Тимур Литовченко : Двоє в чужому домі : Роман. Повість : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Олександр Левченко (джерело: Офіційний сайт письменника-фантаста Олександра Левченка)

Рецензія на роман Тимура Литовченка “Двоє в чужому домі”

Однойменний роман, який розпочинає книжку, означений на титулі як “Гостросюжетний фантастичний роман-пародія”. Злодій Мет, порядкуючи в порожньому будинку, господаря якого він обманув, проявляє джентльменство і впускає всередину дівчину Реджину, за якою буцімто гоняться бандити. А вибратися з чужого дому, виявляється, зовсім не просто, якщо під рукою в тебе сексуальна красуня. Яка, втім, виявляється теж не простою. Та й господар будинку…

Признаюсь, першу (більшу) частину роману я прочитав, як хороший американський детектив (мається ... [ Показати всю рецензію ] на увазі літературний, який я дуже поважаю, на відміну від американського кіношного). Від останніх сцен частини, гадаю, яка-небудь любителька сентиментальних романів могла б навіть розплакатись. Було навіть трішки шкода, що автор після цього перевів усе в жартівливо-грайливе (чи гральне, все від слова “гра”) русло. Що ж, жанр “роман-пародії”, звичайно зобов’язує. Однак так і хочеться сказати автору, що, вправно володіючи такими засобами, як вміле плетіння сюжетних ходів, часом доволі несподіваних, постійне підтримування напруження, пристойний гумор, – можна сотворити і щось серйозніше, відповідно з більш серйозним ставленням до нього. Отож, резюме: роман мені сподобався, однак хочеться одержати від автора щось серйозне. Сподіваюся, що це станеться вже у недалекому майбутньому.

Про справді фантастичну повість “Диверсія”, на жаль, сказати не можу практично нічого: я її просто не сприйняв. Розумні птахи, риби, а особливо атоми – несправжність, яка у попередньому творі є елементом гри-пародії, тут виходить на перший план. Ну не подобається мені таке, хай уже автор великодушно пробачить!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Раді Радев (Болгарія) (джерело: Блог Раді Радева)

В тази книга са включени ироничния роман на ужасите "Двама в чужда къща", награден с грамота и статуетка на Първият национален украински конкурс за остросюжетен роман "Златният Торбалан" (1999 г.) и гротескната НФ-новела "Диверсия".

Двама в чужда къща
На крадеца с късмет Матю Голдуик необичайно му провървява: той успява лесно да проникне в дома на ексцентричния богаташ Ендрю Форестър, където паричните средства и бижута сякаш са специално подготвени за неговото пристигане... Вземи, опаковай и бягай! Изведнъж в средата на обира на вратата започва да тропа младата Реджина, която е преследвана ... [ Показати всю рецензію ] от хулигани-изнасилвачи. Преодолявайки комплексите за вина от една първа провалена любов, Мат я пуска... и едва тогава осъзнава каква глупост е извършил, правейки момичето свидетелка на обира. За да се измъкне от ситуацията, Мат решава да се представи за отсъстващия собственик на имението - самият Ендрю Форестър.
А Реджина не бърза да си тръгне. След като изслушва историята на нейните премеждия, Мат решава да помогне на момичето, като и подари част от откраднатите пари. Трогната от благородството на "домакина", тя целува крадеца. Като цяло, те правят любов от вечерта до късно сутринта. А когато през деня се скарват - изяснява се ужасно нещо: оказва се, че всъщност Реджина е потомствената вампирка-убийца Силвия Михалеску, така че не можейки да се въздържи тя изпива кръвта на бедния Мат!
Тук на мястото на двойното престъпление се появява собственикът на имението - истинският Ендрю Форестър! Оказва се, че той е научил, че конкуренти в бизнеса са решили да го премахнат с помощта на вампир-убиец и за да отблъсне удара, на определения ден за убийството е успял да подмами в собствената си къща сантименталния крадец Мат Голдуик. Но богаташът не успява да предвиди, че е възможно подставената жертва и убийцата да се влюбят един в друг... Налага се Реджина-Силвия да се измъкне от положението като убива подлеца Ендрю Форестър и съживява любимия Мат. Обяснявайки се и помирявайки се двойката избягва, минираният ексцентрик се взривява, трупът на Ендрю изгаря... Нима това е краят?!
Определено не! Оказва се, че цялата история е създадена от млад мъж, който носи ръкописа на издателска къща, специализирана в книги за вампири. Тук е мястото, където започва истинската игра на "котки и мишки": зловещият на вид издател на вампирски романи с всички сили се опитва да разбере кои са реалните хора, послужили като прототипи за образите на Мат, Реджина, Силвия и Анди ...


