Слова до нас теплі, інтонації – ніжні....

 
Слова до нас теплі, інтонації – ніжні...
Книжки за жанрами

Всі книжки (1588)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

05.07.2013

Рецензія на книжку:
Матіяш Дзвінка. Історії про троянди, дощ і сіль

„Всі ми заїки перед Богом, бо ж нам нічого Йому сказати, коли Він розпитуватиме нас про наше
життя“, – пише Дзвінка Матіяш у своїй найновішій книзі „Історії про троянди, дощ і сіль“. Натомість
маємо людське спілкування, яким можемо втішатися і насолоджуватися. Неточно цитуючи Прохаська, спілкування – найбільше щастя, яке може бути у людини чи іншої живої істоти.

Писання книг – також спілкування. І коли маємо безпосередню живу мову, то можемо поспереча-
тися. Коли ж читаємо книжку, то навіть маючи схильність не погодитися з автором, маємо знання,
що автор ніби над. Тому вже автор має попіклуватися, аби читач не губився. Щоб не хотів сперечатися, а хотів підтвердити. Про це мені йдеться ще й тому, що найяскравіший персонаж книжки Дзвінки Матіяш – брат Заїка. Його так називають тому, що він заїкається. А коли завдяки диву цей мовленнєвий дефект зникає, брати все одно називають його Заїкою. І він міркує, що насправді в цьому немає нічого поганого, бо... (далі цитата, якою починається цей відгук).

Книжка складається з трьох частин, у кожній з яких по п’ятнадцять історій про троянди, дощ і сіль. Якщо дивитися на структуру видання за формою текстів, то вони рівно поділені і за розміром практично однакові. Інша справа – тематика. Хоча спочатку все виглядає, ніби це збірка оповідань.
Перша історія – „Лист до бабусі“ – починається щемко. Головна героїня звертається зі світлим сумом до своєї родички, якої вже нема, і шкодує, що їм не випало побачитися, позаяк бабуся померла за п’ять років до народження головної героїні. Проте онука намагається уявити свою бабусю, відчути свою руку в її руці. Паралельно йде переказ окремих фактів з бабусиного
життя, а потім з’являються такі моменти, коли героїня не може уявити бабусин сміх або плач, а доходить до запитання: чи доводилося бабусі коли-небудь тримати в руках букет квітів? І такі епізоди найбільше зворушують. А закінчується текст тим, що героїня міркує, чи за бабусею сумував дідусь, який пережив її на двадцять літ. І доходить висновку, що, вочевидь, таки сумував, бо весь час слухав радіо. А це, скоріш, через те, що йому не вистачало бабусиного голосу.
І останнє речення: „Може, він тужив за твоїм м’яким волоссям, за очима, які дивляться кудись дуже далеко, і за шкірою щік, схожою на зів’ялі пелюстки троянд?“.
Оце й усі троянди! На це варто звернути увагу, щоб не було омани, бо дуже часто і троянди, і дощ,
і сіль з’являються в історіях мимовільно і наче б випадково, граючи роль не більшу за художній засіб. Проте трапляються і протилежні, де троянди (дощ, сіль) чи не головні персонажі.

Більшість історій є гарними оповідями на різні теми. Деякі з них сюжетно пов’язані у своєрідні цикли. Першорядний з них – оповіді про брата Заїку та його оточення у першій частині, і якби якось можна було визначити емоційну напругу й мисленнєву глибину, то саме ці історії можна би вважати стрижневими у книжці. Власне, без них і сама книжка важко уявляється, хоча це лише п’ять текстів із сорока п’яти. Що ж такого є у цього Заїки? Хоча, скоріше, нема. Нічого такого, що хотілося би собі мати. На позір. Навіть балакати добре не годен. Він незграбний і недолугий в очах інших братів. Має мало фізичної сили і сповна усвідомлює свою малість перед Богом і навіть перед іншими братами. Але саме йому являється Богородиця і дарує дуже гарну троянду. Після того
брат Заїка може добре говорити, але розуміє марність. Найліпше це проявляється тоді, коли вже до похилого Заїки звертається молодий брат Юліан з проханням розповісти про молитву. „Ти не питай мене, брате Юліане, бо я нічого не знаю про молитву. (...) ...просто кажу до Бога, що мені спаде на думку, так, знаєш, брате, як маленькі діти щось лепечуть собі до батьків. Чи дякую
Богові, бо ж мені є за що Йому подякувати“.

Автор післямови Василь Герасим’юк наголошує, що брат Заїка – „це та частинка кожного з нас,
яку майже втрачено (витравлено) і майже безповоротно, але повністю загубленою вона просто
бути не може...“. Крім того, треба наголосити, що „Історії про троянди, дощ і сіль“ містять сюжети не лише на релігійну тематику. Більша частина – таки світські. Проте всі без винятку наповнені великим духовним натхненням любити життя і не боятися смерті.

Повертаючись до теми спілкування з книжкою, варто сказати, що бути з „Історіями...“ приємно.
Вони добрі, щирі та зворушливі. І тут уже не йдеться про багатство мови чи стилістичну вправність.
Бо слова до нас теплі, а інтонації – ніжні. Залишається відповісти взаємністю.

Василь Карп’юк

(Джерело: Український журнал)

Реклама
Rambler's Top100