Вродлива неказка про true romance.

 
Вродлива неказка про true romance
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам
не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

29.08.2017

Рецензія на книжку:
В.Гранецька. Щасливий : Роман на основі реальних подій

Дуже вродливий роман, насправді. У принципі, традиційний для письменниці. Одразу – зріла річ, зріла оповідь, зріла проблема і зріле ж її вирішення. У чомусь роман продовжує традиції «Мантри». Легкість оповіді, можливо. Впевнена легкість, впевнена безпосередність.

А тепер про те, що суттєво відрізняє «Щасливий» і від решти творів авторки, і від решти творів літератури в Україні. Можна сказати, автор вийшов за межі звичного для себе кола – рятувати індивідуума, головного героя, його коханого тощо. Цінність окремо взятого індивідуума вже починає маліти перед цінністю життя як такого, – це плюс для автора, який попри холоднечу інтелекту в попередніх двох романах нерідко ставав на бік чистої рефлексії – якщо між рефлексією і віталізмом доводилося раптом вибирати... Хоча, як не дивно – твір то якраз і є про вдалу спробу порятунку немовляти.

Але це уже не просто «спасти рядового Раяна». Спасти Саїда означає спасти все – цю землю, цю історію, цю мову, цю культуру, цю цивілізацію. Якщо Саїд помре, то помре не просто головний герой, в могилу зійде не просто людина, пощезне не просто сподівання, розквітне не просто безнадія – розквітне щось більше. Воцариться абсолютне зло. Я так розумію зусилля Олесі і її чоловіка.

Звичайно, в романі, як завжди, дуже багато кон'юнктури – є намагання примирити народи, поставити на місце лікарів і просто сподобатися багато кому, від президента до простої домогосподарки, для якої і на тему якої, здавалося б, усе це і написане. Є, мабуть, елементи й суто жіночого погляду на життя. Достатньо дешево виглядає протиставлення зросійщеного приставаки до вагітної і росіянки лікарки-аристократки. Зрозуміло, чого прагла автор – і тому що це надто плоско і зрозуміло, можливо, саме в такому виконанні той дискурс і зайвий, – тим більше, що він поточний, і не про російсько-українське протистояння роман, хоч і дії його відбуваються на тлі саме цього протистояння.

Але через глобалізм отого порятунку отого хлопчика – трагедія Саїда надто космічна, щоб бачити її якось менше – присягаюся: ми маємо справу не просто з твором на тему, не просто з твором з жанру і для жанру – ми маємо справу з епічним зусиллям автора, а відтак і твір можемо рахувати як перший воістину епічний роман у ХХІ сторіччі, звичайно, український.

Ішов автор до епосу? Розумів він, що це вже Одіссей, Ахіллес тощо? – не думаю, від початку. Але, припускаю, з якоїсь миті, можливо, між рядків, у нічних мареннях – автор збагнув, що задум перевищує чистий сюжет дитячого порятунку. Не тому, що діти – то все. Для багатьох вони – не все. Не тому, що трагедія україно-азербайджанської родини перетворюється на наших очах на національну і навіть на глобальну трагедію. Навіть не тому, що з роману ми насправді дізнаємося про набагато більше речей, ніж нам, як читачам саме цього роману, слід було б знати. Ні. Я думаю, справа у почуттях. Вкладених у боротьбу за це життя – життя з життя завдяки перу і серцю Гранецької сприснуло в літературу – і поцьобічне страждання забриніло стражданням потобічним (не плутати з потойбічним). І це велике почуття. Його потрібно пережити. Уже читачу.

Віталій Квітка

(Джерело: Сторінка автора facebook)

Реклама
Rambler's Top100