Диверсия,
или цялата история за живота на цивилизациите на една галактика
От междугалактически експедиция някакъв учен донася странен меч: на вид и на проба здрав, той се чупи при най-малкия опит да го използват по предназначение - тоест да реже и да сече! На всичко отгоре, мечът "заразява" с тези странни свойства и други предмети... Тъй като на тази планета има гражданска война, ученият решава да направи смела диверсия: жертвайки себе си, да "зарази" оръжията на противниковата страна.
Горкият човек да знаеше какви последствия ще има! Ръководейки се от желанието да оцелеят на всяка цена представителите на първата цивилизация, а след това и на всички цивилизации от галактиката се стремят да получат от другите "здрави" вещи, а чрез насилие, лъжа и прочие да се отърват от "болните" вещи.
Но въпросът е малък ... В действителност, много малък: Оказва се, че по този хитър начин (чрез използването на страстите на "гигантите") от една галактика към друга ... пътуват разумни атоми, завоювайки нови светове ...!

Тимур ЛИТОВЧЕНКО. Двоє в чужому домі. Роман. [Диверсiя] Повість. — Київ: «Факт», 2000. — 137[3]с. [українською мовою]

Тимур ЛИТОВЧЕНКО. Двое в чужом доме. Роман. [Диверсия] Повесть. — Киев: «Факт», 2000. — 137[3]с. [на украинском языке]

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Андрiй КIСЕЛЬОВ (джерело: "Народний" сайт Тимура Литовченка)

Українська фантастика зараз переживає важкi часи, мабуть так само, як i вся сучасна вiтчизняна лiтература. Зменшилася кiлькiсть лiтературних часописiв, альманахiв, зi сторiнок яких ранiше молодий автор мав змогу принаймнi заявити про своє iснування.

Попри всi негаразди у письменникiв-фантастiв залишилася досить велика читацька аудиторiя. Та нашi видавництва щось не дуже поспiшають вдовольнити читацький попит. Iнодi здається, що вони навпаки безпосередньо зацiкавленi у наповненнi книжкового ринку за рахунок продукцiї росiйських комерцiйних видавцiв, котра зараз необмежено розповсюджується по ... [ Показати всю рецензію ] всiй територiї України. I в той же час майже половина популярних нинi авторiв, що працюють у жанрi фантастики та видаються в Росiї — українцi, бiльшiсть яких живе поруч з нами.

Вiдтак, чи не станемо ми невдовзi безсило скиглити за “втраченими талантами”, котрих “викрали клятi мос…” Перепрошую, котрi спокусилися перспективою вижити за рахунок видання власних творiв у сусiднiй державi, де тiльки й того, що податкове законодавство бiльш сприятливе, а ставлення до письменника — бiльш поважне? Вижити i заявити про себе — а не гордовито пiти в небуття з повною шухлядою неопублiкованих творiв.

Прикро…

Звiсно, на цьому тлi кожна книжка в жанрi фантастики, написана українським автором та видана в Українi хоча б коштом того самого автора, є досить помiтним явищем. Що вже казати про лiтературнi конкурси, про цей своєрiдний полiгон для виявлення новiтнiх тенденцiй в лiтературi! Подiбний високопрофесiйний пiдхiд до справи залишається всiляко вiтати i заохочувати. Одним з небагатьох дiючих вiтчизняних конкурсiв є “Золотий Бабай”, засновники якого прискiпливо ставляться до надiсланих творiв не зважаючи на “розкрученiсть”, досвiдченiсть або недосвiдченiсть авторiв-учасникiв. I видають книжки з творами лауреатiв.

1999-го року один з першої десятки “Бабаїв” одержав роман члена Нацiональної спiлки письменникiв України, київського фантаста Тимура Литовченка “Двоє в чужому домi”, котрий наприкiнцi минулого року вийшов друком у видавництвi “Факт”. Добре, що маючи три росiйськi книжки (“Власть молнии”, “Воины преисподней”, “Повесть о четырех цветках”), пан Литовченко зробив демарш, i його чергова книга з'явилася на рiдних теренах. Отже, маємо вельми приємний факт… завдяки видавництву “Факт”.

Тема твору ненова, i в цьому є певна складнiсть. Адже iснує безлiч лiтературних творiв про вампiрiв, починаючи iз загальновiдомого “Дракули” Брема Стокера. Та й в українськiй лiтературi з її багатющим фольклорним пiдгрунтям тема опирiв досить розвинена. Проте автор не розчаровує читачiв, бо роман “Двоє в чужому домi”, як кажуть англiйцi, має своє обличчя. Зрештою, коли пiсля неодноразового вживання певний прийом або сюжет перетворюється на лiтературний штамп, його можна спародiювати. Саме це i зробив Тимур Литовченко, причому, як на мене, дуже талановито, просто блискуче. Як i в кожному голiвудському боєвику, тут є все: кохання i смерть (щоправда, з нестандартним “вампiрським” воскресiнням), ревнощi i примирення, брехня i каяття, закривавленi iкла i вибух бомби… Тонка ненав'язлива iронiя, цiкавi сюжетнi ходи, живi риси героїв, динамiчна iнтрига — все це захоплює з перших же сторiнок. А завдяки досконалому стилю письма книга читається з особливою легкiстю.

