|
Вітер часу. : електронний роман
Влад Наслунга
— Strelbooks,
2017.
— 104 с.
— м.Київ. — Наклад 1000 шт.
Жанр:
— Роман-життєпис
Анотація:
В романі, події якого відбуваються у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть, читач познайомиться з трьома поколіннями родини української інтелігенції. Значне місце посідає перша частина роману – життя і робота найстаршого представника родини, геолога, на пошуках урану в Середній Азії. Друга частина – детективні події, які сталися з його сином, науковцем, у Києві, а третя – пригоди наймолодшого з героїв роману, аспіранта - історика, в середовищі пострадянської української і російської еміграції в Лондоні. https://andronum.com/product/naslunga-vlad-viter-chasu
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Хазяїном будинку був старий узбек, як з’ясувалось, голова «махалі», тобто кварталу, в якому жили усі його родичі. Разом з ним в будинку мешкала родина його старшого сина. Стосунки у Володі і Міши з хазяями відразу налагодилися, вони вчасно платили за квартиру по тридцять рублів на місяць. Хазяїн вважався червоним партизаном, у двадцятих роках він разом з червоною армією боровся з басмачами. Він хворів на астму і, як заслужена людина, безкоштовно отримував дефіцитні імпортні ліки, які відразу ж продавав. Аксакал був також хранителем «общака» ― грошей, які йому у вигляді внутрішнього податку здавали ... [ Показати весь уривок ]
родичі. Про це Володя узнав, коли хазяїн попрохав його і Мішу порахувати гроші. Вони пішли в його житло, де він розпоров матрац і витрусив на ковдру купу банкнот. Виявилось сімдесят дві тисячі. Гроші, за словами діда, зберігались для допомоги членам родинного клану, якщо вони, наприклад, потрапляли під слідство або навіть у в’язницю, або ж їм була потрібна медична операція тощо.
Такі ж самі добрі стосунки у квартирантів були з хазяйкою ― дружиною старшого сина, узбечкою років сорока, яка полюбляла з ними побалакати про політику. Бачити квартирантів вона могла зранку, коли вони по черзі бігли до туалету, розташованому при виході з двору. Особливість туалету складалася в тому, що двері його були височиною тільки до поясу, так що коли Володя присідав, голова його височіла над дверима. Цю голову міг бачити кожний, хто входив до двору або виходив з нього. Хазяйка звичайно зупинялась перед дверима і розмовляла на теми, які її цікавили, а Володя думав, що запізнюється на роботу, але не міг встати.
Володя і Міша вдома тільки ночували. Вдень були на роботі, а ввечері з іншими колегами-холостяками йшли до центру міста, де разом з хрущовською відлигою з’явились кав’ярні і коктейль-хол, в якому виступали джазові колективи. У вихідний день Володя і Міша ходили на гості до тих працівників експедиції, родини яких мешкали в Ташкенті – до старших геологів або ж до жонатих друзів, однокашників Міши. Вони вже отримали квартири у великому новому будинку Об’єднання в південно-західній частині міста. Один з них, Женя, мешкав у двокімнатній квартирі, дружина залишила його, поїхавши назад на Урал. Іноді сюди приходили дівчата, знайомі Жені. [ Згорнути уривок ]
|
