«Твін-Пікс» по–українському.

 
«Твін-Пікс» по–українському
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати
на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

06.10.2010

Рецензія на книжку:
Гримич Марина. Острів Білої Сови

Історія, описана у новому романі «Острів Білої Сови» Марини Гримич, відбувається у маленькому канадському містечку і є чудовим зразком української колоніальної прози. По суті — це містичний детектив, а за формою — цілком вправний психологічний трилер. Поєднання, погодьмося, непересічне для туристично–пригодницького жанру, який зазвичай заповнюється у нас або «заробітчанською» прозою, або мандрівними нотатками, і то, як правило, з екзотичних південних країв.
Хай там як, але, вибудовуючи у своєму романі нестандартну «українську» інтригу, авторка проте дотримується цілком класичної схеми оригінального детективного жанру. Так, «Острів Білої Сови» за своєю фабульною конструкцією нагадує детектив «Десять негренят», от лишень у цьому хрестоматійному бестселері Агати Крісті поголів’я героїв, запрошених у гості на острів, неухильно зменшується, а в романі Марини Гримич — навпаки зростає. Ну, а на відміну від вищезгаданих, широко опрацьованих схем сучасного «колоніального» чтива, в якому герої швендяють екзотично–південними краями, у цій прозі вектор «українських» пригод спрямовано у зворотному, неходженому напрямку. Тож дія в «Острові Білої Сови» відбувається у північних широтах полярного краю, де живуть не лише індіанці, які сьогодні харчуються лише пивом із чіпсами, а й зайшлі молоді киянки, як–от героїня роману на ім’я Софія. Звісно, все, що вiдбувається в цьому острівному едемі, вона коментує з типово українським гумором і навіть цинізмом, а конструктивні рішення, прийняті занозистою героїнею–киянкою, відгонять знайомою естетикою виживання, яка чудово поєднує в собі інтелігентність випускниці Києво–Могилянської академії з кмітливістю перекупки з Євбазу. Здавалося, ну що цій Софії з того, що дівчата у Богом забутому острівному краї протягом кількох поколінь вагітніють від привиду на ім’я Брендан? Як саме вагітніють? А дуже просто. Скажімо, приходить юне дівчисько на нічне побачення зi своїм коханим, аж тут раптом спалахує зелене світло, і виявляється, що її встиг успішно запліднити той самий всюдисущий Брендан, а не її любий–телепень. Утім ця неоковирна фольклорна пригода цілком влаштовує і батьків дівчини, і саму наречену, і навіть місцевого священика, який кожний випадок «містичної» вагітності роз’яснює специфічним різновидом непорочного зачаття. Проте новоприбула українка, не позбавлена природної цікавості й вродженої винахідливості, береться розслідувати цю загадку.
Загалом інтрига в романі Гримич має цілком буденний, мовити б, комунальний характер. І будь–які дива тут стаються із зрозумілих, життєво необхідних причин. Наприклад, привид, виявляється, бешкетує через те, що у цьому маленькому острівному містечку дівчатам дуже важко знайти нареченого. Адже гості з материка бувають рідко, а всі тутешні мешканці давно вже породичалися між собою, і тому черговий наречений дуже просто може виявитись двоюрідним братом своєї майбутньої дружини, а це вже, вибачте, інцест, який карається законом. Оскільки за формальністю шлюбного таїнства пильно стежить і материкова церква, і далеке канадське начальство, то присутність містичного Брендана дуже вигідна для тутешніх мешканців та їхніх чад. Тож не дивно, що на самому острові, де наша київська героїня опинилась, вийшовши заміж по iнтернету за канадського лікаря, ніхто не чудується з буденної містики. А також із того, що невловимого Брендана, який має схильність вистежувати необачних закоханих, можна зустріти у звичайнісінькому супермаркеті. Більше того, на острові Білої Сови навіть існує така категорія населення, як «Бренданові діти», чисельність якої щороку зростає. І всі у таку неоковирну містику охоче вірять, оскільки щонеділі бачать цього самого Брендана, який працює органістом у місцевій церкві. Щоправда, одразу після служби Божої він розчиняється на очах у прихожан у повітрі, але це вже технічні подробиці.
Тож не дивно, що, за іншим класичним джерелом, на кшталт телесеріалу «Твін Пікс», навіть сови на цьому «пір’їстому» острові — зов сім не те, чим вони здаються. З одного боку, в романі Марини Гримич — це тотем місцевих автохтонів, яким зайшла українка допомагає отримати від влади чималу фінансову підтримку, вигадуючи для дер жавної антропологічної комісії цілий аборигенний епос: з українсько–індіанським вертепом, а також саморобними легендами і міфами про острівне людство, його походження і культуру. З іншого боку, гніздо Білої Сови, розташоване поблизу хатинки головної героїні, для неї самої виявляється не лише кублом таємниць, а й цілком «реалістичним» символом її власного материнства і заодно вже кодом щасливої романної розв’язки.

Ігор Бондар-Терещенко

(Джерело: буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100