Мопед не мій.

На правах мальчіка Міші позвольте сказать пару добрих слів про колєгу, хлопчика Мішу зі збірки Ані Гераскіної “Його звуть Міша... або Зорі в макаронах”. Я неодноразово читав у численних анотаціях фрази тіпа “ця проза нікого не залишить байдужим”, але чи не вперше натрапив на книжку, про яку справді можна так сказати. Начебто, нічого оригінально – пише собі якийсь сільський Міша нотатки за жизнь, і все це, звісно, стилізація, і місцями авторка передає куті меду, бо на якусь мить (на слово, інтонацію, реакцію) з’являється поруч із своїм героєм і навіть промовляє замість нього. Але, повірте, це ніяк не позначається на загальному враженні від книжки, яка витягує з пам’яті безліч забутих дитячих кайфів, запитань, ситуацій; у кожного вони були свої, й тому ця проза – безвідмовний детонатор з індивідуальними характеристиками, немає такої голови, в якій він би не спрацював. От, наприклад, у “Зорях...” Міша оповідає про те, як викликати “матюкливого гноміка” – я цей ритуал часто згадую, правда, ми з дворідною сестрою, здається, аналогічним макаром викликали “піковую даму”.
Одне слово, пасіба авторці та Антону Санченку, який паходу ще й затіяв із цим текстом епічний видавничий експеримент (про що пару слів сказано у післяслові).

Михайло Бриних

http://www.facebook.com/brynykh/posts/272089126220161 Відгуки на книжку

Дуже спасибі шанівному Антон Санченко за "Зорі в макаронах" Ані Гераскіної, видані буквално недавно. Трошки давніше я вже читав крихітний шматочок цих самих "Зір" - і здалося мені, шо нічого більш прекрасного про дітей і про дитячу безпосередність я не читав уже давно. Міша - юний герой, який хаває життя - потрошку, з друзями, ділячись, розчаровуючись і ставлячи незручні питання дорослим. Дорослі знічуються, а нема нічо смішнішого як знічений від дитячого питання дорослий. Бо кожне таке знічення це столкновєніє світів. як два великодніх яйця зранку коли розговлятися.
Міша природний як сама природа, він говорить якнайприроднішим суржиком - ой леле, не читайте книжки про Мішу ті, хто думає, шо діти пяти років повинні говорити українською мовою за підручником української мови чи орфословником і чесати як по писаному. нє. нема там такого. тож - не читайте. не портьте собі й людям нервів. шоб потім не казали, шо я не казав.
- Іван Афанасійович, а де ваш онук? Спить?
- Щас!
**
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
**
- Гусениця!
- Яка?
- ...Велика, мохната, а на попі крапочка.
- У гусениць немає попи.
- А ви на колінки станьте й побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?

Міша суперовий. Я б із ним дружив. І головне - він справжній. Ну якийсь аж намацальний, так шо ніби сусід. До речі, починається книжка з того, шо авторка доносить до відома всіх, шо Міша - її сусід. Заздрю авторці безмежно, шо уж там.

Це схоже на "Тореадорів з Васюківки", бо про дітей, про вічні теми й весело.
І універсально. Тут нема мобільників, скайпів, інтернету, скейтів, роликів чи ролексів. Виявляється, щоб посміятися, можна й без цього обійтися. (і Нестайко погано зробив, шо поміняв у своїх тореадорах в новій версії все на снікерси, марси, оцінки 12 балів і мобільники. Вони тіки заважають. Чесно-пречесно, Всеволоде Зіновійовичу.)

А зорі в макаронах? Да, і вони там є. І зорі, й макарони. Тіки в кінці.

http://www.facebook.com/oleksandr.stukalo/posts/2675708551065

Олександр Стукало Відгуки на книжку

Anton,

It is good to hear from you.

I had been thinking about your project as I had mentioned your translation in a presentation I did 2 weeks ago at conference sponsored by the National Sailing Hall of Fame. ( www.nshof.org ) Joshua Slocum will be inducted into the National Sailing Hall of Fame later this month. Here is the direct link to their Joshua Slocum profile page. http://www.nshof.org/index.php?option=com_content&view=article&id=324%3Aslocum-joshua-2011-inductee&catid=78&Itemid=124


I have just downloaded both the eBook and the KMZ file. Your work is fantastic! To see my application translated into Ukrainian is amazing. I am truly honored to be a part of your project and I hope my contribution helps to inspire others to read Slocum's historic journey.

I have been browsing through the eBook. Once again, an exceptional piece of work. The interactive links are wonderful and I am amazed at all of the illustrations you have included. This is a model of how all interactive-ebooks should be developed.

Thank you again for allowing me to be a small part of your translation project. It is a great thing to have been able to contribute to such a noble endeavor of bringing the story of Joshua Slocum to an audience of Ukrainian readers.

