|
ОSТ : роман, електронна версія
Сергій Батурин
— З.Баблоян,
2011.
— 78 с.
— м.Харків. — Наклад 20 шт.
Жанр:
— Друга світова
Анотація:
Чого варта одна доля, коли руйнуються мільйони доль? Скільки коштує одне життя, якщо поряд гинуть –покоління?
Чи можна пройти через зраду, крах сподівань, неволю, приниження, і – не зрадити собі? Не зламатись і зберегти кохання?
Особисте право на вибір у трагічних обставинах – проблема, яку досліджує автор, розгортаючи дію роману на тлі подій Другої світової війни.
Жорстка правдивість поряд із тонкою лірикою, динамічний сюжет і тонкий психологізм – характерні ознаки стилю автора.
Електронна книжка. Купити можна тут: http://www.amazon.com/dp/B0063DYKCM
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Знов та сама річка, без сумніву — Шпреє. Тихий затон, з трьох боків закритий очеретом. Біля берега, де зовсім неглибоко, сонячні промені долають дивну цю воду і граються на піщаному дні, золоті та безтурботні.
Тут і там дрібний мальок срібно виблискує, порскаючи раз по раз у різні боки, наляканий нахабним, завжди голодним хижаком — окунем у дівочий мізинець розміром.
Бабки з величезними райдужними очима стрімко сновигають над водою, а на протилежному березі ріки, шляхетні та величні, стоять стрункі вікові сосни, кучерявими головами підпираючи небеса.
А в небі, у сліпучій вишині, дрібними пір’їнками ... [ Показати весь уривок ]
розкидані невагомі прозорі хмарки: cirrus* — навіть уві сні визначив він.
Щедре літнє сонце панує, гріє землю й воду, розсипається тисячами сонячних зайчиків по хвильках, пече потилиці дерев, марно намагаючися пробитись у глибину листя.
Біля краю води, на зелену траву поскидавши одіж, стоїть майже сформована, років п’ятнадцяти, юнка — підборіддя підвела, пальчиками русяве волосся за спину прибирає, мружить світлі дивні очі: на ліс подивиться — зеленкуваті, на воду — золотаво-сірі, на небо — блакитні, волошкові, ясно-сині...
Шия ніжна та струнка, мов в олениці, плечі округлі, а під ними — невеличкі пружні півкулі грудей з маленькими темними верхівками.
Промені пестять її плаский мускулястий живіт, круті стегна, милуються тонким станом, а безсоромний вітерець обрав рудуватий пухнастий трикутник у самому низу живота і тихенько бавиться ним, дівчачур!
У неї прекрасно вибудоване тіло та бездоганна шкіра, він уже знається на цьому.
Дівчина тихо ступила у ріку, зробила ще крок, і ще, — ріка ніжно торкнулася спокусливого трикутника, — раптом кинулася у воду і попливла: сміливо, сильно, вміло.
«Тільки найвищий народ може породити таку ідеальну жінку», — подумав він і провалився у несвідому темряву глибокого сну. [ Згорнути уривок ]
|
