Ришард Капусцінський. Імперія.

 
Ришард Капусцінський. Імперія
Книжки за жанрами

Всі книжки (1579)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

13.11.2013

Рецензія на книжку:
Ришард Капусцінський. Імперія
(Переклад: Матіяш Дзвінка)

Ришард Капусцінський – класик польського репортажу й один із найвідоміших у світі польських мандрівників, чиї книжки про «кольорові континенти Азії, Африки та Латинської Америки» вже не одне десятиліття вважаються ледь не канонічними у своєму жанрі. «Імперія» ж – книжка нетипова в доробку Капусцінського, хоч би тому, що в ній описано країну, про яку, зізнається сам автор, він мав «фраґментарні та поверхові» знання, хоч і споглядав її зблизька впродовж понад пів століття – від 1939 року, коли совєтські солдати ввійшли до його рідного Пінська, й аж до початку 1990-х, коли мандрував союзними республіками, спостерігаючи розпад «Імперії» (яку він, до речі, інакше тут не називає) та ейфорійний процес народження нових країн. Структурно книжку поділено на три великі частини.

В «Перших зустрічах (1939–1967)», окрім дитячих воєнних спогадів, він описує свою подорож транссибірською маґістраллю 1958 року, найсильнішим враженням від якої стали нескінченні снігові рівнини, оперезані тисячами кілометрів колючого дроту: тут, згадуючи про долі окремих відомих йому «засланців», Капусцінський пропонує і власну «формулу» Сибіру, – «морозяний крижаний простір + диктатура». Наступна подорож 1967 року сімома південними республіками стала для автора, без перебільшення, відкриттям «іншої» Імперії, вже не «сірої» та «монолітної», а навпаки, – яскравої та строкатої, як східний килим, у якому кожен клаптик має власні ориґінальні історію та візерунок.

«Із висоти пташиного польоту (1989–1991)» – це повернення у почасти знайомі місця (і міста), але вже в зовсім іншому історичному контексті. Тепер, мандруючи тими ж або сусідніми республіками, Капусцінський приглядається не так до самобутнього минулого, як до сучасности: його цікавлять актуальні процеси – поступове віддалення від імперського центру та психологія «перехідного періоду», з усіма її парадоксами, такими подібними і в Баку, і, наприклад, у Києві. Втім, замислюючись над історією Союзу, автор, звісно, міркує про деякі речі в часовій перспективі – скажімо, коли пише про історію Храму Христа Спасителя в Москві чи про причини загибелі Аральського моря в Узбекистані. В Україні Капусцінський стає свідком демонтажу пам’ятника Лєнінові, бесідує з Іваном Драчем про Рух, споглядає краєвиди Дніпра (порівнюючи його з Нілом та Амазонкою) і «жахіття» київських комунальних господарств, згадує про трагедію Голодомору 1930-х і нарешті споглядає поруйнований Дрогобич, шукаючи в ньому слідів Бруно Шульца. Завершується ж ця трирічна мандрівка поверненням до рідного Пінська: так замикається понад півстолітнє коло приватної історії самого Капусцінського.

Нарешті, остання частина – «Далі буде (1992–1993)», прогностична: покладаючись на свої досвід і знання про совєтську імперію, автор міркує про те, що може чекати постсовєтські республіки в найближчому майбутньому. І вже з висоти нинішнього дня можемо сказати: чи не всі тривожні симптоми, які він зауважив, нині встигли вирости в серйозні проблеми. А його прикінцева цитата з «Війни і миру» Толстого видається нині такою ж слушною, як і двадцять років тому: «Ми один Богзнає куди їдемо, й один Бог знає, що з нами діється!».

Роксоляна Свято

(Джерело: Критика)

Реклама
Rambler's Top100