I wish you great success...

Best regards,

Jonathan


Jonathan M. Ahlbrand
Haslett, MI

_____________________________________
“The pessimist complains about the wind, the optimist expects it to change, and the realist adjusts the sails.” ~William Arthur Ward~ Відгуки на книжку

Читання Слокама дуже гарно перелаштовує мислення з катастрофічного на позитивне. Після цього тексту починаєш на письмі систематично пропускати частку НЕ. Бо нічого НЕможливого в світі, виявляється, немає. Хто хоче творити – шукає засоби, хто не хоче – причини. Варто ж сісти і проаналізувати наявні можливості, зазвичай виявляється, що все в наявності і більшість взагалі безкоштовно – бери і роби. Якщо вже людині вдалося самотужки обійти довкола Землі з сорока доларами в кишені… Історія українського перекладу цієї книжки теж може служити показовою ілюстрацією такого підходу.

Антон Санченко, **********-мариніст Відгуки на книжку

Років десять тому, збираючись процитувати якого-небудь американського чи європейського класика, я нерідко ловив себе на тому, що в голові крутиться виключно цитата російською. За десять років ситуація помінялась, якісних перекладів побільшало, і нині більшість "важковаговиків" зарубіжної літератури можна цитувати українською. Попри це, мандрівна проза і досі пасе задніх. Жака-Іва Кусто, Тура Хейєрдала, Фрітьофа Нансена в кращому випадку доводиться читати мовою оригіналу... І оттепер щиро тішуся, що така захоплива, по-доброму божевільна і витончено весела оповідь Слокама, що описує одну з найбільших мандрівних авантюр ХІХ століття, нарешті доступна українською.

Максим Кідрук, **********, мандрівник Відгуки на книжку

Перед вами унікальне видання. І не тільки тому, що це – одна з найвідоміших книжок про вітрильну подорож навколо світу. Але й тому, що її переклад українською – це колективна творча праця учасників „Гоголівської @кадемії”” під орудою Антона Санченка.
За часом перекладу Біблії європейські науковці роблять висновки про рівень розвитку національниї літератур. Висновки про появу національної мариністики можна робити за появою перекладу книжки Джошуа Слокама. Бо це – біблія моряка. Немає жодного серйозного яхтсмена, який не прочитав би Слокама. Без перебільшення скажемо, що Джошуа Слокам своєю книжкою виховав не одне покоління справжніх чоловіків. А відтепер і українці зможуть перевірити себе „за Слокамом”.
Отже, вітаємо вас – українська мариністика нарешті увійшла до світової еліти. У нас є свій, власний Слокам!

Брати Капранови, **********и, яхтсмени Відгуки на книжку

Дочитала. Твір з коханої мною серії EXCEPTIS EXCIPIENDIS. Сам автор називає його "роман-придибашка", що мені не зрозуміле, але якось вже смішно звучить. Роман добре написаний: добротним таким "щиро" українською мовою, з чималою долею гумору і цікавих заміток. Але, чесно кажучи, після першої третини книги перестає бути дуже цікаво. Страждає сюжет - точніше, ти перестаєш розуміти, в чому він і який?

Дуже точно виразився на цей предмет один читач, тому цитую: "Про що ця історія? Тобто не історія. Але про що? Чудовий стиль, чудова ерудиція автора, нетривіальний погляд на життя і події - це є, але невже на цьому гаплик"?

Та все ж - читати, хоч би першу третину! Щоб почерпнути трохи гарного настрою і дотепності, або просто скрасити дорогу в метро.
http://mila-sn.livejournal.com/49337.html Відгуки на книжку

Придбав "Нариси бурси".
Не знайшов спочатку. На букві С не було жодної книги Санченка. :(
Пішов питати, чи нема такої нової книги Санченка.
- Це велика про бурсу.
- Так "Нариси бурси"
- Підемо покажу.

Несподівано. Це не покетбук, а такий трохи нестандартний формат, як для книги. Майже А4.
Читається легко. Добре що мені можна було не слідкувати на якій станції вийти, бо пропустив би :)

пс. Дуже гарні ілюстрації.

http://zealer.livejournal.com/138997.html Відгуки на книжку

прочитав цю книгу Олени Захарченко залпом, за один вечір та один ранок. давно такого задоволення від української книги не отримував

дуже сподобалося. магічний реалізм… трагічні непорозуміння переплетених доль сучасників відображають старі, як самий світ, шумерські міфи… і дівчина-студентка проходить сім брам (сім станцій залізниці на шляху від Києва до Львова), щоби спуститися, як богиня Інанна, у Світ Мертвих до свого загиблого коханого

гарна мова, чудове злиття земного та міфічного, цікаві деталі, що, як коштовні прикраси, розкидано по тексту

дуже в тему ілюстрації Олеся Романюка

рекомендую. завантажити можна отут (раджу в пдф форматі)

приємного читання

http://sparrow-hawk.livejournal.com/1901955.html Відгуки на книжку

Книга дуже в стилі Жадана, продовжує лінію "Анархії в UKR". Гарно продовжує.

