Горобчук, Коробчук, Коцарев – Центр, Захід і Схід молодої української поезії.

«Телекритика» і словом, і ділом підтримує актуальну українську літературу. Так, у лютому за підтримки нашого видання відомий прозаїк, автор декількох популярних романів Любко Дереш відвідав Крим. 28 березня в УНІАНі – круглий стіл, організований спільно з видавництвом «Кальварія». У журналі «Телекритика» є рубрика літературних рецензій. Але це ще не все. Відтепер автори «ТК» представлятимуть своїм читачам найсвіжіші літературні новинки. Знайомтесь – поетична збірка «Цілодобово!», презентація якої відбудеться 29 березня у «Бабуїні» (Б.Хмельницького, 29) о 19.00.

Поезія – це незахищеність і щирість, це любов. Вона звільняє людину від страху перед власним голосом і дозволяє не ховатися у захисний шар слова. Ця стихія оголює людину і випускає на світ її Голос, котрий, звісно ж, користується словами, але перебуває вже поза межами слів. Тому поетична книжка – це завжди Голос. У нашому випадку – три Голоси.

Голоси трьох сучасних поетів – Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука та Олега Коцарева – звучать потужно і впевнено. Вони «Цілодобово!» захищають ввірену їм територію – Схід, Захід і Центр країни, – ніби міфічні, чи то пак культурні герої. Власне, їхня книжка пашіє силою, вона – наповнена, нерозхристана, цілісна.

Кожен із цих героїв має свій голос. Горобчук спокійний і розважливий, це обсерватор внутрішнього і зовнішнього життя. Його котячі рухи пружні й притишені, тому, непомічений іншими, він зникає і випадково виринає у найнесподіваніших місцях:

мало хто знає що насправді я живу в Харкові кінця 20-х

і трохи – в Нью-Йорку початку 30-х

слухаючи їх музику – таку ж неповторну і живу

Його тексти ніби відчутні на дотик – вони тонкотілесні й живі, тут співживуть голий король, що плаває в меду, Ентоні Хопкінс, черепашка з надбитим хвостиком, струхлявілі гномики, добрий Павук Христос, хамелеони й іґуани, сік із яблука, очеретяні дудочки etc. еtc.

Горобчук ніби промацує поверхню землі і серця, знаходячи живе – навіть у неживому:

я облизав тонке металеве серце

кавової ложечки

і подумав про цей біль

про цей щирий непідробний біль

Коцарев голосніший, він говорить – ніби лев рикає, гаряче й голосно. Його поетичні рухи – стрімкі й енергійні, хода – упевнена й тверда, а за тією монументальністю іноді пробивається лірика чи гумор. Він упевнено може заявити: «Я обираю київський час», а потім тихенько з усмішкою, злегка погрожуючи пальцем (но-но мені!) додати: «Ми всі українці й повинні дружити».

Робітничі квартали його поезії – ранкові, наче ще вкриті росою:

людина думає про роботу

людина вперше йде на роботу

сміх і гидота

в кишені заспокійливо грає

й витанцьовує подушечками гайка

і перший поламаний трамвай

Міфопоетика цього пострадянського простору, як і будь-яка казка, приваблює своєю таємничістю й усталеністю:

Гектари сірого світла

Тонкі та прозорі стеблини

Видається що все наближається

Видається що все об’єднується

Вуха кішки тріпочуть

А добрячий шматок води

Навколо дерева – бурштиновий

Теплі зітхання

І розчиняють гілки

І тут і там і всюди

Зверху хвилями напливають

Гектари

Переконливості

Якщо поетика Коцарева генетично пов’язана з футуристами і, мабуть, Маяковським, поетична тканина Горобчука відсилає часом до Лорки, часом до Вейтса, то в голосі Коробчука відчуваються окремі нотки Андруховича, Жадана й подекуди Неборака. Його твори наповнені марґінальністю, алкоголем та суїцидальними настроями:

брате, життя за великим рахунком це різна наближеність смерті.

це ніби національна валюта держави відносно долара.

Трохи згодом він зауважує: «Колись у мене зупиниться серце, / Ніби рибалка на березі, / Задивований світанком у перший день нового риболовного сезону»:

Тієї смертельної ночі, і ще дев’ять діб потому,

Я довго летітиму над океаном,

Весь у протягах і трасових мелодіях

«Так я уявляю своє помирання», – каже Коробчук. Він спокійно спостерігає-співпереживає, але цей спокій не байдужий, це спокій-упевненість, що все буде добре. Він ніби дивиться, простягає тобі долоню і каже: ну ти ж знаєш, що існує Бог, то не переймайся, все буде ок:

Не відчаюйся, якщо маєш поламані ноги,

вивихнуті зуби, під ліжком рухомі гриби.

Не відчаюйся, але чекай підмоги!

Її чекають, як хліба і двох рибин,

підпільні мешканці, гібриди і хірурги,

і два десятки кочових племен.

«Здається, він усім усе пробачив років на сто наперед, і йому самому через те ніяково», – влучно-характеристично каже про нього Коцарев.

Утім, трійко культурних героїв об’єднані не лише цілодобовою службою :) – поетика кожного з них наскрізь просякнута любов’ю: любов’ю до найдрібніших проявів життя, волею до цього життя, самим цим життям. І якщо подекуди їхній голос / голоси «зриваються» з наміченої лінії, виходять за якісь межі (логіки, ритміки, естетики тощо) – знайте: то крізь незахищену тонкотілу поезію говорить саме життя. Горобчук, Коробчук і Коцарев – то три іпостасі любові, котрої стільки проявів, скільки й сердець.

Культурні герої захищають країну «Цілодобово!».