Красива, як троянди, життєдайна, як дощ, і важлива, як сіль, – проза.

 
Красива, як троянди, життєдайна, як дощ, і важлива, як сіль, – проза
Книжки за жанрами

Всі книжки (1579)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

18.10.2012

Рецензія на книжку:
Матіяш Дзвінка. Історії про троянди, дощ і сіль

Годі уявити, яким було би наше життя без квітів, дощу та солі. Чиє око не ваблять троянди, які засвідчують про красу землі, на якій живемо? Хіба не просимо ми дощу, коли він про нас забуває? І якою необхідною для нас є сіль, котра, як ніщо інше, робить нашу їжу смачною. Можливо, саме тому українська письменниця Дзвінка Матіяш обрала ці три важливі речі, аби описати їх у найрізноманітніші способи. Втім, якщо узагальнити, то «Історії про троянди, дощ і сіль» – це сорок п’ять (по п’ятнадцять у кожному розділі) оповідок-підказок, як можна вміти любити. По-справжньому. Дитинно. Як того хоче Бог…

Цю книжку пронизано осяйними образами, як і білосніжна обкладинка, що таку нечасто зустрінеш на книжкових полицях. А ще вона ніжна на дотик, як і доброзичливі слова, що ними письменниця торкається читацького серця. І солодка на смак, бо нею хочеться напиватися, як теплим медовим чаєм, приготованим найріднішими руками. Усім історіям Дзвінки Матіяш притаманні душевна чистота, молитовна піднесеність, непідробна щирість і рідкісна простодушність. Як нефальшива дитяча молитва, – ця книжка. І це той випадок, коли ти не просто дізнаєшся про благоговіння, а й почуваєш його, читаючи художню книжку. Себто зворушлива до сліз проза, сповнена невимовної любові та життєдайних слів не залишить байдужими тих, хто не женеться за модою та трендами, кому нецікавий «формат», а до душі високість думок та вчинків.

Вже у першому розділі про троянди ми знайомимося з головними героями «своєрідного триптиху» – дівчинкою Мартою, та братом Заїкою, монахом, який видається найбільш зворушливим персонажем у книзі. Марта «дуже любила міркувати» і вчилася живопису у пана Карла, який запримітив, що в неї «добре виходить передавати те, чого не видно». На одній із презентацій Дзвінка Матіяш зауважила, що Марта є її улюбленою героїнею, мовляв, у неї таке дитинство, яке б я побажала кожному: пізнати світ і так швидко знайти справу, яку любиш». Ця дитина направду облюбована долею, чого не скажеш про іншу, не менш яскраву дівчинку з третього розділу про сіль, яка була ненависна рідній матері, але не втратила почуття любові до неї; чи хлопчика, в якого ліва нога коротша за праву, і з ним ніхто не хоче дружити…

Тим часом брат Заїка, який «зовсім не вміє сердитися», бо навдивовижу жертовний, терплячий, люблячий, самокритичний (каже про себе, що має «язик неповороткий і руки діряві» або «я не заслужив вечері»), насправді є втіленням людської святості. Сповнений дивовижної доброти і величної простоти, він «уміє бачити сліди раю на землі», відтак прокладає дорогу до вічного щасливого буття. Василь Герасим’юк у післямові зазначає, що «Заїка – це частина кожного з нас, яку майже втрачено, тому сьогодні він потрібен, як ніхто інший». «Всі ми заїки перед Богом, бо ж нам нічого йому сказати, коли Він розпитуватиме нас про наше життя», – зауважує авторка. Певно, маємо бодай інколи зазирати всередину самих себе, аби понишпорити й подбати про дух, котрий «наповнює нас світлом, як відра водою».

Дзвінка Матіяш захоплює відвертою розмовою про Бога, ба навіть пропонує нам унікальну можливість подивитися на світ очима Марії Магдалини та апостола Петра, які ще вчора бачили Спасителя серед рибалок. А ще вона дарує змогу послухати, як падають на землю слова, дізнатися, коли саме вони солоні, і яких вони бувають кольорів. Повідує про спільність між мурахами і чистим серцем, ділиться щастям, яке буває густим і солодким, «і ним можна намащувати хліб, як маслом, додавати як запахущу приправу до супу, начиняти пиріжки». І пропонує порівняти дитинство, «купане дощовою водою», і те, в якому наїдком слугує «солоний, але смачний» сніг. Як воно – стояти по пояс у небі; за яких обставин у жінки-матері виникає бажання стати частиною дороги, аби по ній ходили люди, і де бере початок старість, – про це теж дізнаємося в книзі.

Без сумніву, письменниця Дзвінка Матіяш наділена даром бачити наскрізь, дослухатися на відстані й відчувати гостро, глибоко, проникливо, бо володіє особливим стилем письма. У її цілісній, натхненній, схожій на живий організм прозі, яку, видається, можна помацати руками, тіло «гаряче як серпень», голос «ніжний і текучий, як молоко», павутини – це «мотузки, на яких павуки сушать свої думки», а «кислий дощ смакує найбільше». Йдеться не лише про любов, як почуття. Йдеться про любов, як спосіб життя. Дзвінка Матіяш – яскравий приклад того, що сприймати світ, люблячи, не просто можливо, а це спонукає до народження такої красивої, як троянди, життєдайної, як дощ, і важливої, як сіль, – прози.

Жанна Куява

(Джерело: Друг читача)

Реклама
Rambler's Top100