Олександр Апальков, Вікторія Торон, Валерія Влащик : ВІСНИК III-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора" : спеціальне видання : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Іван Сумирний (джерело: Клуб Поезії)

Поки чекаю примірник журналу «Склянка Часу» із моєю статтею про яскравих поетів "Клубу поезії", вивчав інші проекти видавництва із такою ж назвою.
Це – розлита правда у чеканні на таланти.
Про кожний із проектів цього видавництва можна написати розлогі дослідження. Втім, я обмежу свій нарис лише поглядом на поетичний конкурс «Чатує в століттях Чернеча Гора».
Розпочатий ще до 200-літнього ювілею Великого Кобзаря, конкурс цей виявив свою живучість й до нині. Вже відбулося 5 його турів. Кожний новий захід мав сої підзаголовок, або, краще сказати тему. І кожного разу видавався «Вісник», куди ... [ Показати всю рецензію ] входили усі твори, допущені до конкурсної участі. У такий спосіб, не лише члени журі, а й учасники конкурсу мали змогу спокійно ознайомитися із усіма творами та долучитися до визначення переможців. Я був приємно вражений активністю обговорення, коментів, міркувань (вони подані у відповідних коментарях темам конкурсних сайтів / ось приміром –до першого конкурсу: http://zeitglas.io.ua/s424809/

Твори переможців та лауреатів усіх турів було перекладено на німецьку мову, та оприлюденено окремим виданням. Окрім цього, про кожний конкурс писала сила-силенна мас-медій: від столичної «Літературної України» до різних районних газет. Ніхто із переможців та лауреатів не залишився й без диплому та подарунків… Це тягне на похвалу!
Приємно, що й нині триває вже VI-й конкурс. Його підтема –як раз ґрунтовна для кожного поета. Адже звучить так: «Для чого пишуться вірші?»

Прийом віршів триває, як зазначено на сайті до 01 грудня 2016 року. Отже, ще є час! Поспішайте, поети! Ось посилання стосовно умов цього конкурсу:
http://zeitglas.io.ua/s2375373/

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Бруслиновський Євген (джерело: газета "Дніпрова Зірка", від 13 серпня 2015 року)

Названо переможців міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора»

Літературне змагання поетів полягало у висвітленні проблем духовного минулого, нинішнього та майбутнього розвитку України. Редакція журналу "Склянка Часу-Zeitglas" ознайомила широке коло читачів із найкращими зразками нинішньої поезії, котра не знає кордонів та утисків цензури.

До конкурсного розгляду бралися твори українською та російською мовами. У зазначений термін до редакції журналу надійшло 2524 твори сучасних авторів із України та зарубіжжя. Конкурс відбувався у два тури. Переможцями названо: Надію ... [ Показати всю рецензію ] Позняк, (1 місце, 1960 р.н., м.Суми) - за твір "І коли ти покинеш оцю країну…"; Інну Доленник, (2 місце, 1966 р.н., м.Кривий Ріг) - за твір "Вдячність"; Світлану-Майю Залізняк (3 місце, 1963 р.н., м. Полтава) - за твір "Планета людей". Лауреатами конкурсу стали: Валерія Влащик (м.Маріуполь), Андрій Дацків (м.Львів), Анатолій Мельник (м.Марганець), Микола Романюк (м.Долинська, Кіровоградщина), Вікторія Торон (м.Сан Хосе, США).

Цього року було вперше відзначено дипломом автора, твір якого набрав найбільший рейтинг оцінки прямого обговорення у коментарях на сайті конкурсу. Ним стала Олена Іськова (Миклащук) із с.Вербівці, Хмельниччина. Автори трьох найкращих поезій будуть відзначені нагородами. Їх твори буде перекладено німецькою мовою та опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas". Інші, відзначені рішенням конкурсного журі роботи, були опубліковані на сторінках літературного альманаху "Скіфія", повідомляють із журі конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора"

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Череп-Пероганич Т. (джерело: Жынка-Українка)

Названо переможців ІІІ міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора"
Серпень 13, 2015 - 23:08 — perohanych

Названо переможців III-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора", організованого літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas».

Це літературне змагання поетів полягатало у висвітленні проблем духовного минулого, нинішнього та майбутнього розвитку України. Редакція журналу «Склянка Часу*Zeitglas» ознайомило широке коло читачів з найкращими зразками нинішньої поезії, котра не знає кордонів та утисків цензорів.

До конкурсного ... [ Показати всю рецензію ] розгляду бралися твори українською та російською мовами. У зазначений термін до редакції журналу надійшло 2524 твори сучасних авторів з України та зарубіжжя.

Конкурс відбувався у два тури.

Переможцями названо:

1-е місце: Позняк Надія, (*1960 р., м.Суми) за твір «І КОЛИ ТИ ПОКИНЕШ ОЦЮ КРАЇНУ…»

2-е місце: Доленник Інна, (*1966., м.Кривий Ріг) за твір «ВДЯЧНІСТЬ»

3-е місце: Залізняк Світлана-Майя, (*1963 р., м. Полтава) за твір «ПЛАНЕТА ЛЮДЕЙ»

Лауреатами конкурсу стали: Влащик Валерія (м.Маріуполь), Дацків Андрій (м.Львів), Мельник Анатолій (м.Марганець), Романюк Микола (м.Долинська, Кіровоградщина), Торон Вікторія (м.Сан Хосе, США) .

