Олександр Апальков : Маша и Наташа : (нероман) : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Лідія Коваленко (джерело: #АВТОРИ)

Коментар на книгу „ Маша і Наташа”

Нова книга завжди викликає певний інтерес, тим паче,
Якщо й назва інтригує. Початок цього твору Олександра Апалькова теж багато-
обіцяючий, адже рух –то життя. Та ще й у літаку до іншої країни.
Відчувається, що книга не розчарує читачів. Враження посилюється з кожною
прочитаною сторінкою. Здається, що поєднання з не поєднаним сприяє відкриттю
якогось дивного міжчасся. Бо визначити відразу напрям книги майже неможливо.
Тут ніби поруч ідуть і підтримують одне одного наукова історична доповідь і
художній роман. Так, що уже ніяк не роз’єднати ділову мову ... [ Показати всю рецензію ] і ліричні відступи.
Автор зумів вибрати вдалу форму подачі матеріалу, як щиру, невимушену,
часом дотепну, розповідь молодого, завзятого журналіста про свою поїздку
до Німеччини, зустрічі з другом і новими знайомими, їх дієву допомогу в творчих
пошуках істини. А тема дослідження серйозна й неоднозначна.: багатовікові
економічні й політичні зв’язки німецького й українського народів, їх вплив на життя нашої країни.
Чимало конкретних фактів представив автор, взятих із історичних джерел,
які стали йому доступними. Тож книга не лише захоплююча, але й пізнавальна.
Це доводять і розділи з промовистими назвами: „Мовою документів”, „Княгиня Ольга
і Отто Великий”, „ Мазепа і німці”, „ Німці в Україні „ – поетапно в різні періоди.
Також: „ Українці в Німеччині”, та ін.
Звісно, розважать ліричні відступи: „Мова про безсмертя”, „Гонки з часом”,
„ Про небо та думки”, „ З щоденника”, „ Розмови про літературу”, „Про розумних
та мудрих”, та ін.
А де ж Маша і Наташа? Та який же роман буває без цих ніжних створінь?
Це ж як вигорілий степ у літню спеку! Ось і тут ці бісові чарівниці таки зачарували
головного героя. Та видно, автор не дуже суперечив. Ну, то хай буде й так!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Светлана Брижицкая (джерело: Друзья журнала "Склянка Часу*Zeitglas")

