|
"Склянка Часу*Zeitglas"№55 : Журнал
Олександр Апальков, Карл Шелнбергер
(Переклад:
Хельга Хомутина, Микола Петренко)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2010.
— 164 с.
— м.Канів. — Наклад 1000 шт.
Жанр:
— Часописи
— Альманахи
— Культурологія
Анотація:
ЗМІСТ
ПРОЗА:
Станіслав Стеценко
Владимир Ерёменко
Wladimir Eremenko
Александр Громов
Володимир Комісарук
Александр Волков
Жанна Коваленко
Елена Соколова
Тетяна Гудзюк
Борис Горгулов
Катерина Ковтун
Александр Апальков
Alexander Apalkow
В`ячеслав Гук
Анатолий Маляров
Илья Криштул
Марія Гончаренко
Сергій Гайдук
ПОЕЗІЇ:
Евгения Бильченко
Вячеслав Пасенюк
Світлана-Майя Залізняк
Пётр Гацанюк
Микола Савчук
Иван Ничипорук
Павел Бессонов
Дмитрий Моцпан
Ирина Никитина
Валентин Боровський-Клюєв
Виноградов Игорь
Андрей Линник
Дмитро Чистяк
КРИТИКА:
Ярослав Брусневич
Алла Гуменюк
Матвей Гвоздев
Александр Мошна
Галерея Galerie Галерея
Фото Станіслава Стояновського / Photos von Stanislaw Stojanowskij:
Обкладинка-Umschlag
Рисунок Алексея Мартиросова / Zeichnung von Alexej Martirosow
Графіка Миколи Стратілата / Graphik von Mykola Stratilat
Журнал можна придбати післяоплатою (35 грн.) в редакції zeitglas@ck.ukrtel.net
|
Лінк із зображенням книжки:
|
"...Йому подобаються лестощі. Але Дем’ян Бєдний, а в миру – Фімка Придворов, син повії, що на революційній хвилі висунувся і зробив кар’єру пролетарського поета під псевдонімом Дем’ян Бєдний, іноді перегинав палку. Хоча вождь, гарне слово, тепер усе більше говорять вождь Сталін. Спочатку вождем називали тільки Леніна. Та часи змінюються.
Правда, останнім часом Фімка Придворов-Бєдний почав патякати зайве. Вирішив, що йому усе дозволено. Довелося вигнати із партії та із кремлівської квартири. Поставити під нагляд НКВС. Буде ще дурниці базікати, доведеться перетерти Фімку на табірний пил.
Погляд ... [ Показати весь уривок ]
знову ковзнув по формах Давидової. Так от, вождю Сталіну тепер не відмовляє жодна.
Як оця – Віра Давидова. Як Наталя Шпилер, як балеринка Ольга Лепешинська. Ці найкращі. Про них марять мільйони. А вони ось тут. Ніч через троє.
Сталін посміхнувся собі у руді вуса. Ця спочатку пручалася. Для вигляду, звісно. Пручалася не замало, але й не довго. Якби пручалася задовго, він би послав її куди подалі. І поїхала б у якийсь гівенний Урюпінськ. Працювала б у місцевому будинку культури і годувала клопів у робітничому гуртожитку. А зараз має трикімнатну квартиру у Москві і співає у Великому Театрі. Депутат Верховної Ради СРСР. Тому що пручалася рівно стільки, скільки треба. Не менше, але й не більше. Та й усі інші такі ж. Ніхто не відмовить великому Сталіну. .."
Уривок з роману Станіслава Стеценка "Червоний туман", СЧ№55 [ Згорнути уривок ]
|