Сюжет загалом переказувати нема сенсу, він там вторинний. Але все ж: Гєра, "незалежний експерт", тобто молодий діяч з навколо-політичної тусовки, приїздить у загублене серед степів містечко свого дитинства. Тут його брат, який раптово виїхав до Амстердаму, залишив бізнес - заправку, що потребує догляду. Тим більше, що на неї зазіхає місцева мафія.

Герман зустрічає старих знайомих, які залишилися у пам'яті ще з дитинства. Зокрема, на заправці працюють Коча - колишній хуліган та дрібний злочинець, тепер заправник, та Шура Травмований - колишній футболіст, нині місцевий казанова і геніальний автомеханік. Приходять нові люди - дівчина з телевежі Катя, колишня дружина Кочі Тамара і її сестра Таміла, бухгалтер Ольга, колишній авіамеханік, нині чорний археолог Ернст та інші. У кожного - темне минуле чи темне теперішнє.

Заправку, яка знаходиться у вигідному місці (хоча прибутку майже не приносить), хоче відібрати місцева еліта - суміш мафії та влади, на чолі з всемогутнім в межах містечка Марленом Владленовичем. Втім, його ніхто не бачить - всі справи вирішує менеджер Ніколаіч та адвокат "Сивий".

Боротьба за заправку мляво іде різними методами - від коректного тиску на Гєру з проханням продати бізнес, до спаленого бензовоза. З кожним кроком противника Герман все сильніше вростає в місцеве середовище - пиячить з чоловіками, спить з жінками тощо. З часом він розуміє, що назад у Харків вже не повернеться.

Гєра знайомиться з місцевими групами - циганами-контрабандистами, газовиками - вічними опонентами містечка, фермерами, що пильно бережуть свої поля, біженцями з Монголії та їх опікунами. Доля раптово зводить його і з напівбізнесменом-напівмафіозі, що гамає степовими залізницями на власному поїзді (і так само раптово без жодних наслідків покидає).

Плацдарм боротьби переходить з заправки на покинутий аеродром, який теж стає об'єктом уваги "кукурузників" Марлена Владленовича. На фінальну битву збираються, з одного боку, різні маргінали разом з Гєрою, з іншого - кукурузники з постановою влади та комунальниками на тракторах. Проте цигани сміються з влади, "законну" постанову просто з'їдають, і показують, що нікуди не відступлять. Трактористи-комунальники переходять на бік "повсталих", противники відступають, публічно принижені. Проте в ході дрібної сварки від рук Ніколаїча випадково гине Шура.

Хто виграв, хто програв - вирішує читач. Кінець)

Думки:

Жадан традиційно ігнорує сюжет як засіб зацікавлення читача. Акценти тут в іншому.

І. У тексті досліджується (і частково твориться) міф пострадянського простору і вужче - східноукраїнського. Жадан послідовно конструює життя без основних опор і цінностей сучасного суспільства:

- держави. Її немає - не доїхала ще)

- грошей. Гроші фігурують у тексті як елемент сторонній. Їх нема, і всі звикли. Або є, і нічого не змінилося. Принаймні, всі спроби відчайдушно боротися за грошові знаки виглядають жалюгідно і смішно (Льолік і Болік, хлопці з Харкова). Навіть місцева мафія воює не за гроші, а за "місце".

- норми. Будь-яку норму повинен хтось встановити і слідкувати за її виконанням. Раніше цю роль виконував СРСР, а тепер норма стала чимось віртуальним. В місцевому суспільстві епохи СРСР раніше одні були за межею (як Коча), інші - його ланкою (Ернст), треті - його зірками (Шура). Норма не об'єднувала, а розділяла, а тепер усі "свої, місцеві".

- ієрархії. Ієрархія - наслідок норми. Бути власником заправки - нормально, заправником - погано. Немає "норми" (і немає конвеєру корпоративної праці) - немає ієрархії. Якщо ви разом в дитинстві ганяли в футбол, то яка різниця, хто ким виріс? Більше того, як тільки хтось займає чітке та непорушне місце в ієрархії, він стає в'язнем (як олігарх на поїзді), бо не може змінити свого життя.

- історії. Популярний нині міф на Заході і в центрі (аж до рекламного "першого в Україні пива"). У цьому місці історії не було і немає. Бо історія - це визначеність, прив'язаність, детермінованість (вумним словом кажучи).

- назви. Ідеалістичний фактор визначення (рос. "определения") - частина норми та ієрархії. За визначенням, Гєра - невдаха, Коча - злочинець, а Тамара і Таміла - бляді. Але тут "правильний" шлях канув у Лету разом з КПСС.

