Марія Карп’юк - сучасний,несучасний прозаїк.

14.08.2017

Писати про прозу Марії Карп’юк відсторонено для мене неможливо. Вочевидь вчительство назавжди вкоренилося в моє єство і скільки б часу не минуло з тої пори,коли я працював в різних навчальних закладах,вищим мірилом людини назавжди залишиться для мне,вміння любити дітей. Не сюсюкатись,не загравати,не підлаштовуватись під них а саме любити, такими як вони є,лагідних,жорстоких до краю,бунтівливих,самозакоханих,щирих,беззахисних,безкомпромісних, ябед тощо.
Тому,коли я почав читати повість Марії Карп’юк «Дорога додому», забув про все,про літературні стилі,жанри та всілякі інші витребеньки, бо я читав СПРАВЖНЄ,ІСТИНЕ. Повість написана невибагливо ,просто, з чудовим розумінням дитячої психології,з правдивістю відтворених сімейних та шкільних конфліктів проте щиро з любов’ю та внутрішнім болем.
Таких дітей, як головний герой повісті Ігор ,мені доводилось зустрічати досить часто і я глибоко переконаний,що саме з таких, виростають справжні люди,надійні та самовіддані. Не ті які зростали в достатньо комфортних умовах для яких батьки старалися постелити соломки,що б не дай Боже, як дитина впаде, та не забилася. З таких виростають як правило посередності,внутрішньо пусті егоцентристи як добре вміють тільки жонглювати словами.
Для мене очевидно,що таку повість могла написати тільки вчителька із ще не зачерствілою душею яка вміє по справжньому любити дітей,не та відсторонено справедлива а отже по суті байдужа а пристрасна,чуйна якій і самій в педагогічному гурті дуже не просто. В жодному середовищі окрім вчительського .я не зустрічав більш талановитих і самовідданих людей,так само як і найбільше байдужих,бездарних,нікчемних. Тому читаючи повість, я переживав не лише за Ігоря але й великою мірою за авторку,за вчительку. З власного досвіду знаю. Як таких намагаються зламати,розтоптати,розчавити. Посередність все талановите маніакально намагається опустити до свого рівня а надто в педагогіці.
Подорож Ігоря, це подорож у незвідане, від тієї мами, що народила до справжньої материнської любові і чимсь це нагадує, і наше сучасне становище . Ми те ж подорожуємо а куди? В чергове світле майбутнє? Алюзія в мене була на стільки сильна ,що я напевно не пробачив би авторці якби подорож додому для Ігоря закінчилась би невдало. Та слава Богу і Марії Карп’юк, для Ігоря скінчилося все щасливо. Маю надію, що й Україна пройде свій непростий, згорьований шлях і нарешті здобуде,пробачте за пафосний стиль, те щастя якого вона варта.
Я зробив помилку, коли прочитав оповідання Марії Карп’юк після повісті,яка мене так зачепила.
Написані оповідання добре,подекуди з гумором та іронією а інколи і недостатньо сильно але такого враження як повість вони на мене вже не справляли.
Марія Карп’юк сучасна письменниця бо відчуває нерв нашої доби. Але і несучасна,бо цурається пошуків екзотичних сюжетів, псевдо філософських міркувань,оригінальної закрученості у засобах викладу,словом всього того ,чим нині граються і молоді, і не дуже молоді письменники. Та як кажуть: Чим би дитя не тішилось аби не плакало.
Чи будуть твори Марії Карп’юк читати навперейми?Напевно, що ні. Читач надто зіпсований і «милом» і псевдо інтелектуальністю. То ж залишається побажати авторці і мужності, і незбочуватись з обраного шляху.