|
18.01.2010
Рецензія на книжку:
Л.Денисенко. Кавовий присмак кориці : Роман
ЦІ ІСТОРІЇ написані радше про манекенів або про привидів, бо як на людей ці істоти надто нереальні, позбавлені плоті й крові.
Сім’я з тата, матері та двох синів, яких батьки неодмінно хочуть виховати як творчих особистостей, а тому примушують грати на фортепіано та малювати. Батько вважає матір “нетворчою”, бо вона провадить аптечний бізнес, сам він “щось там викладає” і приховує свій латентний гомосексуалізм. Син-музикант іще в дитинстві заглиблюється у садомазохістські стосунки із сусідською дівчинкою, які посідають центральне місце в його житті, попри успішну кар’єру піаніста.
“Я часто їй грав. Грав для неї, під музику мені легше думалося. Думав я тільки про неї, про неї і про себе. Вона ніколи не говорила, чи подобається їй та чи інша річ, п’єса, сарабанда, кантата, фуґа, соната. Чи до вподоби їй, як я виконую. А я не насмілювався спитати. Мені здавалося, що це з мого боку буде, як набивання на комплімент, а може, і це ймовірніше, я боявся почути від неї образливі слова щодо якості моєї гри, щодо мене самого. Ліпшим було її мовчання. Мовчання ж буває і схвальним. Мені легше було терпіти й не знати, ніж дізнатись, а потім витерпіти наслідки такого знання. Від неї можна було чекати майже всього”.
Певна річ, це більше схоже на дівочі мрії про те, як мав би думати хлопець, аніж на справжній чоловічий внутрішній монолог, але решта психологічних мотивацій у книзі настільки ж достовірні, тому можна вважати це концепцією. Книга Лариси Денисенко вийшла в одній серії з прозою Євгенії Кононенко “Без мужика”, і це єдина схожість між книгами. Відвертий, місцями істеричний і брутальний реалізм, чи то навіть гіперреалізм Кононенко відрізняється від прози Денисенко, як позитив від негатива. Тут усе ефемерно, напівпрозоро, завуальовано, люди живуть у світі тонких почуттів і маньєризьких метафор у стилі “кавовий присмак кориці”. Й хоча не бракує ні сексу анального, ні просто сексу, ні сексу з чорношкірими (причому на їхній території), відчуття нереальності та салонності – це, мабуть, основне, що характеризує цю прозу. Присмак замість смаку і постійна, дещо награна втома від усього, напевно, від писання також.
Наталка Сняданко
(Джерело:
Львівська газета)
|
