Дара Корній. Тому, що ти є. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 240 с.

Ми звикли поділяти життя на білі та чорні смуги. Проте, зрозуміло, що об’єднавши ці смуги, ми отримуємо сірість. Не ту, що невиразна, чи то пак убога. А ту, що замішана на яскравості життя та його розпачливій темряві. Бо чи буває бодай щось однотонним? Як немає лише добрих і поганих людей. Суміш позитивних якостей із негативними зазвичай і є обарвленням кожної людини, та ми часто намагаємося це заперечувати, або не сприймати. Роман львів’янки із волинськими коренями Дари Корній (справжнє ім’я Мирослава Замойська) «Тому, що ти є» – про оту життєву та особистісну сірість-середину, коли не все чудово і не все погано. Бо саме таким насправді є життя. І таким є кохання.
Ви здивуєтеся, але головна героїня роману «Тому, що ти є», «дівчина з далекого волинського містечка», постає перед нами не як позитивний персонаж, а як імпульсивна, діловита, почасти жорстока, ба навіть корислива особа. Донька слідчого карного розшуку Оксана вперше проявила свій характер ще в дитсадку, коли розправилася з малими хлопчаками-кривдниками. Згодом і в молодості «для неї не існувало відтінків кольорів у вчинках чи стосунках: або чорне, або біле». Тим часом сама вона наділена якостями різних кольорів: зачаровує молодечим запалом, виразною сміливістю, внутрішньою силою та непокорою існуючим правилам. Але неприємно дивує різкістю висловлювань, безтактною прямолінійністю, душевним холодом і навіть зухвалістю. Хоча й розуміє, що «язик мій – ворог мій», одначе приборкати свою «гарячкувату імпульсивність» зможе хіба з роками. Так, життя усіх шліфує, наче наждачний папір, виправляє, скеровує. Але й не стоїть на місці, минає. (Чи то пак минаємо МИ, що намагається нам донести авторка). А Числобог, Бог часу, про якого йдеться у романі, на жаль, міфічна істота. До того ж, стане він у пригоді (чи навпаки нашкодить, що вирішувати читачам) хіба головному героєві роману – Олександрові.
«Тому, що ти є» – роман про істинного романтика, відданого мужчину, який уміє кохати так, як, напевне, ніхто, – раз і назавжди. І позбутися цих сильних почуттів, втекти від них йому несила протягом життя, бо вони – це частина його єства, а «від себе не втечеш». Та чи прикрасить ота одержимість коханням Олександрову долю лише яскравістю? Зрозуміємо, прочитавши останні рядки роману. Бо епілог у цьому творі є найбільшою і найдивовижнішою несподіванкою!
Нова книга Дари Корній, можливо, розчарує деяких прихильників її першого роману «Гонихмарник», що захопив передусім містичністю та українською міфологією. Щоправда і цей другий літературний твір письменниця урізноманітнила цікавими повчальними притчами, казками, колисковими, могутністю Числобога, який з’являється лише наприкінці роману. Водночас стиль письма авторка надміру збагатила пестливістю та пом’якшеною формою слів. Тому подекуди дивно читаються рядки, у яких доросла жінка «гладить (дорослого) хлопця по голівці», називає його поцілунки «оксамитовими сонячними зайчиками», чи коли з її «зелених листочків очей спадала роса». Однак це додає текстові жіночності, зворушливості, сентиментальності, тому він і зацікавить передусім романтичних, вразливих, емоційних читачів.
Втім протилежним до романтизму у романі є реалізм. Авторка зачіпає важливі проблеми сьогодення: коли до вишів вступають «здебільшого грошові мішки зі зв’язками та престижними батьками», коли бандитизм і безправ’я заправляє балом, коли життя – найцінніше, а «мати багатство ще не означає бути багатим». Вічна тема соціальної нерівності, коли один – «дворянського роду», інша – «із свинюшника задрипанка», спільне нещасливе життя «заради дитини», а також роки «перебудови», «Студентська революція на граніті», очікуване й непередбачуване, – усе це у романі про кохання, яке єднає і нищить, ощасливлює і засмучує, чорнить і осонцює, і все тому, що воно – є.

Жанна Куява

Тому, що ти є, сірий кольоре….