Книжка на вихідні: Сльози й гумор «по-німецьки» від Лариси Денисенко.

 
Книжка на вихідні: Сльози й гумор «по-німецьки» від Лариси Денисенко
Книжки за жанрами

Всі книжки (1588)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

25.11.2013

Рецензія на книжку:
Л.Денисенко. Відлуння, від загиблого діда до померлого : роман

«Розка не плакала ніколи. Побачила раз, як Лілька плаче, втерла сестринські сльози, сунула тоді пальця до рота, сподобалися сльози. Смачні. «Посоли мені йотика, сестьо», – просила потім. Потім вже, коли Йозька стала Розамундою Веттель, казала вона, що є єдиний чистий смак солі, правдивий, що пам’ятає вона з дитинства, – сльози її старшої сестри. Але в їжу ніколи сіль не додавала. Бо починала плакати. На дорослість тонкосльозою стала, як береза навесні».

…Отой невгамовний дощовий серпантин, що надокучливо миготить за нашими вікнами й ніяк не припинить свого щоденного шелестіння, змушує людей нарікати на природу. І не тому, що хтось забув: насправді дощ – живодайний. Гадаю, тому так, що звикнути до безсонячних днин, які хутко, ба навіть враз, миттєво, несподівано вирішили «злетіти у вирій», нам таки не під силу. Ми досі чекаємо на сонячну… Та що там сонячну! Ми чекаємо на золоту, теплу, з бабиним літом і неповторним барвистим листопадом Осінь! І робимо це, хто як уміє.

Або просто говоримо про довгождану «золоту» пору, так, наче прикликуємо її, вірячи в магію слів.

Або уявляємо, бо знаємо: думки – матеріальні.

Або, як ото письменниця Лариса Денисенко, вдаємося до такої собі літо-терапії. Себто «обкладаємося» зусібіч літом (літніми фото, літніми спогадами, літніми книжками), мовби ковдрою, і гріємо цим бодай душу…

Отже, саме про роман Лариси Денисенко згадалося цієї прохолодної пори. Бо всі добре знають, яка вона «літо-любка».
Цитата, якою починаю свій допис, одна з моїх улюблених у романі Лариси Денисенко «Відлуння. Від загиблого діда до померлого». У ньому письменниця повідує про вельми цікаве та несподіване.

«Цікаве», бо завдяки написаному можемо не просто навідати, а й пожити у сучасній (напевно, таки сонячній допіру) Німеччині, адже головна героїня роману – німкеня Марта.

А «несподіване», бо маємо можливість помандрувати не лише за кордон, а здійснити подорож у часі! Зокрема, відчути дух ХХ століття, зазирнути в душі людей, які жили у воєнні роки…

Отож, Марта фон Вайхен, молода німецька баронеса і юрист, дізнається про смерть свого діда. Внучка вважала свого пращура на ім’я Отто фон Вайхен трагічно загиблим смертю хоробрих під час Другої світової війни та похованим 1943 року десь під Житомиром. Дитиною Марта навіть побувала в Україні на могилі діда... А тут виявляється, що він, барон і справжній арієць, не загинув, а всі ці роки перебував …у божевільні. Марта, яка так пишалася своїм корінням, дізналася про діда-нациста, що його понад 60 років ховали від рідні...

Це авжеж приголомшує…

Тому дівчина вирішує, що її минулому потрібен адвокат. У відлунні подій Другої світової війни вона вирушає на пошуки відповідей своїх запитань маршрутом Берлін-Житомир. І навіть не підозрює, що зазираючи у минуле, вона знайде ключик до дверей власного майбутнього…

Ще тільки-но працюючи над цим твором, Лариса Денисенко повідомляла читачам: вона пише роман масштабний, на дуже серйозну і болючу тему. Про Другу світову війну, про «наших» і німців, про минуле й майбутнє, про пам’ять і пов’язані з нею національні комплекси: невмотивовану ненависть до німців з одного боку та історичну провину – з іншого.

Однак цю складну й насичену деталями повідь авторка представляє нам таки по-своєму, по-Денисенківськи.

Її герої і в цьому романі своєрідні, навіть дивні. Дивні поміж них стосунки, і ситуації, у які втрапляють, теж дивні. Не-українські, можна й так сказати.

Нам, певно, не сподобається планомірність, себелюбність, часта байдужість і віддаленість між батьками й дітьми у німецьких родинах…

Хтозна, чи припаде нам до смаку внутрішнє життя і самої головної героїні Марти, не кажучи вже про її друзів та брата…

А ще з-поміж немаловажних героїв тут є і такса на ім’я Троль (знаємо, як любить собак Лариса Денисенко), то навіть вона наділена яскравою індивідуальністю…

Проте всіх, хто любить прозу Лариси Денисенко, аж ніяк не здивують ці чудернацькі образи. Радше вкотре захоплять. Бо попри антипатію, приміром, до родичів головної героїні, які живуть отим дивним як для українського традиційного сприйняття життям, симпатію викликає справжність їхніх бажань, почуттів та емоцій. Авторка описує інакше, а тому й цікаве життя!

А ще цей роман помережаний неповторним іскрометним гумором, володіти яким мало кому дано. А от письменниця Лариса Денисенко цим даруванням завше вирізнялася…
Є в цьому романі й цікавий, динамічний сюжет, про розв’язку якого не здогадуєшся до останнього. І пребагато оригінальних глибоких висловів, філософських роздумів... А головне, як на мене, цей твір має такий різноманітний інтонаційний фон, настільки відчутну мелодику, що разом зі зміною отого емоційного забарвлення, тембрального звучання, швидкого-повільного-прискореного темпів, висхідного тону й нисхідного, змінюється і настрій читання. Видається, що над деякими частинами роману працювали різні автори! А насправді це писала одна людина, і цим годі не захопитися.
Тому, якщо ви візьметеся читати роман Лариси Денисенко «Відлуння. Від загиблого діда до померлого», на вас чекає…

…інтрига, яку разом з героїнею захочеться якнайшвидше розкрити;

...можливість подивитися на себе та Україну очима іноземки;

...дивовижна проникливість, простота, але така глибока печаль і життєва мудрість у розповіді про трьох сестер з «квітковими» іменами Лілія, Роза і Маргарита. Нікого не залишить байдужим ця «вставна» новела про названих сестер, які зустрілися дітьми під час війни і залишилися разом на все життя, попри різне походження – українське, єврейське та німецьке. Здавалося б, нічого, крім ворожнечі, почувати ці троє не могли. Але не так усе сталося… Ото саме ця частина дуже вирізняється авторським стилем, що дуже вражає, (звідси й моя улюблена цитата);

...а ще маємо чудову нагоду зробити власні висновки, покопирсавшись у душах геть інших ментально людей, і дійти того, що незважаючи на політичні чи національні переконання, часто для порозуміння нам бракує …елементарної людяності.

Приємного читання!

Жанна Куява

(Джерело: Слово Волині)

Реклама
Rambler's Top100