|
Міжнародний літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №56 : Міжнародний літературно-мистецький журнал
Олександр Апальков, Карл Шелнбергер
(Переклад:
Хельга Хомутина, Карл Шелнбергер, Микола Петренко, Олександр Апальков)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2010.
— 164 с.
— м.Канів. — Наклад 1000 шт.
Жанр:
— Проза
— Часописи
— Переклади
Анотація:
Міжнародний літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №56, грудень 2010
АВТОРИ № 56:
ПРОЗА:
В`ячеслав Гук
Александр Волков
Елена Соколова
Александр Крайний
Микола Кульбовський
Геннадій Молчанов
Володимир Комісарук
Сергій Гайдук
Жанна Коваленко
Надежда Синиченко
ПОЕЗІЯ:
Владимир Спектор
Вячеслав Пасенюк
Світлана-Майя Залізняк
Володимир Вакуленко-К.
Wolodymyr Wakulenko-K.
Анжелика Ткачук
Віта Гуцуляк
Геннадий Сусуев
Борис Юдин
Александр Товберг
Alexander Towberg
Таня Попова
Вячеслав Гусаков
Елена Зимовец
Петренко
Petrenko
Юрій Суходол
Жаннет Шнайдер
Людмила Гречаник
Андрей Крамов
Иван Чалый
Ефим Хазанов
ЕСЕЇ:
Кира Твердеева
Александр Апальков
Александр Мошна
Лилия Безуглая
Людмила Исаева
ХУДОЖНИК:
Анатолій Леонтьєв
Журнал можна придбати післяоплатою 35 грн., замовивши його в редакції:
zeitglas@ck.ukrtel.net
|
Лінк із зображенням книжки:
|
"...– Серже, щоб не намагатися опинитися поза межами нашого кохання, чи не так?
Він лежав голий на ліжкові, загорнутий білим простирадлом, бавлячись тим, що намагався накрутити на вказівний палець неіснуючий кучерик на голові і ніби відстежуючи подумки всі дні їхнього перебування тут. Її оголені груди були такі ж пишні, як і в Моніки, як і в Іди. Він спитав її тоді здивовано:
– Де? Що ти маєш на увазі?
– Як ти думаєш, де? – знову спитала вона, але вже з наголосом на останньому слові.
– В психіатричній лікарні?..
Шматок того ранку ще висів перед його очима тяжким урочистим осіннім туманом. ... [ Показати весь уривок ]
Він тоді так і не зрозумів, що вона намагалася йому тим сказати. А сам – не спитав. Тепер цей легкий свіжий кримський вітер на березі моря нагадував йому ніжну шкіру Веронікиних щік. Тієї ж першої зимової ночі вони кохалися лицем до лиця і вона відчувала, як рівно і ніжно він намагався відкрити собою все її тіло. Він дарував їй жагучі цілунки, а вона, крізь солодкий стогін, ніжно пестила губами його кадика, шию, пальці.
Вероніка корилася йому, як та, що кохала лише по-справжньому. Він тоді відчував під собою її розшаліле гаряче тіло, але збудливо-прохолодну шкіру ніг і пружні їхні м’язи на своїх стегнах, коли вона своїми стрункими ногами обійняла його. Він пив її всю – пожадливо, спрагло, страшно, аж до самого дна цим буремним коханням, що втілилося раптово й природно в невиліковне статеве бажання молодої хтивої плоті. Їхнє єднання тієї ночі відбулося, наче за розкладом. Вони розуміли самі, що це – надто важливо для нього, що це – важливо для неї. На її стегнах, грудях і животі – пашіли його цілунки, а на його спині – відбилися тонкі червоні попруги від її нігтів, коли вона відчувала приємне, відчувала його збуджену плоть у своєму тілі..."
Уривок з роману В`ячеслава Гука, "Ніжна шкура, або Вероніка & Моніка", стор.24, журнал СЧ., №56 [ Згорнути уривок ]
|
