ХАРАКТЕРНИЙ СТИЛЬ.

20.06.2017

ХАРАКТЕРНИЙ СТИЛЬ
(про книгу О.Апалькова «Нотатки про дружбу»

В «Нотатках про дружбу» той же Ваш характерний стиль, що і в оповіданнях. Забуваєш, що це документальне есе, і читаєш, як захоплюючу художню повість, емоції оповідача передаються читачеві. «Нотатки про дружбу» – це і «мемуари по свіжих слідах», і «щоденник по пам`яті через рік чи кілька років» і збірник документальних оповідань об`єднаних темою пошуку і налагодження міжнародних економічних і культурно-творчих зв`язків, – оповідань, об`єднаних єдиним «сюжетом» і одними й тими ж героями, тобто – це ще й «повість в оповіданнях». Як і в книзі «Право на дорогу», де Ви розповідаєте про торування своєї своєї дороги і відстоювання права на неї вже конкретно в налагодженні економічних і культурних зв`язків між містами Фірзеном в Німеччині і Каневом в Україні. Це захоплююча, хвилююча книга, яка, наводячи на сумні, тривожні, а то й «розпачливі» роздуми, проводячи свідомість читача через них, підводить її, свідомість, – на прикладі з таким трудом і зусиллями налагодженої дружби між двома містами – українським Каневом і німецьким Фірзеном, проявленими в ході цього українсько-німецького регіонального партнерства яскравими і хвилюючими актами жертовного гуманізму і дієвого співчуття, – до повільно, важко, з скромними успіхами і тривалими відкатами назад , але все крепнучої надії, а то і хисткої, несміливої, але все ж впевненості, що дружба між людьми, країнами, материками, нарешті, в усьому світі, колись – таки переможе, стане як міжособистійною, міжсімейною, міждержавною, міжнародною нормою життя. Викликає глибоку повагу і радісне захоплення скромний, щоденний, виснажуючий подвиг тих людей, які намагаються в міру своїх сил наблизити той час всесвітньої дружби, людяності, співчуття, жертовності і доброти. Подвиг важкий, але в кінці кінців радісний, якщо вдається створити для когось щось добре, благородне, таке, що зробить чиєсь життя щасливішим, або хоча б полегшить чиєсь страждання. Викликає захоплення і повагу нелегка діяльність на цьому поприщі і Ваша, і Марини Хамес, і Фріца Маєса, і багатьох, багатьох інших ентузіастів фірзенсько-канівського, а ширше – німецько-українського партнерства; хочеться вірити, що канівсько-фірзенський багаторічний досвід дружби і партненрства стане прикладом для інших міст, і кожне місто (і не тільки) матиме міст-обратимів не по чотири – п`ять, а по сто, тисячі, або й мільйону.
«Нотатки» і сьогодні зберігають всю чарівність і свіжість новизни (хіба що дати, наведені в них, нагадють, що це діла далеких (порівняно) днів) не тільки для мене через те, що я їх щойно прочитав, а й тому, що в Україні з тих пір мало що змінилось і на гірше. Сумною паралеллю приведеним в «Нотатках» моторошнуватим, а то і просто жахаючим картинам з життя тогочасного Канева і всієї України та розповідям остарбайтерів, страшним, зворушливим і хвилюючим, – є нинішня війна, біженці, втрата третини економічного потенціалу, Криму і частини Луганської та Донецької областей, небувалий розгул корупції, злочинні «реформи», які обдирають людей до нитки і знищують вітчизняний бізнес, та багато іншого. Тому «Нотатки» актуальні і зараз не менше, ніж тоді, коли вони були написані. Вам вдалося окреслити в своїй книзі ті проблеми, які, схоже на те, ще довго будуть хвилювати Україну. Це, мабуть і є ознакою таланту – коли твір, написаний давно, залишається і через роки. Така моя думка про Вашу книгу «Нотатки про дружбу».