Цього року було ВПЕРШЕ відзначено дипломом й автора, твір якого набрав найбільший рейтинг оцінки прямого обговорення у КОММЕНТАРЯХ на сайті конкурсу. Цим стала Іськова (Миклащук) Олена (с.Вербівці, Хмельниччина).

Автори трьох найкращих поезій будуть відзначені нагородами. Іх твори буде перекладено на німецьку мову та опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

Інші, відзначені рішенням конкурсного журі роботи, були опубліковані на сторінках літературного альманаху «Скіфія».

Журі конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора"

Більш розлого про конкурс на сайті: zeitglas.io.ua/story

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Н.Позняк (джерело: facebook)

Дуже вдячна організаторам конкурсу за можливість творчо проявити себе, а також вдячна журі, що відмітили мій вірш та досить високо оцінили. Отакий диплом маю отримати: от-от надійде

Автор рецензії: Краля Анастасія (джерело: Рецензії публікацій)

Вдячна за можливість ознайомитися з творчим вмістом Вісника міжнародного поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча гора, відчути емоції, що затьмарюють пам'ять від побаченого по телевізору в новинах, почутого від близьких і рідних про важкі обставини, що спіткали східну частину України і Кримський півострів. Вічна пам'ять героям, що віддали життя в боротьбі за визволення України на окупованій території. Слава військовополоненим, які повернулися додому, хоч на сьогоднішній день доля багатьох ще невідома, але сподіваюсь, що спільними зусиллями, наші відважні солдати, найдорожчі українські діти ... [ Показати всю рецензію ] повернуться додому живими.
В даний час дуже важливо підтримувати зв'язок в спілкуванні, навіть коли письмовий зв'язок буде перервано, слід шукати будь-яку видиму чи невидиму ниточку, щоб його відновити і налагодити.
Добре, що у віршах міжнародного поетичного вісника люди виливають власні емоції, страхи, переживання будь-то негатив чи позитив. Поети і письменники надзвичайно чутливі люди, творчість, яких досить делікатно сприймається звичайними пересічними громадянами.
В зв’язку з вагомими причинами не мала можливості, залишити думку про другий міжнародний поетичний вісник. Всі вірші досить чуттєві і глибокі, які формують собою спільну колективну думку, але мала змогу ознайомитися з кожним віршем, що входить до збірки.
Вдячна за можливість моєму віршу «Сновида» бути надрукованому на сторінках літературно-мистецького журналу Склянка часу. Для мене дуже приємно і з честю сприймаю можливість бути надрукованій на сторінках СЧ разом з авторами, поетами, прозаїками, членами НСПУ, членом МСПУ з творчістю яких знайомлюсь і досі. Письменники і поети трохи відірвані від землі люди і навіть вік абсолютно не впливає на творчість, адже це художники, які втілюють в життя надзвичайно цікаві події, насичуючи їх фарбами, пізнаючи смаки читача різного віку. Скільки б років не було б письменникові, письменник завжди залишається в душі маленькою дитиною, котра вносить і дарує поміж рядків частинку себе, а зовні просто змушений відповідати своєму вікові і захищати власні письмові труди від людських насмішок, неуваги, байдужості. Далеко не кожен може виносити свою творчість на громадський розсуд. Поети і письменники – маленькі діти в душі, навіть коли зовні їм сімдесят , такі люди варті підтримки, заохочення, визнання, розуміння лише для продовження своєї справи. Саме для них і був написаний вірш «Если, только, Credo», а особливо адресовані такі рядки:
«В чём сила каждого стиха?
В нём каждая букова написана с душою.
Порой не замечаем мы, когда стихами
Душа поёт сама с собою.

А сколько описей мечты, мерцаний звёзд,
Мельканий странных силуэтов.
В стихах изображён же крик души,
Где бьются тысячи сердец поэтов.

Пусть говорят, что стихами,
До Бога не докричишься громко,
Но я ведь знаю,Что Он услышит
молитву малого ребёнка!»

З III міжнародного вісника поетичного конкурсу, сподобався вірш Абравітової Наталії Іванівни «Сон» , а саме рядки : «…одно у вас на всех есть небо, звёзды, солнце, народу братскому никто из вас не враг!» Досить глибокі слова, що формують собою початкову думку про третій вісник поетичного міжнародного конкурсу.


Приємно знайти маленьку перлинку у вірші «Философия» Базиленко Дмитра Григоровича, а саме:
«Я вас люди не сужу, просто рассуждаю.
Капли истины ищу и в стакан сливаю.
Если станет сатана надомной глумится.
Протяну ему стакап, предложу напиться.»

