|
"Повернення придурків" : роман
Петро Яценко
— Кальварія,
2004.
— 168 с.
— (Серія: Бібліотека журналу "Четвер").
— м.Львів. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 966-663-144-x
ББК: 84.4УКР6-44
Жанр:
— Соціальна фантастика
Анотація:
Ця книжка - про звичайних людей, які, народившись та мешкаючи у незвичайному світі, почувають себе ненормальними.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
[...]На узбіччі автошляху стояв трейлер з увімкненими фарами. З його тентованого черева зрідка чулося сумне мукання корів.
– Їх везуть, щоб зробити з них фарш і ковбасу, – сказав я.
– Друже, що ти любиш більше: смачну ковбасу чи живу корову? – спитав у мене Мула.
– Коли ситий, то люблю корову, а коли голодний – ковбасу, – зізнався я чесно.
– Друже, будь людиною, – сказав Мула, – поглянь на все очима корови.
Я на мить замислився: корови, виявилось, потрібні не лише для молока і м`яса, а й для духовного вдосконалення...
Ми зупинили машину, взяли автомати і, підійшовши до трейлера, відчинили ... [ Показати весь уривок ]
й опустили, ніби місток, двері причіпу. Тварини спочатку відсахнулись, але, постоявши, одна за одною стали виходити.
– Ей ви... блі-ін!.. Ей ви!.. Шо ж ви робите!?.. – вивалився з кабіни трейлера й підбіг до нас, надягаючи шкіряну куртку, якийсь дядько з божевільними очима. За ним з`явився ще один робітник із ножем, однак, побачивши наші автомати, сховав його. Обидва перевізники корів вклякли та стояли мовчки. Худібка й далі виходила і, не затримуючись, прямувала далеко в поля – їсти свіжу осінньо-весняну травицю.
Ми посідали в “мобіль” і поїхали далі.
За кілька кілометрів від міста знов зупинились. Я знайшов ріжки з трасуючими кулями й спорядив ними автомати.
– Де ти навчився? – дивувався мій товариш.
– Либонь, серед моїх пращурів були вояки й зарізяки, – знизав плечима я. – Ну, почнемо?
– Гайда! – вигукнув Мула й вистрілив з ракетниці.
Зелений вогник зі свистом пронизав повітря, загубився вгорі, з`явився знов та плавно спускався, згасаючи. Услід вже летіли червоний і жовтий. Я з автомата випустив у небо довгу чергу трасуючих куль... Розстрілявши один ріжок, зарядив другий. Мула тим часом цілив зі снайперської гвинтівки в зірки. Інколи влучав, і зірки падали.
Потім ми кидали гранати... Довколишніми полями розлягалась гучна луна пострілів та вибухів, і мабуть, здалеку було видно сигнальні ракети, зо два десятки яких випустив Мула.
Ми чинили цей гвалт, щоб хтось сказав у місті: “Подивіться, як там весело!” або – “Гляньте! Там війна!” і зрозумів, що в місті війни нема. А якщо нема війни, значить, усе в місті є добре. І цьому теж треба радіти.[...] [ Згорнути уривок ]
|
