|
Щоб усе було на щастя : Літературно-художнє видання
Любов Вовк
— ТОВ Видавництво "Миргород",
2014.
— 136 с.
— м.Миргород. — Наклад 100 шт.
ISBN: 978-966-2060-70-6
ББК: 84(Укр-4-Пол)6 В61
Жанр:
— Лірична поезія, гумористичні оповідання, байки
Анотація:
Ця книга містить вірші про Україну, в яких висловлюються заклики встановити мир і спокій в нашій державі.Зустрінете ви тут і поезію про нерозділене кохання, про красу рідної природи. А також до вашої уваги віршовані байки та гуморески, написані прозою.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Як Наталка тапочки шукала
Є у мене кума Наталка. Весела така жіночка, повненька, кругленька, все усміхається. І чоловіка любить, хоч живуть вже разом років з 20. А одного разу її чоловік у гречку стрибнув. Я її розраджувала, як могла. Переплакала. - Розлучення? Думаєш – кого знайдеш? – говорю. - Сама жити не хочеш, не зможеш. Ти ж колективіст такий собі, знаєш. А яка різниця, чи чоловік буде зраджувати любовницю зтобою, чи любовник свою жінку з тобою. Все рівно вже ділитись із кимось треба. Тут хоч свій, рідний.
- Ну як, Наталю, чи припинились кумові походеньки? – запитую десь через місяць.
- Отак ... [ Показати весь уривок ]
і граємось – він тікає – я ловлю. Ну шкребе, шкребе в душі невимовно. А він за своє – нічого не допомагає. От і знову тиждень тому втік, гаспид отакий. Та ще й як красиво. Покрутився переді мною в білому халаті і з сіткою на голові,мимо мене продефілював, як на подіумі, щоб я його побачила, що він у ліс до бджіл збирається. А я собі на лавочці якісь тряпки полощу – вихідний, субота, на душі легко. Чую, машина загула. А мені так погано-погано робиться… Як блискавка в серце вдарила. Стала, стою. Нічого робить не можу. Оте шосте почуття, мабуть, сказилося, щось лепече. Я ж слухати не хочу. А воно мене жигає, жигає… Я в хату. Ну, і як повелось, зразу ж знаходжу докази втечі до коханки. На печі так далеко закинуті труси і майка лежать. Не там, де завжди брудний одяг складається, а на піч заховав. От дурний! Якби кинув там, де завжди, я б і уваги не звернула! А так бачу – втік, паразит.
Ходжу, в душі все перевертається. Та я Норбекова вчення на собі приміняю. Спина пряма, рот до ушей - «мишечний корсет» називається. Усміхаюсь на всі тридцять два. Вставними зубами. І жду. А коханка ж в місті живе, кілометрів за п’ятдесят. Повинен же він був узяти з собою одяг парадний! Приїхав годин через три. Ну я тут як тут, Оглядаю його з ніг до голови. Так і є! Їхав у тапочках, а зараз у туфлях нових стоїть. Що, в лісі до бджіл перевзуватись треба? Ну, думаю, а де ж тапочки? Чоловік мимо мене мовчки з гаража, а я також мовчки в гараж до машини. А в нього ж також очі на потилиці. Швидко зметикував, що я шукаю. То він назад бігом, забирає з машини ящичок такий зелененький, у якому рамки до вуликів підносить. Я ще в машині трохи порилась – щось не те, немає нічого. Стоп, у ящичку! Де ящик? Я в коридор хати, а там уже його немає. Чоловік за хату до бджіл побіг з ящиком, там також пара вуликів стояла.
- Ну ти , кума, даєш! Прямо обшук чоловікові зробила! А далі що було?
- А я під хатою демонстративно стала, дивлюсь. Відкрив він вулика, рамку виймає, бджоли рукою обгрібає, подивиться, знову ставить на місце. Другу бере. Я стою. І він продовжує рамочки переставляти. А ящик під ногами держе, не відкриває! О Боже! А в мене ж кип’ятильник у хаті включений. У такий маленький глечичок всунула. Вже, мабуть, кипить. І стоять треба, і води скоро в глечику не буде. Ну, думаю, рвоне. Треба бігти виключать. Я в хату. Виключила. кулею назад. Дивлюсь, мій уже вулики закриває. Глядь – ящичка нема!!! Закрив, пройшов мимо мене, як мимо статуї якоїсь, сів у машину, і тільки курява знялась. А мене вже заїло. Я все рівно ті тапочки в ящичку знайду! Ящик у вулик він, напевно, поставив, доки я кругом хати ганяла. Але ж і я не ликом шита!Одягаю на голову оту їхню шапку з сіткою, штани, чоботи, куртку, рукавиці… Як на полюс. І, як отой остолоп, йду до вуликів.
- Ой Наталко, ну ти й герой!Та ти ж бджіл до смерті раніше боялась!
- Та чого не зробиш, щоб своє доказати. Доки він думатиме, що я дурна, нічого не помічаю. Отож пішла на цю екзекуцію. Бджоли розбуркані, кусючі, роєм літають. А мене зло бере. Так, він оцей розкривав. Знімаю кришку, якісь дощечки. Бджоли гудуть, а я вперто труджусь. Відкрила все – самі рамки. Підступаю до другого вулика. І тут нема ящичка. А жара під тридцять, піт тече. Повертаюсь кругом, думаю… Я ж бігала, мов спринтер якийсь, не більше трьох хвилин. І куди він його встиг віднести за цей час? А за нашою хатою сусідський город був неораний. Стояв там бур’ян, що очерет, – до двох метрів. Я туди. Ось і слід А там метрів за сім і ящик той злополучний стоїть. І зверху в ньому ті чортові тапочки стоять. Та ще нова рубашка та штани.
Вечором я чоловікові ящик пред’явила, а вранці на другий день з паперами в місто. На розвод!
- Так ти що, розлучатись надумала?
- Та ні, після моїх доказів ми помирились, живемо. Жалко, паршивця, кинуть. Але я хочу сказати своєму благовірному: ти ще не знаєш, на що здатна твоя жінка! Та я не тільки у вулик з бджолами залізу, я й хату перестрою, якщо захочу щось доказати!
Навчав рибалити
У неділю Катерина
Їсти наварила,
Та й зібралася на ринок.
Давно не ходила.
Іде, ціни розглядає.
А вони кусають.
Видно, гривні українські
В небеса злітають.
І так, облизня вхопивши,
Вже назад вертала,
Та зустріла куму Валю,
Що живе за ставом.
- Як живеш, що поробляєш?
Та як твої справи?
Чи все добре з чоловіком?
Він машину справив?
- Та все добре, слава Богу!
Вчора ще раненько
Упросилась з ним рибалить.
З'їздили хутенько.
Захотів мене навчить,
Як рибу ловити.
А сьогодні десь із горя
Хлище оковиту.
- Це ж чому так запива?
Що вже там стряслося?
Не навчилася хіба?
Що не так вдалося?
- Ну, спочатку чоловік
Дуже став кричати,
Що тихенько я не вмію
Зовсім розмовляти.
Що я голосом своїм
Рибу розігнала.
Ну, а потім, що наживку
Не таку я брала.
І що вудочку свою
Не так підсікаю.
Що рибалка з мене кепський,
Нічого не знаю.
- Ну, а дальше що було?
- А дальше – найгірше!
Я ще й риби наловила
Набагато більше! [ Згорнути уривок ]
|