Подобається вірш Бендебері Людмили Євгенівни, а саме рядки:
«… Їм байдуже, що ще не встигла сину
Усю життєву мудрість мати передать,
Що схоронила не дитя, а душу –
Підступна куля обірвала цілий рід!
Я їм у вічі правду мовить мушу:
«Спиніться! Вас же мати привела на світ!»
Чудові рядки Даника Володимира Олексійовича з вірша «Бандура – це душа вкраїни…» , а саме :
«Озвуться струни солов’їно,
Де доля – як гірка межа…
Бандура – це душа Вкраїни!
Висока, трепетна душа. »
Гарний вірш Космен (Єрьоміної) Ірини :
Не домовились пани,
Щось не поділили,
І на сході України війну розпалили!
Шахти, школи, магазини
Все порозбивали,
Бідні мешканці Донбасу
Жах війни зазнали.
Діти плачуть довгі тижні
Без води і хлібу,
Мати сльози утирає,
Не подасть обіду.
Ледь живі сидять в підвалі
Баба з дідом тужать:
«Чи сьогодні будуть спати,
Чи «гради» оглушать?»
Немовля кричить нестерпно
До грудей припало,
Але в жіночки матусі
Молоко пропало…
А дитя кричить голодне,
Зводить з глузду мати,
Все навколо загуділо,
Мов при землетрусі,
Падають снаряди
І кричить бабуся:
«Ой! Нема вже, діти, хати!
Як же будем жити?
Як тепер нам зимувати,
Де дітей зігріти!?»

Чуттєвий вірш Бойко Олесі Миколаївни «Єднаймося брати і сестри» :
«Моя оголена країно,
Тебе нічим не подолати,
Бо тіло тлінне, ну а душу
Кати не зможуть закопати…»
Влучний вірш Бондар Тетяни Олександрівни «Одна на всіх», а саме :
«… І час побіжить - засміється,
І в кожному серці озветься.
Любов, що так довго дрімала,
Надія, що сили давала».
Чудовий вірш Бритик Євгенії «Україна» :
Зажурилась Україна… Плачуть карі очі …
Що від неї чужі люди з автоматом хочуть?
Плаче, плаче рідна ненька, розпустила коси.
Ніжні ніженьки біленькі не збирають роси.
Чом не радуються люди цим степам чарівним?
Чи забули: перед Богом все одно ми рівні ?!
Чи ти маєш п’ять будинків, чи одну хатину,
Бережи й цінуй єдину рідну Україну!
Нащо б’єш її в обличчя, палиш русу косу?
Нащо сорочки здираєш, залишаєш босу?
Пригадай же : ти – людина, не тварина дика.
Приберімо свої кігті, заховаймо ікла!
Люди! Люди, схаменіться! Брат іде на брата!...
Треба розвивати рідну, а не руйнувати.
Не цурайтесь схід і захід, ви сім’я єдина.
І тоді розквітне ненька , встане Україна!
Об’єднаймось, як раніше, візьмемось за руки
Щоб з усіх куточків світу чути щастя звуки.
Боже, поможи Вкраїні час цей пережити!
Тільки разом українці зможуть все змінити!!!
Хорший вірш Вовнянко Анатолія Захаровича «Схаменіться» :
«Майдан стояв за справедливість,
За гідне праведне життя.
Здається втрачена можливість –
Народ у шоці сум’яття.»
Гарний вірш Гавришко – Бабічевої Алли Геннадієвни «Однажды утром» , а саме рядочки :
«Так хочеться в рутину красок
Холста безликого утра
Вписать поспешно без опасок
Войны попедное : «Ура!»
Також подобається вірш Гонтарук Любові з досить впевненими і мужніми словами.
Сподобався вірш Олеш Віри Богданівни «Час любити Україну!»
Одні ділили й продавали,
А інші – що гріхи таїти,
Десь під шумок теж грабували,
Щоб й внукам було добре жити…
А хтось на лаві чи дивані
Про те, як треба говорив…
Хтось хабарі давав, хтось плакав,
А хтось до Господа молив…
Молив про близьких і далеких,
Про тих, хто вийшов на майдан,
Хто у бою був, як у пеклі,
І хто за нас життя віддав!
І вже несе небесну варту
Найкращий світлий легіон,
Щоб на Землі у рідну хату
Не ліз з Москви хамелеон!

Хороший вірш Охріменко Віктора «Україна модерна»:
Дуже комусь треба, щоб моїй Вкраїні
Стрічечки й віночки з голови хтось стяг;
Щоб забула мову й пісню солов’їну,
І вербу й калину, й жовто-синій стяг;
Щоб шаровари зняла й гопак не танцювала,
І борщу не їла, галушок, ковбас,
Цукру щоб не мала, взимку замерзала,
Плакала й благала : «Пожалійте нас!»
Хочу, щоб Вкраїна в космосі літала
На своїх ракетах й літаках своїх,
Щоби хліба й сала свого вистачало,
І, хіба дрібничку, брала у чужих.
Щоби карооко і червонощоко
Їздила в «Тойотах», і на заздрість всім
На модерних нотах кожної суботи
Могла під карооке співать, вкраїнський гімн.
Життєві рядки Паливоди Петра Семеновича з вірша «Мальви під вікном»:
Там на сході падають не дощі, а гради,
У диму сховалося сонце золоте,
День і ніч лунає там гуркіт канонади
І земля від болю стогне і гуде.
Чудовий вірш Прокопенко Світлани Іванівни:
Ми не змагаємось з Шекспіром на словах,
У нас свої думки, свої поети своя мова,
І не рівняємось на чужих зівак,
У нас своя війна, а в ній свої герої.
Здавалося б, ну що такого станеться,
Що ми повстанемо із заржавілих скринь,
Повитягаємо пом’яті прапори,
І просякнемо їх і кров’ю і любов’ю.
Але знайшли в собі і дух і силу,
У серці поселили боротьбу,
І кров’ю, як дощем, бруківку окропили,
Хоч полягли в бою – не канем в забуття.




