«Книжку про Голодомор почала писати російською, але зрозуміла, що більше писати цією мовою не зможу».

 
«Книжку про Голодомор почала писати російською, але зрозуміла, що більше писати цією мовою не зможу»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби
- дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

09.10.2018

Рецензія на книжку:
Заржицька Еліна, Рєпіна Ольга. Убити Антиципатора

Звідки беруться книжки? Як зароджуються сюжети і з’являються персонажі, хто кого веде по книзі — автор героя чи навпаки? Що потрібно читати в дитинстві, щоб стати відповідальним дорослим, і як повинні поводитись дорослі, щоб виховати впевнену у собі дитину? Про це журналісту «ВЗ» розповіли автори з Дніпра — дитяча письменниця Еліна Заржицька та психолог Ольга Рєпіна, які презентували спільний проект — нетиповий психологічний роман про Майдан під назвою «Убити Антиципатора», де героями є не стільки люди, як їхні характери і психотипи.

— Пані Еліно, хто такий Антиципа­тор?

Е. З. Це психологічний термін, який запропонувала Оля. У мене завжди про­блеми з назвою. Антиципатор — це лю­дина, яка передбачає певні події, а потім добивається успіху, коли ці передбачен­ня збуваються. Але варто розуміти, що скористатись цим можна як у позитив­ному, так і у негативному сенсі. Наш го­ловний герой — саме негативний. Я не можу сказати, що він розумна людина. Він — хитрий, пробивний, багато пога­ного робить. Хто вже прочитав роман, питає, чи це ми не про Януковича напи­сали. Ні, не про нього. Це просто пси­хотип такий: людина домоглася успі­ху, піднялася на верхівку влади, але це може бути хто завгодно. У нас вийшла альтернативна історія, бо тут своє закін­чення, та й сюжет розвивається трохи по-іншому, хоча ми і враховували реаль­ні події. Роман писали два роки, і спо­чатку він нагадував пазл. Хтось готував один шматочок, хтось інший, потім об­мінювались, об’єднували, допрацьову­вали… Хоч це роман про Майдан, але не зовсім. Ми описували психологічні ситу­ації, намагалися показати різні психоти­пи людей, те, як вони ідуть до такої віко­помної події.

— То ваші герої вигадані чи реальні?

Е. З. Багато вигаданих персонажів. Але є ситуації, які відбувалися насправді. От, наприклад, коли один із героїв ліг від­почивати після боїв, а прокинувшись, по­бачив багато СМС-повідомлень, де пи­сали, що його улюблена бабуся, яка його виховала, померла. Це відбулося зі зна­йомим Олі, і вона захотіла внести це в книжку. А ще колись мені розповіли про дівчину, яка пішла на Майдан з чолові­ком, а потім жалілась і нила, що там бруд, а її шуба пропахла димом і їдким запа­хом. Мене це дуже обурило, і я розпові­ла Олі, а вона описала цей епізод — дода­ла одному з негативних героїв сон, де він бачить, як шиє шуби з людських душ. Та­кож її робота — це описи кохання, любов­ні сцени, аборт…

О. Р. Мій знайомий, який став част­ково прототипом героя роману, про­сив, щоб ми його не «вбивали». Та ми писали не про нього — тільки один мо­мент з його історії використали. А пер­сонажа таки «вбили». В одній із моїх попередніх книг («Жабьи дети» або «Нормандская тетрадь Франсуа Тер­пи») я так само вчинила з головним ге­роєм і отримала шквал обурення від чи­тачів. Важливо було показати, що саме такі люди завершують своє життя дуже рано. Тут якраз йдеться про психотипи, як і в нашому романі. Я не дуже люблю «революційну» частину, мені більше подобаються побутові ситуації: як люди підходять до підлості, як вони вибира­ють свій шлях…

Е. З. Зазначу, що головний позитив­ний герой також справжній. Колись дав­ніше прочитала статтю про чоловіка, який живе в Нікополі. Він без ноги, але займається боротьбою, має дан, судить змагання. Мене це дуже вразило, але я забула як його звати, тому його прото­тип у нас під вигаданим іменем. На цьому прикладі намагалась показати, що боро­тися варто за будь-яких обставин, навіть найважчих. І також треба завжди зали­шатися людиною.

— «Убити Антици­патора» — це книга для дорослих?

Е. З. Так, я б на­віть поставила маркер 18+.

— Пані Еліно, вас більше знають як ди­тячу письменницю. Це була перша робо­та для дорослого чи­тача?

Е. З. Раніше були оповідання, але це перша книга. Колись мені запропонували написати про Голо­домор. Довго вагалась, адже моя сім’я не постраждала від цієї трагедії. Я вва­жала, що взагалі не маю права про це писати. А потім пішла на виставку ма­люнків «Голодомор очима дітей» і була просто вражена. Опрацювала спогади людей, які школярі збирали, а я готува­ла до обласного архіву. Коли начитала­ся цього всього, вирішила, що готова. Почала російською і зрозуміла, що вже не можу цією мовою писати. Мені як відрізало. З того часу пишу лише укра­їнською. Тоді «народилась» реалістич­на повість «Три сходинки Голодомору» з містичним елементом — голод там по­казано у вигляді чорного кістлявого ко­шеняти. Спочатку я планувала її для ді­тей молодшого віку, але вийшло для старших школярів.

— Як прочитані у дитинстві тво­ри впливають на людей у дорослому віці? Чи не «шкодять» звичні нам каз­ки, наприклад, про принців і принцес, сучасним дітям?

