Відвертий брудний брутальний текст із щіпкою еротики.

 
Відвертий брудний брутальний текст із щіпкою еротики
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу
, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

24.05.2010

Рецензія на книжку:
О.Ульяненко. Жінка його мрії : роман

Перед тим, як розпочати аналіз «Жінки його мрії», варто знищити свої спогади про НЕК, усю низку перипетій, пов’язану з історією створення і виходом роману.

Олесь Ульяненко написав «Жінку його мрії»…. З тої самої миті текст роману став жити своїм власним, незалежним, життям.

За стилістичними особливостями «Жінка його мрії» подібна до «чорнушної прози» 90-х років з детективними елементами і щіпкою художньої еротики. Тут простежується спроможність створювати спеціальну емоційну площину, в котрій Олесь вибудовує «тяглiсть твору». Роман Ульяненка не вiдзначається особливою структурнicтю, а сюжетна лiнiя нечітка i заплутана. Єшкiлєв слушно зауважує про текст Ульяненка: «Biн вичаклував дивне місиво, крихке, як пульсація Oнeггepa, гостре i болюче, неначе врубелiвський бузок або ж скляні будови Соостера. Biн оспівує суєту дрібниць та буденні турботи юдолі сліз з важким передбаченням минулого за вiдсутнiстю майбутнього. На порозі ситуації все скисле та гнійне набрякає i «випливає рядами перлових зубів, сяянням зелених очей у напівмороці».

Текстовий ландшафт Олеся Ульяненка приголомшує, адже так бачить світ лише дуже вразлива людина, яка постійно відчуває натиск всесвітньої жорстокості, не­милосердя.

На сторінках «Жінки його мрії» не йдеться про чiткiсть вітального процесу. Ульяненко вивертає назовні темні сторони людського буття з його непросвітними нечистотами і розкладом. Від такого роману тхне помиями і брудним сексом.

Текст «Жінки його мрії» розірваний, пошматований, перетравлений, нагадує суміш потоку галюцинацій з короткими «поверненнями до тями». Хронологія тут відсутня. Ульяненко перестрибує з сучасності то до минулого, то до майбутнього.

Лада кладе до свого роту оголений дріт. Її чоловік, дивлячись на мертву жінку, грається зі своєю сексуальною фантазією. Дивний персонаж Топтун залишає на сторінках твору символи смерті…

Герої втратили саморівновагу, вони розглядають світ через призму спотвореного сприйняття. Таке сприйняття породжує особливе, нечітке, розмите текстотворення, яке приваблює читача саме варіативністю тлумачення «Жінки його мрії». Назва роману – скоріш гарне поєднання слів, аніж певний символ. У романі сюжетна лінія не є головною – талант Ульяненка проявляється в змалюванні картин жорстокої дійсності.

Вірус самознищення просочився у свідомість героїв, затиснених стінами своїх будинків, обмежених перехрестями вузьких вулиць, відірваних одне від одного. Ці люди – маргінали, котрі, відмовившись від звичного для їхніх предків життя, стали заручниками великого міста, яке поглинуло традиційну патріархальну мораль, але взамін не дало їм нічого. Вони блукають у сутінках невігластва та безкультур’я, бо, власне і не потребують ніякої культури: їх світ цілком матеріальний і лише матеріальний.

«Жінка його мрії» - жорсткий міський роман. Олесь Ульяненко – майстер урбаністичної прози.

Читаючи «Жінку його мрії» виникають певні ремінісценції з урбаністичною «Сталінкою», за яку Олесь Ульяненко отримав у 1997 році малу Шевченківську премію.

«Жінка його мрії» – це «Ульянівський» погляд на образ міста, це приклад сучасної української урбаністичної прози, що, порівняно з письменництвом митців-попередників, вирізняється відкритістю, незамкненістю, апеляцією до самостійності читацької думки і присуду. І якщо, наприклад, Ульяненко орієнтується у просторі Києва так само, як би це зробила сучасна людина, тобто відверто критикуючи мегаполіс, то багато авторів минулих поколінь як правило, співали хвалу місту, захоплювалися його неповторною аурою, малювали Київ священним осередком або славили здобутки індустріалізації (згадаємо М.Булгакова з його «Білою Гвардією», І.Нечуя-Левицького та повість «Хмари», П. Загребельного, який у «Розгоні» хоче підкреслити, що Київ – то для українців ніби Париж…).

Всі події, які відбуваються в романі «Жінка його мрії», обумовлені образом Міста, котре то діє, як самостійний персонаж, то відображає психологічний стан героїв твору: «Страшним, в мутній імлі, пожовклим стародавнім фото, снилося Руслану міст, з іграшковими баштами, кривими вулицями, зі стрімкими потоками людей, які втікали повільно, але досить впевнено у роз пахані пащі майданів» . Дихання Міста ніби зливається з судорожними конвульсіями оргазмів героїв роману Ульяненка. Сам автор не тікає від Міста. Він намагається щонайдетальніше зобразити реальність: посткоїтальні стосунки, статеві акти «крупним планом», хрусткі величезні брунатні таргани, відрізані болгаркою руки чоловіків нетрадиційної орієнтації, «наколоті мєнти», сині товсті олігархи, підірвані в своїх машинах чи квартирах. Олесь Ульяненко не бреше читачу. І це – найголовніше.

Ульяненко майстерно спiввiдносить сприйняття міста з особливостями психiчного стану своїх персонажів. Звичайна Олесева брутальність не спрацьовує: навпаки, читач відчуває нотку захоплення живим організмом міста­ – i це захоплення підкреслюється майстерним звукописом (вирлу­ючим, вуркочучим, ряснiючим).

Автор свідомо витворює ефект неквапливості, ретельної продуманості, а іноді, залюбки звертаючись до химерних порівнянь і розгорнутих метафор, пов’язує буденне життя міста з містичним, моторошним, неіснуючим, шаленим, нікому не відомим світом, який усе ж таки існує на тих самих звичайних вуличках, у прохідних дворах, на трамвайних зупинках.

Олесь сміливо говорить про ганебні епізоди існування, він, письменник-інтелектуал, спускається за своїми героями до смердючого дна суспільства, і, вдихаючи гниле повітря, робить висновок – так далі жити не можна.


*Рецензія увійшла у переможну десятку на конкурсі літературних критиків на "Буквоїді"

Кіра Кірошка

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100