Читачі над томом Дністрового.

 
Читачі над томом Дністрового
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому
нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

20.02.2012

Рецензія на книжку:
А.Дністровий. Дрозофіла над томом Канта : роман

Не так давно, а власне 31 березня, критики львівської книгарні-кав’ярні «Кабінет» знову зібралися побалакати про сучасну українську прозу. І що? Та нічого особливого. Прийшло зо два десятки не надто постійних слухачів. Ігор Котик, Юрій Кучерявий і я з усіх сил намагалися ввести присутніх у суть справи. А справою було обговорення нового роману Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта». Журналістів, які відчули б тут запах сенсації, за столиками «Кабінету» відстежити не вдалося. Чи то слово «дрозофіла» їх відштовхує, чи то непрочитаний Кант скеровує куди подалі. Та присутні «кабінетники» нас уважно вислухали. Отож, маю надію, що хтось із них за нагоди погортає сторінки «Дрозофіли...»

Чому варто звернути увагу на цю книгу? Ось кілька відповідей на це запитання. Тому що це український роман про сучасний Київ; тому що головний персонаж роману Павло – викладач філософії в одному з київських вишів, де філософія – аж ніяк не найголовніший предмет; тому що оповідь ведеться від самого Павла, досить відвертого хлопця, який без гальм говорить про себе і про інших... Те, що Павло, ерудит, скептик і гедоніст в одній особі, оповідає про себе, так чи так проектується на самого Дністрового, теж філософа за освітою. А те, що він говорить про інших, проявляє цікаву картину деградації української вищої освіти, де панує дикий ринок вкупі з бартерними обмінами.

Дністровий пише про те, про що сотні тисяч студентів і десятки тисяч викладачів українських вишів дуже добре поінформовані. Це явище називають мудрим словом «корупція», що майже втратило будь-яке зрозуміле посполитому люду значення. Заліки й іспити можна залагодити, поремонтувавши викладачеві автомобіль. Привабливі студентки розраховуються інтимними послугами. Хоча можна і продуктами харчування. Та нікого такі розрахунки і їхнє оприлюднення на сторінках «Дрозофіли...» не зачіпають за живе. Може, тому що неофіційна плата за послуги – це і є частина великої звичаєвої традиції, українських «вольностей», за які проливали кров покоління борців за незалежність? Павло сам бере у тому всьому принагідну участь: «Я облизав сухі губи. Спробував ворохнути головою, з правої півкулі у ліву перетекло важке, розплавлене оливо болю і мене знову ледь не вивернуло. Я важко підвівся. Доплентався до трусів. Одягнув їх. Із пам’яті випірнув каламутний фрагмент, як Мирослава товклася зверху на мені. Я пригадав, що був без презерватива, але це мене не збентежило».

Так минають трудові викладацькі будні Павла в одному з провінційних коледжів, куди тридцятирічного неодруженого викладача скеровують проводити заняття і приймати іспити. Щоправда, гоцання зі студенткою Мирославою не має ознак корупційних дій, бо акт відбувся спонтанно, після пиятики в приміщенні санаторію, куди поселили Павла. З іншого боку, Мирослава була в компанії хлопця, який все-таки мав скласти Павлові іспит. Сам іспит пройшов за сценарієм, який усіх влаштовував. Студенти підготували відповіді на питання, які для кожного були визначені заздалегідь, і Павло повернувся в рідну квартиру біля Голосіївського парку з торбегою, добре наладованою всілякою продуктовою всячиною...

Та насправді Дністровий не має на меті у цьому романі показати блиск і ницість українських викладачів філософії. Ігор Бондар-Терещенко вважає, що «Дрозофіла...» – про агонію покоління дев’яностиків. У тексті присутні поети і перекладачі, і навіть можна небездоказово припустити, що дія роману намагається розгортатися восени 1998 року. Та агонію переживає, як на мене, старше покоління викладачів філософії, колишніх марксистів-леніністів, на відхід яких Павло пише некрологи. Щось більше за некролог він отримує шанс написати на замовлення професора Голована, який заопікувався підготовкою науково-популярних брошур для підлітків. Голован пропонує Павлові популярно викласти життя і філософські ідеї Канта. На 34-й сторінці Павло погоджується, але навіть на 146-й, якою і закінчується роман Дністрового, незрозуміло, чи просунулась робота про Канта бодай на одне речення.

Можливо, «Дрозофіла...» – саме про те, як тяжко фаховому українському філософу написати щось адекватне про Канта і про те, що стоїть за Кантом? Чому? Тому що його думки заповнені усілякою марнотою та жінками – по той бік земних речей. Жінок, відверто кажучи, забагато: від спогадів про перше кохання до впевненої власниці Ольги, з якою Павло мало не пошлюбився. Один із прихованих сюжетних моторів роману – це і є матримонійне запитання: впіймається філософ Павло у шлюбні тенета чи все-таки уникне їх?

Отака стара як світ романна колізія, і її пунктирування крізь увесь текст мене трохи дратує. Важко поєднати Канта з Анею-Зоєю-Олею та ще й бабою Магдою в доважок. Та все-таки Василь Габор як видавець серії «Приватна колекція» зробив добру справу, оприлюднивши «Дрозофілу...». Київ із Голосіївським парком, улюбленою місциною Павла (і, напевно ж, Дністрового), зображено – без особливих видимих напруг – цілком українським містом, з усім комплексом українських проблем. І на то нема ради.
Віктор НЕБОРАК

Віктор Неборак

(Джерело: Молодий буковинець)

Реклама
Rambler's Top100