|
05.09.2021
Рецензія на книжку:
Назаренко Михайло. Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792-1883. Частина перша
Якщо ви взагалі не фанат белетристики, а віддаєте перевагу ґрунтовному нонфікшну, та ще й у царині літератури, антологія літературознавця Михайла Назаренка, що складається з 49 есеїв та 139 текстів українських авторів XVIII–XIX століть, – читання саме для вас.
Ця книжка поєднує академізм здорової людини (категоріальний апарат, примітки, посилання на джерела) із феноменальною ерудицією та знанням контексту доби, а ще – із суб’єктивністю, іронічністю й доречними пасажами щодо “сучаснішої” літератури. “Уявіть собі кінець 1820‑х років, коли котляревщина панувала, ніби сили зла на баскервільських торфовищах”, – закликає Назаренко, і навіть якщо досі ви не могли собі цього уявити, він вам допоможе!
Автор не пасує перед дражливістю біографій чи світоглядних установок фігурантів справи (практично всіх, адже вони жили в період активних колонізаційних процесів двох імперій) – і ми буквально наочно бачимо, як українство боролося в них із малоросійством (чи москвофільством), у більшості випадків програючи.
Відповідно, “список Назаренка” не є каноном, чи, тим більше, іконостасом. Дослідник узагалі робить неприпустиму для українських науковців (які якщо беруться досліджувати чиюсь творчість, то неодмінно аби довести, що вона є непроминальним внеском і вершинним здобутком) річ – не ідеалізує українських письменників! Часом він навіть свідомо наводить жахливі цитати, перепрошуючи: мовляв, знаю, що це жахливо, однак ви маєте перейнятися! Парадоксально (насправді ні), але саме такий спосіб дослідження історії літератури і є цікавим: не факт, що ви отримаєте задоволення від усіх запропонованих текстів XVIII–XIX століть, одначе від віртуозної літературознавчої гри Михайла Назаренка ви отримаєте його точно.
Читати неодмінно, якщо хочете дізнатись, хто з авторів, “крім Кобзаря”, увійшов до антології; який твір початку XVIII ст. міг би написати збожеволілий Бродський; чия юдофобія перевищувала навіть “середню температуру” українського романтизму; хто був упевнений, що вживання слова “кацап” є достатньою ознакою патріотизму; який письменник народився в результаті “містичної педофілії”; хто з українських поетів першим вийшов за межі котляревщини, а хто двічі перетнув кордон російської й української культур туди й назад.
Тетяна Трофименко
(Джерело:
Новинарня)
|
