|
Дорога додому : повість, оповідання
Марія Карп'юк
— Видавництво "Фенікс",
2016.
— 176 с.
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-136-385-3
ББК: 84(4Укр)6-44
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
— Збірки прози
Анотація:
У дебютній книжці Марії Карп’юк «Дорога додому» вміщено однойменну повість та оповідання. Персонажі творів – звичайні люди, в яких прокидається те, на що вони зовсім не очікували. Чи зможуть герої впоратися із собою і чи знайдуть шлях до закамарків душі – дорогу додому?
|
Лінк із зображенням книжки:
|
БОБЦЬО
– Бабо Стефо, Вам треба песюгу? Сусідка якраз цуценят роздає, – сказав Бодька.
– Треба, – погодилася Стефа, – наш Колобок геть старий став. Весь час оно спить.
Рудий песик, почувши своє ім’я, навіть вухом не повів. Бодька і собі хтів би цуценя взяти, але малесенька квартира, кіт – ну куди ще собаку? От бабі Стефі охороняти хату – якраз. Тим паче, що старенька живе коло вокзалу, а там хто тільки не швендяє.
За тиждень двомісячний цуцик вже гасав по подвір’ю й радісно дзявкотів. Чорненький, у трьох білих «шкарпеточках» і «гольфикові» на всю лапу – скакав довкола хати, баби й Колобка. Останній ... [ Показати весь уривок ]
хіба що знехотя підводив морду, а потім так само ліниво клав її на лапи.
Відтепер Бодька ходив не тільки допомагати, а ще й гратися з новим товаришем – Бобиком.
– Як там Бобцьо? – питав ще коло хвіртки, а песик одразу вилітав і лящав, виляючи закрученим хвостом.
– Та харцизяка гавчить і лякає всіх, – махала рукою бабця і грозила собачці ціпком. – Спробуй-но знову на мене скочити.
Бодька тільки посміявся. А якогось дня йде по вокзалу і бачить – Бобцьо під лавкою. Шкарпетки, гольфик – точно він. Зіщулився, бідний. У чоловіка геть серце кров’ю обіллялося. «От капосна баба, – подумав, – бідну тварину на вулицю викинула». Куди дітися – забрав песика до себе. Хоч і
тісно вдома, та ж не кидати живе створіння напризволяще.
Два тижні Бодька не ходив до баби Стефи. Сердився за ганебний вчинок. А тоді не витримав – піде й усе викаже, що про неї думає. Та й, може, помогти треба.
Приходить. Баба на призьбі сидить і гукає: «Бобцю!» Аж тут і гавкун вибігає. Та як? Він же вдома у Бодьки – три шкарпетки й гольфик. Втік, чи що? І тільки зараз чоловік пригледівся, що у цього Бобика ще й на шиї біленька пляма…
– Щось давно не заходив, Бодю, – сказала Стефа.
– Та оце собаку завів, – відповів Бодька й усміхнувся. [ Згорнути уривок ]
|