О. Р. Я, наприклад, проти ляльок Бар­бі — вони формують комплекс неповно­цінності через свої пропорції обличчя і фігури, пишноту волосся… Дівчинці зда­ється, якщо вона не відповідає цим кри­теріям, — то є «не такою». Недарма в Японії є власні націо­нальні ляльки, які від­повідають реальним японським стандар­там краси, — вони точ­но повторюють фігури японок. Казки завжди мають чітко розрізне­ні статеві ролі та пси­хотипи. Читати казки потрібно обов’язково! Але кожну прочитану з дитиною сторінку вар­то коментувати — витя­гувати з неї дидактику і пояснювати. Завдяки цьому дитина навчить­ся думати. Батьки — як буксир, який витягує корабель у море під назвою «життя», до певної точки, потім іде. Оце головне їхнє завдання — дава­ти протекцію до певного часу, а не реалі­зовувати через дітей свої амбіції. Кожна дитина, батьки якої хочуть для неї щастя, повинна знати, — якщо у неї щось вийде, і вона з успіхом повертається в родину, — родина радіє за неї і з нею. А якщо у неї станеться невдача, то вона може повер­нутися в родину, і там її приймуть.

— У казках часто можна зустріти конфронтацію дітей і батьків. Найкра­ще це видно на прикладах мачухи, що з’являється у багатьох героїнь…

О. Р. У дівчаток і матусь, навіть за найкращих стосунків, завжди є періоди, коли вони конфронтують. Фройда ніх­то не відміняв. Так, іноді буває, що матір повинна бути строгою, вибагливою, бо є певні моменти, коли спуску давати не можна. Але це має відбуватись у процесі виховання, а не коли дівчина вже дорос­ла. І ще, якщо батьки пропагують одне, а поводяться по-іншому, — теж не буде добрих стосунків. У часи, коли писались наші народні казки, дівчатка у 13−15 років виходили заміж. Зараз за міжнародними стандартами хлопець у 21 рік вважається юнаком. Тому дорослішання трохи інак­ше відбувається. Це дуже велика і важ­ка тема педагогіки. Але, коли мені гово­рять, що підлітки нині гірші, ніж ми були, — я не погоджуюсь. Діти нормальні. Про­сто діти — це завжди дзеркало дорос­лих. Хочете щось від дітей — подивіться на суспільство. Я була свідком багатьох випадків, коли у гарних сім’ях дитина від­кидала родинний сценарій і йшла своїм шляхом. Ніхто не знає, чи вийде це в неї, чи ні. Навіть коли батьки не схвалюють шлях дитини, вони мають дати їй пра­во зорієнтуватись у родинному колі, — це дуже важливо. Мені було важко відпусти­ти доньку, прикро, адже я пам’ятаю ма­леньку дівчинку, якій плела коси, шила, в’язала… Зараз це молода самостійна жінка.

— Якими, на вашу думку, мають бути сучасні дитячі твори?

Е. З. Вони мають виховувати гордість за те, де ти живеш. Я виросла за часів ра­дянської влади, і в них була дуже потуж­на агітаційна машина, налаштована на виховання дітей. Може, не у Львові, але у нас, на Дніпропетровщині, бабусі читали про маленького Леніна, про юність Кар­ла Маркса. Вже з роками я почала розу­міти, що й до чого. Нам треба це взяти на озброєння — як виховувати в дити­ні гордість за свою землю. Якщо ми бу­демо завозити з Росії книжки — що з того вийде? У нас прекрасні самобутні авто­ри. Біда тільки в тому, що не всі мають можливість публікуватись. Було б гар­но, коли б діти виховувалися на різних зразках українських авторів, які люблять нашу землю. А взагалі, письменнику вар­то дуже обережно ставитись до того, що він пише. Навіть якщо це казка. Напри­клад, коли герой — пугач, то він не може жити у полі, в нірці і харчуватися яблука­ми. Адже він живе у лісі, в дуплі і ловить мишей. Це треба враховувати. Для мене письменник у дитинстві завжди був ав­торитетом, вище якого немає. Я вірила тому, що читала. У дитячих творах має бути модель поведінки з батьками, у со­ціумі.

— Що самі любите читати?

О. Р. Я завжди читала класичну світо­ву літературу. Зараз найбільше люблю Апдайка і сучасну французьку літерату­ру. Багато читала про Нормандію, коли писала «Жабьи дети». Сама там не була, але описувала по картах, схемах, кни­гах. З книг взяла характери нормандців, стиль стосунків чоловіків і жінок, націо­нальну кухню, інформацію про еконо­мічну ситуацію, контрабанду текстилю з Англії, боротьбу з єзуїтами, життя бур­жуазії… Ті, хто був у тих краях, — кажуть, що реалістично вийшло.

Е. З. У першому класі я ще якісь ди­тячі книжки гортала. А от з третього класу полюбила пригодницькі рома­ни типу Жуля Верна. У 5-му класі «1001 ніч» всі 8 томів прочитала. Пам’ятаю, мама дуже сварилась, бо це не зовсім дитяча література. А потім усі зібрання-багатотомники перечитала: Бальзака, Гі де Мопассана, Толстого… Обожнюю Котляревського і Старицького. Ко­лись у дитинстві мені потрапила до рук його трилогія «Богдан Хмельницький» — читала з захопленням. Хмельниць­кий досі залишається для мене геро­єм. Так, про нього є багато суперечли­вих думок. Але я вважаю, що в ті часи людина спромоглася вчинити так, щоб був хоч якийсь вихід. Він хотів як краще. Навряд чи гетьман свідомо образив би так народ.

Іванна Подольська

(Джерело: Високий Замок)

Реклама
Rambler's Top100