Хороший вірш Старченко Віталія Івановича «Сповідь рабів» :

Ми горді тим, що ми не горді люди,
Що нам чуже рідніше за своє:
Ми за взірцем Іскаріота Юди
І Бога, й совість бісу продаєм.

Ми горді тим, що куца пам'ять в нас,
І за короткий зір, щоб осягнути
Великий шлях, який проклав Тарас
З рабів та грязі у свобідні люди.

Нам досі зручно жити на колінах –
І підвестись не можемо, бо ми
Німі цеглини у кремлівських стінах,
Кайдани й грати власної тюрми.

Ми ні на мить не прагнемо спокути,
Бо наші шлунки – наші вівтарі.
Повітря волі не лоскоче груди
І нудить сяйво вільної зорі.

Ми горді тим, що ми не горі люди,
Що ми підніжки хижого орла,
Що варті ми Іскаріота Юди,
Бо зрада наша – то голгота зла…


Сподоався вірш Стасюка Миколи Івановича:
Перед Богом стану на коліна,
Хоч раніш ніколи й не ставав:
Хай живе народ мій й Україна
Серед інших націй та держав.

Боже наш, ти сильний й милостивий!
Покаравши гріх, допоможи –
Край ти мій, чарівний і красивий,
Для нащадків наших збережи.

Підніму до неба я зап’ястя:
Мій народ нікого не розп’яв -
Подаруй його Вітчизні щастя! –
Якщо горя стільки він зазнав.

Помолюся тихо в самотині
У хвилини болю й каяття:
Дай добра хоч трішечки людині,
А взамін бери моє життя.


Щось за себе… Ні за що тут дбати!
Заслужив – карай мене за гріх…
Тільки ж буду вічно їх кохати,
Українців – кожного і всіх!


Подобається вірш Судус Юлії «Молитва»:

Вже змучилась від пострілів земля,
Хтось відрубав їй , українські крила.
На шиї в нас висить давно петля,
Що українську душу нам здавила.

Мовчать могили наших соколів,
А серце Матері взива до неба:
«О, Боже, зглянься! Нехай щезне гнів, -
Зацькованій країні миру треба.

Хай вірус доброти заразить світ,
Щоб люди спам’яталися нарешті.
Хай стопить зачерствілий моноліт
Ворожості, біди і порожнечі.

Хай закарбується в серцях людей
Дитяча щирість та доросла сила,
Навчи, о Боже, не вбивать дітей,
Країну, що роками їх ростила.

Приспи навіки вулкан пересердь,
Навчи прощати та любити брата.
Хай мир окрилить українську твердь,
Що милосердям сповнить душу ката!».

До речі сама назва вірша несе досить вагомий зміст. Саме під такою назвою були втрачені цінні особисто для мене очерки, коли людина вступає в діалог з Богом захищаючи себе і близьких молитвою. З творчості Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» сформовані рядки про те, як Шевченків знайомець історик Іван Забєлін писав : «Ум боялся, явится. Умная женщина становилась ведьмой, умный мужик – ведуном, колдуном, вещим. Патриархальное начало допускало ум только в старце. Ум был контрабандою , а знание вело прямо в ад. Еретик было страшное слово, оно означало всякого вольномыслещего, самостоятельно мыслящего». Відомий історик Володимир Іконников зазначав : «Само духовенство было несведуще в книжном учении и тем подрывало доверие к себе.» Побутувало навіть прислів’я : «Кто по латыни научился, тот с правого пути совратился.» Допускалася православна освіта, світська наука заперечувалася.
Хорощий вірш Твердохліб Майї «Единство…»:
Зерно роздора проросло в полях…
И чёрным вороньём молва кружится.
Что слёзы лить?
Благословенная земля – добром и верой нужно нам объединиться.
Призвать из недр духовных , глубины веков
Всю мудрость предков, Прометея силу,
Козацкий дух Украины родной,
Животворительность рулады соловьиной.
И от души к душе барвинков рушниками,
Рассвета красной нитью вышивать узор,
Вплетая в рок судьбы о будущем молитву,
Самим творить судьбы своей простор.
Для сильных духом нет кордонов и запретов.
«В единстве сила!» - завещал Кобзарь.
Сковороды пророческие строки :
«Да, мир ловил меня, но так и не поймал.»
Что делим до сих пор? Ведь на Земле все братья,
А Украина – гордость той семьи.
Готовы, как один, мы встать единой ратью,
«Спасительным крестом» - Тарасовой Горы.
Досить цікавий і влучний вірш Тилика Ігора Володимировича :
Алхімія Шевченкового слова
На кручах Канівських, понад Дніпром ревучим
Спочив Кобзар, - та пісня не вмирає:
Видзвонює у струнах срібно звучно,
В журбі й Надії словом ожива.