…Новая книга для меня всегда интрига. Герой отправляется в далекие земли германские на поиски ответа на вопрос о появлении первых немцев/варяг на территории нынешней Украины. Но, не только это увлекает героя…
Давно уже доказано о влиянии природы и особенностей климата на формирование общих черт, храктеризующих тот или иной народ. Вот и житель Германии Раницкий убежден, что «люди выросшие в одном ландшафте, имеют в чём-то одинаковые характеры». Раницкий проявлен явно как более разбирающийся в тонкостях отличий темперамента от характера, чем его супруга Наташа/Гретхен — «хохлушка» с поэтической ... [ Показати всю рецензію ] «славянская душой», которая не хочет жить в Укране, откуда она родом, ибо там «дико и холодно», а ещё безмерно пьют.
Стоит обратить внимание на мудрые диалоги на о-о-очень (sic!) разноообразные темы Раницкого — бывшего боксёра, добошира — и главного героя о соборности, о национальном самосознании и национальной истине, о холокосте, о «голубых» и «оранжевых», о правде и войне, о Черчилле, Гитлере, Сталине, о немецкой душе, о современной живописи, о ремесленничестве в искусстве, о взятках, о коррупции, о революции, о немецкой литературе. Воистину, писателю надо обладать многими знаниями и суметь их переоосмыслить, чтобы вот так, на первый взгляд, играя подвести читателя к познанию истины и задуматься над прочитаным. Задуматься над тем, что «вся история наша – непрекращающаяся резня, где временами бывает мир»; над обезличиванием, потерей индивидуального («все европейцы так добивались небрежности в одежде, что добились единообразия»). «Не пей так быстро кофе – это же не водка»… и тут бессознательно как вспышка: не спешите принимать важные решения на основе лишь услышанного. Подумайте! Учиться надо на своих ошибках, тогда и будет толк в учении! «В Европу, брат-дядя, надо входить по самые Нидерланды, свободно. Не обременяя себя пылью предрасудков», — ну, это просто бомба для нашего нынешнего непересичного! Да как же это без предрассудков!? Рассовых, возрастных, бытовых! Сколько денег и энергии вложено олигархами в СМИ, чтобы в массовом сознании сограждан циркулировало мнение, основанное не на фактах и не на опыте, а усвоенное из недостоверных источников и воспринимаемое субъектами как безусловная истина, не требующая подтверждения. Вот, вещает вам чловек «с именем» и при власти — верьте! Верьте! Тут уже не до рассудка!
Действительно, автору очень хорошо удалось передать взаимоотношения украинско-немецкого еврея Коли Раницкого с бывшим соотечественником.
Обособлено представлено истории об экономике Украины 1990-х и начала 2000-х, о роли варяг в истории Руси и в последующие столетия в Украине, о роли Германии в подготовке революции в России (речь о Парвусе), о войне Германии с СССР, о Власове и Крыме. Автор частично высвечивает все эти темы и резко их обрывает, давая тем самым импульс читателю далее самому все для себя выяснить.
Обращает на себя внимание запоздалое прозрение Хорста, бывшего солдата фюрера, стремившегося освободить мир от большевиков и евреев; завоевать Украину как «хлебную сокровищницу Европы». Спокойствие, правдивость и открытость его суждений поражают. Тут же и о помощниках-неарийцах, служащих у немцев «в обслуге, по контракту». Повод ещё раз осмыслить вопрос борьбы украинцев за государственную независимость.
В конце концов вечно косящая от выпитого «ближневосточная принцесса» Маша, а также вечно умеющая радоваться жизни здесь и сейчас Наташа не могут изничтожить стремление героя к скорейшему возвращению в его милый душе «провинциальный украинский городок», где большинству не до искусства. Но именно там, в этом городке, «где жизнь протекает извечно медленно», он может быть самим собой, творить и действовать как подсказывает совесть. Многовековое апостола Петра: «Покажите… в братолюбии любовь», — вот то действие, что убедит окончательно автора, героя и вообще всех.
Четкий сюжет, полное отсутствие экзотики: обыкновенные для героев, соответственно проживания и жизненной ситуации, имена, еда, поступки и тому подобное. Но, это эссе о мудрости. Это всем нынче необходимо. Читайте книгу и узнаете больше.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Сумирний Іван (джерело: Клуб Поезії)

Далеко не прагматичні видіння

Про книжку О.Апалькова «Маша и Наташа», ZeitglsVerlag, 2017.

Думки не завжди легко приборкати. От і я не хотів нічого писати про названу книжку. Прочитав та й квит. Так мені гадалося. Втім, не так сталося. Вже декілька разів повертався до певних глав цього, як назвав його автор, «не роману». Чому повертався?
Тому що ця книга просякнута живими громадсько-політичними та соціологічними сюжетами не такого вде далекого минулого. Минуле це переповзає у наше сьогодення і лізе-повзе у майбутне. Червона нитка книги – взаємовплив історії «нещасних випадків» та тяги одне ... [ Показати всю рецензію ] до одного німців та українців. Звісно, не обійшлося у цьому творі без євреєв. Не вдуваючись до цієї теми, вона занадто розлога і потребує окремої статті, хочу поділитися своїм бажанням порадити цю книжку іншим авторам Клубу Поезії. У першу чергу прозаїкам. Тоб то тим читачам, які мають обмаль часу, але – палке бажання залишатися у курсі сучасної літератури красного слова в Україні.
Адже пригоди «Маши та Наташи» не якийсь маргіналізований олітературений сегмент частини українського суспільства, що бовтається у сучасній Німеччині як гівно в ополонці (події здебільшого розгортаються у Берліні, Франкфурті та Гладбаху) і далеко не прагматичні видіння доцільності глобалізації, яку можна вже відчути і у нас (тут і тепер), а саме життя. Із його майже вже здичавілим нарцисизмом персонального, групового та національного характеру…

Тож, раджу Вам, друзі «Машу и Наташу».

[ Згорнути рецензію ]