На додачу в романi є те, чого, на мiй погляд, бракує багатьом сучасним белетристичним творам — схвильованiсть за чужу долю, любов на тлi сучасної бездуховностi та… людянiсть. Що, мабуть, набагато цiннiше за все iнше для нас, людей. Тим паче, що головнi герої роману все ж таки вампiри. Хоча й не позбавленi авторської симпатiї.

Розв'язка подiй завжди має бути приголомшливою. Особливо це стосується “жахликiв” — адже без цього пiсля нервового напруження читач закрити книжку iз розчаруванням. В романi “Двоє…” розв'язка особливо несподiвана. I це досягається завдяки зiткненню принаймнi трьох тем, трьох лiнiй — мелодраматичної (сентиментальний грабiжник Мет Голдвiк), мiстичної (вампiресса-вбивця Реджина-Сiльвiя) та гостросюжетно-детективної (господар будинку Ендрю Форестер). А також використанню прийому “обрамованої повiстi” — тобто, пiд кiнець автор виходить за рамки основної розповiдi i декiлька разiв поспiль “ставить на вуха” весь сюжет. Все рiзко обривається на пiку останньої бiйки… А кiнець залишається додумати самому читачевi.

Одне слово, особисто менi роман дуже сподобався не тiльки тому, що я є палким прихильником фантастики як такої. Дуже добре, що саме зараз у нас починають друкуватися книги так званих “легких” жанрiв. I дуже добре, що роман “Двоє в чужому домi” не тiльки гiдно представляє один з рiзновидiв розважальної лiтератури, але й несе приховану глибоко в серединi людяну “начинку”, котру легкою, тим паче — легковажною аж нiяк не назвеш.

Єдине, про що доводиться пошкодувати — обране Тимуром Литовченком мiсце дiї. Менi здається, з не меншим, якщо не з бiльшим успiхом iсторiю сентементального крадiя i вампiрки-кiлерки можна було розгорнути десь поближче до рiдного автору Києва. Тим паче, як я зазначав вище, тема опирiв для нашої лiтератури ненова. Вiд того, що описанi подiї вiдбувалися би, примiром, у Бортничах, у Вишневому або у Глевасi, твiр тiльки виграв би… але попри все поважатимемо зроблений автором вибiр. Йому виднiше.


5.03.2001 р., м.Київ

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Андрей КОКОТЮХА (джерело: Газета "Столичные новости")

Пока что украинская массовая литература предпочитает слепо наследовать импортные аналоги.


Сказка о потерянном времени
<...>


Сказка о друзьях и врагах. Политическая
<...>


Сказка о наивной девочке. Социальная
<...>


Сказка про вампиров. Нестрашная

После Николая Гоголя и Ореста Сомова мистические произведения в украинской литературе появлялись крайне спорадично. Возможно робея перед жанром, Тимур Литовченко окрестил свой роман «Двоє в чужому домi» пародией. Идея недурна: теперь любые нелепости и натяжки можно списать на заявленный пересмешнический стиль. Нам предлагается матрешка: ... [ Показати всю рецензію ] роман о вампирах пишет вампир, которого разыскивает другой вампир по умению писать романы о вампирах, и все эти вампиры просто решили подшутить над нами, читателями и любителями романов о вампирах.

Вряд ли стоит долго говорить о данном тексте, представляющем собой набор вымученных и неостроумных банальностей. Но на одну деталь все же хочется обратить внимание. Вампир-издатель, придуманный Тимуром Литовченко, произносит одну здравую фразу: «Истории нужно писать на своем материале». Действительно, а почему эти вампиры не могут носить украинские имена и проживать в Киеве или другом украинском городе? «Король ужасов» Стивен Кинг изначально дал всем своим монстрам американское гражданство. В этом смысле можно только приветствовать автора романа «Виконавець» Александра Волкова. Его героя, типичного интеллигента из украинской глубинки, преследует призрак пса. Экстрасенс подсказывает: это чье-то темное прошлое. Герой превращается в частного детектива, а потом — и в палача, которого избрали тайные силы для возмездия. Сама книга — прекрасный пример того, что современному писателю, работающему в популярных жанрах, желательно относиться серьезно не только к себе, но и к читателю.

Пока же все-таки надо признать, что украинская массовая литература слепо наследует западные и российские аналоги. Ничего плохого в этом нет, ибо «популярные жанры» не имеют в национальной литературе крепких корней. Однако хотелось бы, чтобы даже заимствованные композиционные «скелеты» обрастали «мясом» современных украинских реалий. Кто знает, принесет ли это авторам всемирную славу, но местных читателей у них наверняка прибавится.

[ Згорнути рецензію ]