Багато літ минуло з того часу,
Розтанувши у мареві століть,
Та люди йдуть на прощу до Тараса,
Тамуючи сум’яття лихоліть.

Хто він для нас? Поет, Провидець, Гуру?
Чи може той, кого нам не збагнуть?
В одних надію, - в інших смуток будить
В героях – силу, в яничарах – лють.

Він у душі своїй перлину многоцінну знайшов,
Мов Прометей, осяявши буття.
Немов, алхімік перелив у тиглі
Свинець недолі в Золото життя.

Ота, Алхімія Шевченкового Слова
Для українців – вища Таїна
Тож, нумо, всі на Канівськую гору –
Де вітер істини бентежністю пройма.
Також в книзі Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» розповідається, як в атмосфері бундючного першопрестольного міста поет особливо гостро відчув, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є провинницею бездержавності України, насаджування в Українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність.
Саме рута є символом привабливості, тож московська отрута була підступно – запаморочливою, притупливо – дурманною. Не піддатися спокусі «запить з московської чаші московську отруту міг тільки геній».



Подобається вірш Торон Вікторії «Якби себе ми шанували»:
Якби себе ми шанували в дорожній куряві років,
То нині б очі не згасали з війною вкрадених синів.
Не було б вражої навали під грім цинічної брехні
Й братів би наших не вбивали на власній з прадідів землі.
Якби ми справді пам’ятали замучений пташиний глас,
Вони б вказали нам дороги, якими в світі ходить зло,
І шепотом перестороги охолодили б нам чоло.
Не догоджаючи сильнішим, мов недоучене дитя,
Ми не ховалися б у ніші напівсвідомого буття.

І ті, що стали ворогами, нас пізнавали б у лице…
Якби себе ми шанували… Й платили віддано за це.
Чудовий вірш Туровської Лесі Олегівни «Мой дом – на улице в конце»:
… Мой дом на улице в конце,
То с гневом, то с пристрастьем,
Менялся окнами в лице,
При виде новой власти.

У домика была мечта -
Поднять себя неслышно,
И в прошлое сбежать, туда,
Где каждому есть крыша.

Он помнил дивную страну
С бесплатной перекраской,
Где встретил башенку одну,
Где что ни домик – сказка!..

Мечту не повернёшь назад –
Рискнуть? Пойди, попробуй!
И некуда бежать – следят
За этим небоскрёбы…

На домик – домики собрал,
И молвил страстно, веско,
И на борьбу их всех поднял
Под красной занавеской.

Он подал нам простой пример:
Ну, чем не революционер?!

Досить емоційний вірш Утки – Отки Володимира «Журавли» :
Стынет солнышко за буераками
И змеёю ползёт река,
Журавли, пролетая над танками,
Озираются на вожака.



Опускается темень вечерняя.
Стая крыльями бьёт по воде.
И танкисты в накидках кочевников
Что-то жарят на сковороде.

«Нас уроды лишают родины –
Позолоты на серебре.
Мы теперь журавли на «вроде бы»,
Чужаки на своей земле».

Вот летим, будто сходим сходнями
В преисподнюю, крик стеля:
- Это наша, уроды, родина!
- Это наша, уроды, земля!
Дуже подобаються рядки Цизмана Юлiя Ігоровича у творі «Світлом» : «Навіть, якщо пустуватиме творчості первісна ринка, ти не наповнюй грошима чи листям лавровим перлину, попелом ніжності вкрий, і це буде наступна сторінка. Більше за світло з любов’ю в надію у пам’яті глини.»
Хороший вірш Черешньвської Марії Ігорівни:
«Війна зломила наші душі»
Війна зломила наші душі.
Війна ввійшла в наші серця ,
Мов дивний погляд нетямущий
Чому нема цьому кінця?

Чому загинули ці люди?
Розплата за чиї гріхи?
Чому лиш постріли повсюди?
Чому вчорашні браття – сьогодні наші вороги?

За що ж воюємо, скажіть нам?!
І що ми ділимо скажіть?!
У відповідь лиш дощ по вікнах
І зірка в небі мерехтить…

Подобаються рядки з вірша Шиманського Віктора Дмитровича «Вічна пам'ять» :
«… А тому ми благаємо Бога:
«Дай нам розум, терпіння і сили.
Покажи ти нам вірну дорогу,
Бо скількох вже забрали могили…»
Загалом, себто воно нічого особливого у віснику немає, але не байдужим оком можна помітити, як український народ намагається пом’якшити свої бурхливі емоції серед сумних рядків, але ще досить наляканий і зацькований. Навіть не знаю, як краще висловитись чи це західна Україна не готова до таких пережитих емоцій східної України, чи східна Україна не готова ділитися пережитим з західною Україною. Сподіваюсь, що зв'язок між людьми налагодиться, адже в нашій країні є справді відважні чоловіки, котрі на сході грохотають за наше майбутнє, перед яким хотілося б скинути капелюха.Та попри все є дійсно не байдужі, які справді чекають повернення українських солдат до рідних домівок, до рідних, до дружин, до коханих та друзів. Для кращого знайомства з моєю творчістю, хотіла б попередити, що основну порцію моїх віршів займає філософія, тому мене подеколи важко зрозуміти, але людина котра намагається мене зрозуміти, а не насміхатися і пройти повз, заслуговує моїх пояснень і моєї уваги.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: ТБ "РОСЬ" (джерело: Телебачення України)