Відповідно, нас закидає у недетерміноване (невизначене - і невнормоване) суспільство. Звідси і назва - "Ворошиловград". Гєра, розповідаючи про дитинство, згадує, що на уроках німецької йому випало завдання описати порожній пейзаж Ворошиловграда з листівки. Єдиний спосіб полегшити працю - описувати людей, які потрапили в об'єктив, бо інше - ілюзорне. Зараз немає ні назви "Ворошиловград", ні Леніна на площі, ні (імовірно) будинків - що може визначити місце?

Від назви - другий важливий образ і мотив тексту - місце. У степу немає прив'язки до місцевості, і люди західної цивілізації від цього можуть втратити розум (як німецький танкіст). У степу Жадана взагалі немає прив'язки, тому тут виживають лише місцеві.

Відповідно, наслідок: немає загальної правди. Яка різниця, живий чоловік Тамари, чи загинув / хто кого зрадив чи кинув / хто був правий у бійці / хто привів сюди людей. Натомість є правда конкретна, здобута самостійно як досвід - одна команда щойно виграла в іншої, Тамара зараз спить з тобою, заправка - твоя, і ти її не віддаси. Твоє (і "своїх") життя, твоя (і "своїх") смерть, твій (...) досвід є реальністю і якорем, який до неї прив'язує.

ІІ. Манера письма Жадана добре пристосована для опису невизначених (у наведеному вище розумінні) явищ. Текст дбайливо передає досвід людей через їх історії. Продуктивність способу доводить те, що толком пояснити сенс твору, перевівши з інтуїції у твердження, досить важко.

Відсутність автора з повчальним виразом обличчя (як у "Музеї..." Забужко та "Записках..." Костенко) однозначно іде на користь твору.

Як може існувати суспільство без звичних основ? - ставить питання автор - і все ж не втримується і відповідає. Люд знайшов цікаву форму анархічного співжиття: не нав'язувати свої "поняття", своєї влади - і триматися "своїх" - тобто сусідів та друзів, й свого життєвого простору. Така логіка трайбалізму, опори на малі групи, видається нав'язуванням волі автора, але водночас робить героїв твору симпатичними.

Переносячи досвід твору на реальне життя, можна пошукати як розгадку української степової анархічності (будь-яка держава - це у першу чергу визначеність, диктатура норми), так і східняцького менталітету з опорою на "своїх". Сусідство палаців, териконів і мазанок шокує лише носіїв норми (а її, як говорилося-балакалося, немає).

ІІІ. Трохи інтуїтивного літрознавства.

- дослідження (не)детермінованого соціуму (та його людини) - тема у світовій літературі стара. Сюди можна зарахувати утопії та антиутопії (абсолютна детермінованість - неодмінна прикмета тоталітаризму), просвітницькі пошуки "природної людини" та відповідного суспільства, робінзонади. Близько підійшов Голдінг у "Володарі мух", заглянувши у хаотичний світ підлітків. Але якщо Голдінг зробив негативний висновок щодо можливості існування такого суспільства, то герої Жадана, діючи за мотивом "треба якось виживати", спокійно виживають. Також частково можна порівняти мотиви у Кобо Абе.

- спосіб письма теж старий. Над ним стібався ще Гашек через свого Швейка, який підтверджував будь-яку думку історією з життя чергового "Фердінанда, який збирає собачі гівенця". Жадану вдається зібрати всі історії (всі досвіди) в одну більш-менш чітку канву, яка утримує текст від розпаду (чим, ІМХО, хибують попередні тексти автора у такій манері). Цікаво, що в сучукрліті ця манера не дуже використовується - всім хочеться пхати у текст Свої Дуже Розумні Думки.

- приємно, що у тексті немає загадки і розгадки смерті Гонгадзе, бандерівців і енкаведистів та інших популярних мотивів. Це робить книгу не такою замкнутою в українській пісочниці нашого часу. Недарма росіяни люблять Жадана - він відкритий до світу.

- технічно письмо сильне. Як на мене, Жадан - найкращий стиліст в сучасній українській літературі. Мова його персонажів дуже органічна, він не вдається ні до чистої літературної, ні до перекривленого сленгу. Слово "х*й" стоїть там, де йому і місце - "так і говорять".

- приємно порадували еротичні сцени. Все досить стисло і влучно - так, як чоловіки і переповідають сексуальний досвід. Якщо порівняти "повняве сраченя" Шкляра і опереткові секаси С.Андрухович-Л.Дереша, то Жадан може давати майстер-клас.

Висновок: дуже сильний текст про суспільство. Настійливо рекомендується усім, хто має середню читацьку підготовку (вміє читати несюжетні тексти).

http://archervarius.livejournal.com/43112.html Відгуки на книжку