Жінка-місто.

19.08.2011

Рецензувати поезію, як на мене, справа невдячна. Та й чи треба? Адже неможливо висловити думку автора влучніше, ніж він зробив це сам. А розмазувати шмарклі навколо кожного образу – крий Боже! Тому особисто я просто відкриваю книжечку, обираю навмання кілька віршів і дивлюся, чіпляє чи ні.



місто – дивна істота

воно реве шипить і мружиться

збільшується зростом

трубний присмак води

газ

не обов’язково потрібні заводи

Донбас

а потрібна штучність

яка б асфальтом виступила

поети і бомжі

породжені ним

поети і бомжі тягнуться до міста



Любов Якимчук родом з Луганської області – краю, урбанізованого до самого краю, як сказав би я, якби був сучасним поетом. Тому поезія її – пошук себе в місті і міста в собі. Блукання власними нейронними зв’язками та комунікаціями поліса-істоти.



я піду в монастир чоловічий

розвінчать абстиненції міти

щоб носити короткі спідниці

та волосся гідропіритити

і щоночі буде причастя

а щоранку буде похмілля

і пізнають монахи щастя

і прославлять з Маґдала Марію

цей монах цілуватиме ноги

інший – руки та усе інше

й ти зі мною зраджував Богу

та молився текстами Ніцше



Люба – сучасна жінка, тому її поезія – пошук жінки у сучасному місті та пошук жінки в собі. І це – ще одна сторона урбанізму.



у мене в квартирі живе чоловік

він не голиться дивиться телевізор

забруднює шкарпетки та посуд

йому польське посольство не дає візи…



Або ось таке:



чайна церемонія в одному пакетику

хлоровану воду закип’ятити

розмови, промови, патетика

засмаглі окружності сирників

підпалені сірники – ноги

а на звороті вагону – дороги…



Особисто мені заважає відсутність пунктуаційних знаків, хоча звісно, подібне зауваження зараз вважається непристойним і видає у мені ретрограда і невігласа – але що поробиш, моя вчителька Людмила Олександрівна в дитинстві міцно вбила в голову, що усі ці коми, крапки та тире – не просто так, вони щось-таки позначають.



..Те Ге Шевченко

Реве та стогне на дошці


Цікаво, що авторка, на відміну від багатьох колег, до пошуків себе у місті підключає спільників з числа класиків – і зовсім не селюка-Шевченка. Епіграфи з Гео Шкурупія, Михайля Семенка, а от і вони з’являються особисто:



кав’ярня „ПОК”

Семенко за столиком

засмучений сном про дим

купа думок

він пише лист

а може – лиш запис

рукою тремтячою

от бачить

іде товариш

якийсь по Сумській

– та тож Шкурупій!..


Ну і нарешті:



…луганський Шевченко

схожий на вождя

так буває

коли скульптор

робить Ленінів все життя…


Врешті-решт починаєш розуміти, чому Люба апелює до футуристів – щоб не писати Шевченка все життя, щоб не переоспівувати калин та соловейків.

Ну от, власне, і все. Можна робити висновки. Своїх нав’язувати не буду.

Скажу тільки, що передмову до книжки написали Василь Голобородько, Василь Герасим’юк, Анатолій Дністровий та Богдан-Олег Горобчук, імена яких щось значать для української поезії.

А ще додам, що авторка стала лауреатом Літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича.

Отже, якщо вам сподобалося – обирайте. Як ні – беріть наступну книжечку. Адже поетів в Україні не бракує, в тому числі з біса талановитих.