Телеінтерв*ю Олександра Апалькова українському телебачеенню про конкурс "Чатує в століттях Чернеча Гора"

Автор рецензії: Краля Анастасiя (джерело: "Склянка Часу"/ комментарии)

…Насамперед вдячна за можливість ознайомитися з творчим вмістом Вісника міжнародного поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча гора, відчути емоції, що затьмарюють пам'ять від побаченого по телевізору в новинах, почутого від близьких і рідних про важкі обставини, що спіткали східну частину України і Кримський півострів. Вічна пам'ять героям, що віддали життя в боротьбі за визволення України на окупованій території. Слава військовополоненим, які повернулися додому, хоч на сьогоднішній день доля багатьох ще невідома, але сподіваюсь, що спільними зусиллями, наші відважні солдати, найдорожчі українські ... [ Показати всю рецензію ] діти повернуться додому живими.
В даний час дуже важливо підтримувати зв'язок в спілкуванні, навіть коли письмовий зв'язок буде перервано, слід шукати будь-яку видиму чи невидиму ниточку, щоб його відновити і налагодити.
Добре, що у віршах міжнародного поетичного вісника люди виливають власні емоції, страхи, переживання будь-то негатив чи позитив. Поети і письменники надзвичайно чутливі люди, творчість, яких досить делікатно сприймається звичайними пересічними громадянами.
В зв’язку з вагомими причинами не мала можливості, залишити думку про другий міжнародний поетичний вісник, але всі вірші досить чуттєві і глибокі, які формують собою спільну колективну думку, але мала змогу ознайомитися з кожним віршем, що входить до збірки.
Вдячна за можливість моєму віршу «Сновида» бути надрукованому на сторінках літературно-мистецького журналу Склянка часу. Для мене дуже приємно і з честю сприймаю можливість бути надрукованій на сторінках СЧ разом з авторами, поетами, прозаїками, членами НСПУ, членом МСПУ з творчістю яких знайомлюсь і досі. Письменники і поети трохи відірвані від землі люди і навіть вік абсолютно не впливає на творчість, адже це художники, які втілюють в життя надзвичайно цікаві події, насичуючи їх фарбами, пізнаючи смаки читача різного віку. Скільки б років не було б письменникові, письменник завжди залишається в душі маленькою дитиною, котра вносить і дарує поміж рядків частинку себе, а зовні просто змушений відповідати своєму вікові і захищати власні письмові труди від людських насмішок, неуваги, байдужості. Далеко не кожен може виносити свою творчість на громадський розсуд. Поети і письменники – маленькі діти в душі, навіть коли зовні їм сімдесят , такі люди варті підтримки, заохочення, визнання, розуміння лише для продовження своєї справи. Саме для них і був написаний вірш «Если, только, Credo», а особливо адресовані такі рядки:
«В чём сила каждого стиха?
В нём каждая букова написана с душою.
Порой не замечаем мы, когда стихами
Душа поёт сама с собою.

А сколько описей мечты, мерцаний звёзд,
Мельканий странных силуэтов.
В стихах изображён же крик души,
Где бьются тысячи сердец поэтов.

Пусть говорят, что стихами,
До Бога не докричишься громко,
Но я ведь знаю,Что Он услышит
молитву малого ребёнка!»

З III міжнародного вісника поетичного конкурсу, сподобався вірш Абравітової Наталії Іванівни «Сон» , а саме рядки : «…одно у вас на всех есть небо, звёзды, солнце, народу братскому никто из вас не враг!» Досить глибокі слова, що формують собою посаткову думку про третій вісник поетичного міжнародного конкурсу.


Приємно знайти маленьку перлинку у вірші «Философия» Базиленко Дмитра Григоровича, а саме:
«Я вас люди не сужу, просто рассуждаю.
Капли истины ищу и в стакан сливаю.
Если станет сатана надомной глумится.
Протяну ему стака, предложу напиться.»

Подобається вірш Бендебері Людмили Євгенівни, а саме рядки:
«… Їм байдуже, що ще не встигла сину
Усю життєву мудрість мати передать,
Що схоронила не дитя, а душу –
Підступна куля обірвала цілий рід!
Я їм у вічі правду мовить мушу:
«Спиніться! Вас же мати привела на світ!»
Чудові рядки Даника Володимира Олексійовича з вірша «Бандура – це душа вкраїни…» , а саме :
«Озвуться струни солов’їно,
Де доля – як гірка межа…
Бандура – це душа Вкраїни!
Висока, трепетна душа. »
Гарний вірш Космен (Єрьоміної) Ірини :
Не домовились пани,
Щось не поділили,
І на сході України війну розпалили!
Шахти, школи, магазини
Все порозбивали,
Бідні мешканці Донбасу
Жах війни зазнали.
Діти плачуть довгі тижні
Без води і хлібу,
Мати сльози утирає,
Не подасть обіду.
Ледь живі сидять в підвалі
Баба з дідом тужать:
«Чи сьогодні будуть спати,
Чи «гради» оглушать?»
Немовля кричить нестерпно
До грудей припало,
Але в жіночки матусі
Молоко пропало…
А дитя кричить голодне,
Зводить з глузду мати,
Все навколо загуділо,
Мов при землетрусі,
Падають снаряди
І кричить бабуся:
«Ой! Нема вже, діти, хати!
Як же будем жити?
Як тепер нам зимувати,
Де дітей зігріти!?»

