Дмитро ЛАЗУТКІН: «Я не поет-слемер… Я – поет, слемер»
Опубліковано Anonymous в вт, 12/23/2008 - 13:59. Інтерв'ю

Поет, прозаїк, журналіст. Народився у 1978 році в Києві. Закінчив Національний технічний університет України («КПІ»).

Автор книг: «Дахи» (2003, «Гопак»), «Солодощі для плазунів» (2005, «Факт»), «Паприка грез» (2006, «Новое литературное обозрение. М.»), «Набиті травою священні корови» (2006, «Смолоскип»), «Бензин» (2008, «Факт»).

Лауреат літературних премій: видавництва «Смолоскип», ім.. Б-І. Антонича, «Культреванш»; переможець конкурсу кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов».

– Дмитре, ти – поет, спортсмен, журналіст. Яка з цих іпостасей найбільше близька тобі?
– Передусім, я поет. Але, вважаю, що писання не мусить перетворюватися на конвеєр – кожен текст має право на самостійне існування, незалежне від того як до нього окремо або до процесу творчості ставиться автор в окремий часовий відрізок. Тут мене цікавить передусім і моя особиста свобода... Що ж до визначення мене як спортсмена то про це мабуть є сенс говорити у минулому часі. Моя спортивна історія потроху спонукала мене обрати професію спортивного журналіста. Само собою якось вийшло. Але не варто мабуть казати , що це назавжди (на відміну від поезії). Адже мені завжди подобається робити щось нове для себе.

– В одному інтерв’ю тебе назвали «справжнім мачо української поезії». Як ти можеш це прокоментувати?
– Ненайгірше визначення. Мабуть воно є відображенням моєї активної життєвої позиції. «Моя література» не завжди літературна, в ній подекуди вдосталь і справжнього життя – принаймні я залишаю за собою право не відводити очей, дивлячись у очі іншим.

– Ти – лауреат майже усіх відомих літературних конкурсів молодих письменників в Україні. Чи допомагає участь у таких змаганнях «розставити крапки над «і» в тому, хто є хто у сучасній вітчизняній літературі»?
– Ну, мабуть якось і допомагає. На певному етапі. Зараз мені не так вже й потрібно чути чиюсь думку – кожен сам собі має бути найбільш суворим цензором. А своїм текстам – іноді й катом. Звичайно. Літературні конкурси допомагають виявити цікавих авторів, дізнатися, хто як пише. А фестивалі – почути й побачити, хто і як виконує свої творіння. Для мене було досить принципово отримати визнання у різних конкурсах, адже перемога в одному може говорити лише про визнання у якійсь окремій тусовці. Коли ж тебе високо оцінюють зовсім різні, але достатньо авторитетні люди – це вже свідчення невипадковості успіху.

– Нещодавно у видавництві «Факт» вийшла друком твоя нова книга «Бензин». Така чоловіча назва, в якій ховається якась внутрішня агресія….
– Бензин – це кров машин і механізмів – яка ж тут агресія… Взагалі-то назва метафорична і так чи інакше символізує енергію, рух, душевну роботу і спрагу до подій, відчуттів та почуттів.

– Ти – дитя свого часу, чи волів би жити в іншому часовому просторі?
– Мені здається, що у будь-якому часі мені було б добре. Принаймні, маю здатність до адаптації і не намагаюся уникати складних питань. Та й, власне, такі явища як кохання, дружба, боротьба за власну свободу – вони є позачасовими. А те якого фасону носити костюм чи на якому виді транспорту пересуватися – не так вже й суттєво для мене.

– Робота спортивним коментатором на Першому Національному співзвучна з літературною роботою?
– Ніколи, чесно кажучи, не мріяв про роботу спортивного коментатора. Але так якось само собою сталося. Навіть дивуюся – сиджу у сусідній коментаторській кабіні з Васєй Уткіним або Сергієм Савелієм. Кажуть, що нормально коментую. Віддаю перевагу видам спорту у яких розбираюся – єдиноборствам передусім. На олімпіаді, щоправда, закриття і відкриття також довелося коментувати мені у парі з Володимиром Тимошенко. На відкритті важкувато було – чотири години прямого ефіру. Плюс – не встигли акліматизуватися у Пекіні. Тому фізично почувалися не дуже добре. А от відкриття відпрацювали на одному диханні.

– Ти – поет-слемер. На твою думку, якісне виконання власної поезії популяризує її, чи все-таки заважає читачеві або ж слухачеві самостійно зрозуміти і відчути написане?
– Я не поет-слемер… Я – поет, слемер. Для поета слем це як для виробника мережевий маркетинг – найпростіший спосіб заявити про себе. Але от я краще розумію саме під час читання. Слухання ж – допомагає вловити енергетичний месидж. У будь-якому випадку – популяризує.

– Процес писання для тебе – задоволення, чи важка праця?
– Іноді щось дається дійсно внаслідок важкої внутрішньої праці. Іноді слово потрібне шукаєш. Але від цього ж – ну коли знаходиш єдиний вірний варіант – і задоволення приходить найбільше.

– І наприкінці нашої розмови, може поділишся з читачами чимось із щойно написаного?
– Ну ні, щойно написане ще почекає свого часу. А от трохи з «Бензину» - будь-ласка…

Розмовляла Наталя ПАСІЧНИК

поет,слемер.