Байдужість й бездушність у романі Литовченків.

 
Байдужість й бездушність у романі Литовченків
Книжки за жанрами

Всі книжки (1600)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

15.11.2014

Рецензія на книжку:
Т.Литовченко, Литовченко Олена. Забути неможливо зберегти

Тимур і Олена Литовченки. Забути неможливо зберегти.Харків: Фоліо, 2014

Із книгою ознайомилася випадково, та не змогла втриматися, щоб не написати відгук. Я сама з Вінниці, живу та працюю в Києві. Пару тижнів тому вирішила з'їздити до батьків. Коли прийшла на вокзал, то згадала, що не купила ніякого чтива в дорогу - ні газети, ні журналу, ні книги. На розкладці був стандартний набір преси, яка на вокзалі коштує набагато дорожче, ніж зазвичай, що мені не подобається. А жіночі журнали - це зараз суцільна реклама, причому дуже нудна.

Тоді вирішила придбати якусь книжку, попросила продавця щось порекомендувати. Але що б він не пропонував, чомусь мене не надихало. Як раптом в самому куточку розкладки побачила трохи подряпану книжку - "Забути неможливо зберегти" Тимура й Олени Литовченків. Від решти книг вона відрізнялася тим, що була надрукована українською мовою, а не російською. До того ж, десь я це прізвище "Литовченко" вже бачила, щось його чи її читала, тільки не книгу, а статтю якусь. Тому і сказала:

- Дайте мені таку книгу, тільки нову.

Продавець зміряв мене якимсь дивним поглядом, а потім сказав, що книга ця його особиста, він її щойно дочитав до кінця, але продати її він не може, бо це не його товар. І не встигла я й слова сказати, як продавець раптом каже:

- А знаєте що, беріть книгу за так!

Я не знала, що про це думати, та продавець чомусь зрадів і мало не впихнув мені книгу в руки. Якщо дають - треба брати. Тому я сіла в поїзд, розклала речі й почала читати всі три години, що їхати до Вінниці. Потім ще дочитувала. Загалом, книга читається швидко, але залишає після себе певний такий осад... У романі цьому немає багато чого, що туди можна було би вставити: наприклад, нема ніяких красивих любовних сцен, ніяких фантастичних трансформацій. Немає навіть детективу в тому сенсі, що нема ніякого Шерлока Холмса чи якогось іншого сищика, який би вів слідство.

Зате є інше: наше сучасне українське суспільство в усій його жахливій непривабливості! Всі герої, як один, крутяться і пристосовуються, щоб сяк-так заробити на життя. Взяти от головного героя: за освітою - кінорежисер, але невдаха, який і в журналістиці також не став "зіркою", і з дружиною розвівся, а тепер не надто вдало піаром підробляє. Чи інша героїня, вже не головна, проте важлива: жінка, яка заради того, щоб дати дочці мистецьку освіту, промишляє тим, що вербує довірливих провінціалок у сексуальне рабство... Нічого собі! Що за людина виросте з її дочки, хоча дівчинка і займається у своїй Академії мистецтв?!

Або ще один герой - Араміс, з так званих "мушкетерів", шукачів справедливості: доки він занурився у свою дисертацію, у всякі прилади та "залізяччя", поруч з ним страждала нібито кохана дівчина... страждала, страждала, доки не підсіла на наркоту. І начебто поруч була, але цей самозакоханий "вчений" нічого не помітив. А коли помітив - не знайшов нічого кращого, як висварити кохану. Коли ж наркотики її вбили, цей Араміс покинув напризволяще хвору матір нареченої і почав, бачте, мститися - кому б ви думали?! Тому хлопцеві, який підсадив його дівчину на "колеса". Хоча мав би краще мститися собі самому...

Але все ж найбільше вражає молодий телевізійник з другої післямови (до речі, у книзі аж три післямови - що не зовсім звично і трохи спантеличує, але то окрема справа). Цей молодий телевізійник явно ціни собі не складе. Він не задоволений ні своїми батьками, ні тим, що батьки абсолютно не допомагають його кар'єрі, ні тим, що на роботі його тримають "підповзаючим №8". Він мріє лише про дві речі: про стрімке зростання на посаді та про те, як би сходити на пиво з шефською секретаркою. Але коли до нього приходить випадковий свідок убивства, цей молодик замість того, щоб попрацювати з принесеним сенсаційним матеріалом... позбавляється того, що вважає "зайвим клопотом"!

Повторюю, такою є вся ця книга! Лячно!!! Але ж це реалії... Автори добре помітили й продемонстрували цю основну ваду нашого сучасного суспільства: байдужість й бездушність, коли нікому немає справи до чужого лиха й горя. Більш того, майже кожен молодий чоловік чи дівчина (живе за принципом): хочу все й відразу! Й від цього починається все зло: чи то продаж у сексуальне рабство, чи то калічення конкурента, чи щось іще подібне. Тоді хоч називай себе "мушкетером", хоч не називай - але все одно програєш! Якщо ж усе наше суспільство таке, тоді не дивно, що ми дожили до справжньої революції. Адже лишати все надалі у тому ж стані не можна! Тільки що у нас розпочалося у житті? "Люстрація" у сміттєвих баках. Самосуд. Але ж у романі написано те саме: оці нібито шляхетні "мушкетери" самі винесли вирок своїм ворогам, самі вирішили очистити суспільство від них. Самі, а не за законом. Тому й обернулося все програшем: бо зло "мушкетери" не викорінили - вони лише примножили зло і беззаконня! Як наслідок, сполошилася ще потужніша сила, яка їх і вбила: "перевертні у погонах", міліцейська мафія.

Чи можна жити по-іншому?.. Книга дає таку надію, бо все ж таки відшукався молодий журналіст, який, по-перше, не надто самовпевнений, щоб грати проти правил і виносити самому вироки іншим, не розібравшись у суті справи, а по-друге, він не згоден крутитися як усі, не помічаючи горя довкола.

Отак і всі ми… Якщо хочемо жити в нормальному цивілізованому суспільстві - мусимо замислитися над майбутнім. Починати треба з себе. Для початку не будемо байдужими, прислухаємося до чужих проблем, не будемо зверхніми й відстороненими. Варіантів для розв'язання завжди декілька. Нам обирати, за яким варіантом жити надалі.

Анастасія Мельник

(Джерело: BBC Україна)

Реклама
Rambler's Top100