Чуттєвий вірш Бойко Олесі Миколаївни «Єднаймося брати і сестри» :
«Моя оголена країно,
Тебе нічим не подолати,
Бо тіло тлінне, ну а душу
Кати не зможуть закопати…»
Влучний вірш Бондар Тетяни Олександрівни «Одна на всіх», а саме :
«… І час побіжить - засміється,
І в кожному серці озветься.
Любов, що так довго дрімала,
Надія, що сили давала».
Чудовий вірш Бритик Євгенії «Україна» :
Зажурилась Україна… Плачуть карі очі …
Що від неї чужі люди з автоматом хочуть?
Плаче, плаче рідна ненька, розпустила коси.
Ніжні ніженьки біленькі не збирають роси.
Чом не радуються люди цим степам чарівним?
Чи забули: перед Богом все одно ми рівні ?!
Чи ти маєш п’ять будинків, чи одну хатину,
Бережи й цінуй єдину рідну Україну!
Нащо бєш її в обличчя, палиш русу косу?
Нащо сорочки здираєш, залишаєш босу?
Пригадай же : ти – людина, не тварина дика.
Приберімо свої кігті, заховаймо ікла!
Люди! Люди, схаменіться! Брат іде на брата!...
Треба розвивати рідну, а не руйнувати.
Не цурайтесь схід і захід, ви сім’я єдина.
І тоді розквітне ненька , встане Україна!
Об’єднаймось, як раніше, візьмемось за руки
Щоб з усіх куточків світу чути щастя звуки.
Боже, поможи Вкраїні час цей пережити!
Тільки разом українці зможуть все змінити!!!
Хорший вірш Вовнянко Анатолія Захаровича «Схаменіться» :
«Майдан стояв за справедливість,
За гідне праведне життя.
Здається втрачена можливість –
Народ у шоці сум’яття.»
Гарний вірш Гавришко – Бабічевої Алли Геннадієвни «Однажды утром» , а саме рядочки :
«Так хочеться в рутину красок
Холста безликого утра
Вписать поспешно без опасок
Войны попедное : «Ура!»
Також подобається вірш Гонтарук Любові з досить впевненими і мужніми словами.
Сподобався вірш Олеш Віри Богданівни «Час любити Україну!»
Одні ділили й продавали,
А інші – що гріхи таїти,
Десь під шумок теж грабували,
Щоб й внукам було добре жити…
А хтось на лаві чи дивані
Про те, як треба говорив…
Хтось хабарі давав, хтось плакав,
А хтось до Господа молив…
Молив про близьких і далеких,
Про тих, хто вийшов на майдан,
Хто у бою був, як у пеклі,
І хто за нас життя віддав!
І вже несе небесну варту
Найкращий світлий легіон,
Щоб на Землі у рідну хату
Не ліз з Москви хамелеон!

Хороший вірш Охріменко Віктора «Україна модерна»:
Дуже комусь треба, щоб моїй Вкраїні
Стрічечки й віночки з голови хтось стяг;
Щоб забула мову й пісню солов’їну,
І вербу й калину, й жовто-синій стяг;
Щоб шаровари зняла й гопак не танцювала,
І борщу не їла, галушок, ковбас,
Цукру щоб не мала, взимку замерзала,
Плакала й благала : «Пожалійте нас!»
Хочу, щоб Вкраїна в космосі літала
На своїх ракетах й літаках своїх,
Щоби хліба й сала свого вистачало,
І, хіба дрібничку, брала у чужих.
Щоби карооко і червонощоко
Їздила в «Тойотах», і на заздрість всім
На модерних нотах кожної суботи
Могла під карооке співать, вкраїнський гімн.
Життєві рядки Паливоди Петра Семеновича з вірша «Мальви під вікном»:
Там на сході падають не дощі, а гради,
У диму сховалося сонце золоте,
День і ніч лунає там гуркіт канонади
І земля від болю стогне і гуде.
Чудовий вірш Прокопенко Світлани Іванівни:
Ми не змагаємось з Шекспіром на словах,
У нас свої думки, свої поети своя мова,
І не рівняємось на чужих зівак,
У нас своя війна, а в ній свої герої.
Здавалося б, ну що такого станеться,
Що ми повстанемо із заржавілих скринь,
Повитягаємо пом’яті прапори,
І просякнемо їх і кров’ю і любов’ю.
Але знайшли в собі і дух і силу,
У серці поселили боротьбу,
І кров’ю, як дощем, бруківку окропили,
Хоч полягли в бою – не канем в забуття.




Хороший вірш Старченко Віталія Івановича «Сповідь рабів» :

Ми горді тим, що ми не горді люди,
Що нам чуже рідніше за своє:
Ми за взірцем Іскаріота Юди
І Бога, й совість бісу продаєм.

