В „ЕЛЕКТРОННОМУ ПЛАСТИЛИНІ” БРИНИХА 26 ЗАГИБЛИХ.

 
В „ЕЛЕКТРОННОМУ ПЛАСТИЛИНІ” БРИНИХА 26 ЗАГИБЛИХ
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати
сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

04.03.2011

Рецензія на книжку:
Бриних Михайло. Електронний пластилін

Літератор Михайло Бриних, 33 роки, написав роман ”Електронний пластилін”. Він побачив світ у видавництві ”Факт”.

Це одна з найзагадковіших книжок року, що минає. Із першої спроби важко визначити, що саме перед вами. Ймовірно, це пародія — але що пародіюється? Може, нинішня наша тінейджерська література? Або псевдоінтелектуальна проза? Бо ось є навіть підказка автора: ”Ти думаєш, що ліпиш із пластиліну свій життєвий ідеал, і не знаєш, що пластилін бачить ваші взаємини зовсім інакше”.
А може, це детектив, який прикидається чимось іншим? Скажімо, передбачувано-банальною історією про кібер-монстрів? І так добре прикидається, що йому вдається обманути читача. Дочитавши за один вечір книгу до кінця, читач відчуває непереборне бажання прочитати це ще раз. Бо йому здається, що він пропустив щось дуже важливе. І цього пропущеного йому не вистачає в самому кінці, коли якраз найцікавіше — чому і як сталася ця смертельна пригода, 26 трупів, серед яких немало знайомих персонажів. У тім числі Маша, яку звали Коровою, і дивний хлопець на ім’я Маруся Чурай.
Читач не помиляється: він справді пропустив багато. І не через свою неуважність, а через те, що автор винахідливо дурив легковірного читача. Там, де читач спершу сміявся, треба було плакати, але він цього ще не знав. Або: читач думав, що йому все зрозуміло, а насправді то був обман лінивого сприйняття. Коли читаєш роман удруге, тобі вже здається, що це зовсім інша книжка.
Можливо, для аматорів комп’ютерних ігор читати вдруге не знадобиться. Бо роман побудовано за законами саме тих ігор, де у вас може бути кілька життів у запасі й можна не раз спробувати змінити свою долю. Такому читачеві не здасться незвичним, що четверо головних героїв гинуть на 114-й сторінці, а книжка закінчується аж на 241-й, і хтось із загиблих з’являється знову.
А втім, автор знає, що запасне життя так само оманливе, як і поза грою. Тому це сумна книжка. Вона написана добрим письменником — але ніби десь наприкінці світу, коли літератури вже не стало, а літератори ще лишилися. Тому роман повний скептично-чорного гумору, часом просто блискучого. Трапляється й ненормативна лексика — але не така, до якої нас привчила сучасна українська молодіжна література, де матюкаються лише для того, щоб подражнити благопристойного поціновувача красного письменства. Ні, тут лихословлять так, як це роблять цілком нормальні дорослі люди — коли в них вже нема жодного іншого виходу й жодних інших слів.

Віталій Жежера

(Джерело: "Газета по-українськи")

Реклама
Rambler's Top100