МІФИ ПРО ГОЛОВНЕ ТА ЇХ ВТІЛЕННЯ
ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ ОЛЕКСАНДРА АПАЛЬКОВА
“К О Л Ю Ч І Д Е Р Е В А”

Коли я взяв до рук книжку О.Апалькова “Колючі дерева”, то несподіванкою для мене виявилося, що майже вся вона присвячена любові, у різних її проявах, з її радощами і прикрощами. Тридцять шість вічних сюжетів у їх безперервному хітросплетінні. Спочатку я б зробив свої деякі визначення, що стосуються всіх або більшості оповідань. Я б відніс їх до поезії в прозі або поетичної прози. Вони емоційно-світлі, почуття голов- ного героя часто щирі, наповнені радістю від передчуття чогось святкового, довірливі. Але коли ця щирість переходить межу, демонструючи натуралізм, чи автор різко змінює стиль оповіді, переходячи з поетичного викладу на публіцистичний чи реалістичний, то читач наче несподівано натикається на дорозі на кам”яну брилу, ранячі хай не ноги, а своє серце. Мо-же, наш автор десь це розуміє,вкладаючи у вуста одного з ге- роїв свого оповідання такі слова: “Бо хто перейде один раз ме- жу, перейде її ще і ще..”(стор. 100). …Після прочитання цієї книжки для кожного читача всі її герої і героїні стануть свого роду “колючими деревами”, які в тій чи іншій мірі будуть дря- пать нашу свідомість, нагадуючи про себе уже в наших різних життєвих ситуаціях. І, можливо, для декого, ця книжка стане раритетом і буде супроводжувати його у житті на ближчій книжковій полиці. Можно любити жінку чи мрію про жінку, про це йдеться в оповіданні “Моя любов”. Це якось протирічить росхожій дум-ці, висловленій в оповіданні “Колючі дерева”. Життя, як і любов — не вічне. Та, остання ще невічніше. Але подолання синдрому “колючих дерев” може бути метою. Щоби “подола- ти гілля колючих дерев. Які проростуть через мене.” Щастя краще шукати не у багатьох жінок, а з однією. Коли заходить плутанина,то чомусь випускається з уваги, що в душах йде боротьба між відповідальністю за повернення почуттів та можливими новими почуттями. Відсторонення від сім”ї як у випадку одружених, та й для парубків та дівчат, часто не є ви- правданим для оповідання. В житті на ці стосунки часто впли- вають думки рідних. Щемливими, іноді з гіркотою, оповіданнями запам”яталися “Перший сніг”, “Пасадобль” та”Не Боварі”. Про останнє з них можно сказати як про рівне, але без надриву. “Квіти”, можли- во,було написано поспіхом, про студентика та його перші кро- ки в дорослому житті. … Окремо хочеться сказати про оповідання, пов”язані з Німеччиною чи дія в яких відбувається в цій країні. ... Хочу відзначити, щозагалом в більшості “німецьких” оповідань тема любові трохи приглушена. У “Похміллі ...” все закінчується безнадійністю. А взагалі це, найбільше за обсягом, оповідання справило на мене приємне враження як сюжетними лініями, так і худож- ньою майстерністю, вмінням захопити читача. Цільністю, єди-ним подихом у викладі, сподобалось оповідання “Запах дині”. Його гармонійність поєднується з правдивим описом ситуацій і врахуванням психотипу людини та одночасною тягою до психологічного зближення, пошуку своєї половини. “...шкода їхати ні з чим” -- це як лейтмотив оповідання “Райська яблуня”. Нічим не починається і нічим не закінчу-ється виїзд на пленер для далеких один від одного людей. Хоч яблук наберемо. Тупий безвільний чолов”яга і затуркана буденними справами жінка хоч якось хочуть прикрасити своє життя, а виходить тільки на гірше. Ще три жіночі долі вимальовуються в трьох невеличких оповіданнях “Жанетт із Шарм-Ель-Шейха”, “Це акварелі” та “Психологія творчості”. Хижачка з Єгипту протистоїть почат-куючій богемній душі дівчини, а потім перед нами з”являється творча натура жінки, що вимушена продавати свою кров щотижня заради того “Щоб я не загнулася”. Різні ситуативні рішення автора підкреслюють різнобарв”я життя, додають йому краси і одночасно гіркоти від того, що мріється і те, і те, і те, а обирається тіільки один шлях. І то часто не за власним бажанням.

МІФИ ПРО ГОЛОВНЕ ТА ЇХ ВТІЛЕННЯ.