Ми горді тим, що куца пам'ять в нас,
І за короткий зір, щоб осягнути
Великий шлях, який проклав Тарас
З рабів та грязі у свобідні люди.

Нам досі зручно жити на колінах –
І підвестись не можемо, бо ми
Німі цеглини у кремлівських стінах,
Кайдани й грати власної тюрми.

Ми ні на мить не прагнемо спокути,
Бо наші шлунки – наші вівтарі.
Повітря волі не лоскоче груди
І нудить сяйво вільної зорі.

Ми горді тим, що ми не горі люди,
Що ми підніжки хижого орла,
Що варті ми Іскаріота Юди,
Бо зрада наша – то голгота зла…


Сподоався вірш Стасюка Миколи Івановича:
Перед Богом стану на коліна,
Хоч раніш ніколи й не ставав:
Хай живе народ мій й Україна
Серед інших націй та держав.

Боже наш, ти сильний й милостивий!
Покаравши гріх, допоможи –
Край ти мій, чарівний і красивий,
Для нащадків наших збережи.

Підніму до неба я зап’ястя:
Мій народ нікого не розп’яв -
Подаруй його Вітчизні щастя! –
Якщо горя стільки він зазнав.

Помолюся тихо в самотині
У хвилини болю й каяття:
Дай добра хоч трішечки людині,
А взамін бери моє життя.


Щось за себе… Ні за що тут дбати!
Заслужив – карай мене за гріх…
Тільки ж буду вічно їх кохати,
Українців – кожного і всіх!


Подобається вірш Судус Юлії «Молитва»:

Вже змучилась від пострілів земля,
Хтось відрубав їй , українські крила.
На шиї в нас висить давно петля,
Що українську душу нам здавила.

Мовчать могили наших соколів,
А серце Матері взива до неба:
«О, Боже, зглянься! Нехай щезне гнів, -
Зацькованій країні миру треба.

Хай вірус доброти заразить світ,
Щоб люди спам’яталися нарешті.
Хай стопить зачерствілий моноліт
Ворожості, біди і порожнечі.

Хай закарбується в серцях людей
Дитяча щирість та доросла сила,
Навчи, о Боже, не вбивать дітей,
Країну, що роками їх ростила.

Приспи навіки вулкан пересердь,
Навчи прощати та любити брата.
Хай мир окрилить українську твердь,
Що милосердям сповнить душу ката!».

До речі сама назва вірша несе досить вагомий зміст. Саме під такою назвою були втрачені цінні особисто для мене очерки, коли людина вступає в діалог з Богом захищаючи себе і близьких молитвою. З творчості Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» сформовані рядки про те, як Шевченків знайомець історик Іван Забєлін писав : «Ум боялся, явится. Умная женщина становилась ведьмой, умный мужик – ведуном, колдуном, вещим. Патриархальное начало допускало ум только в старце. Ум был контрабандою , а знание вело прямо в ад. Еретик было страшное слово, оно означало всякого вольномыслещего, самостоятельно мыслящего». Відомий історик Володимир Іконников зазначав : «Само духовенство было несведуще в книжном учении и тем подрывало доверие к себе.» Побутувало навіть прислів’я : «Кто по латыни научился, тот с правого пути совратился.» Допускалася православна освіта, світська наука заперечувалася.
Хорощий вірш Твердохліб Майї «Единство…»:
Зерно роздора проросло в полях…
И чёрным вороньём молва кружится.
Что слёзы лить?
Благословенная земля – добром и верой нужно нам обьединиться.
Призвать из недр духовных , глубины веков
Всю мудрость предков, Прометея силу,
Козацкий дух Украины родной,
Животворительность рулады соловьиной.
И от души к душе барвинков рушниками,
Рассвета красной нитью вышивать узор,
Вплетая в рок судьбы о будущем молитву,
Самим творить судьбы своей простор.
Для сильных духом нет кордонов и запретов.
«В единстве сила!» - завещал Кобзарь.
Сковороды пророческие строки :
«Да, мир ловил меня, но так и не поймал.»
Что делим до сих пор? Ведь на Земле все братья,
А Украина – гордость той семьи.
Готовы, как один, мы встать единой ратью,
«Спасительным крестом» - Тарасовой Горы.
Досить цікавий і влучний вірш Тилика Ігора Володимировича :
Алхімія Шевченкового слова
На кручах Канівських, понад Дніпром ревучим
Спочив Кобзар, - та пісня не вмирає:
Видзвонює у струнах срібно звучно,
В журбі й Надії словом ожива.

Багато літ минуло з того часу,
Розтанувши у мареві століть,
Та люди йдуть на прощу до Тараса,
Тамуючи сум’яття лихоліть.

Хто він для нас? Поет, Провидець, Гуру?
Чи може той, кого нам не збагнуть?
В одних надію, - в інших смуток будить
В героях – силу, в яничарах – лють.

Він у душі своїй перлину многоцінну знайшов,
Мов Прометей, осяявши буття.
Немов, алхімік перелив у тиглі
Свинець недолі в Золото життя.

Ота, Алхімія Шевченкового Слова
Для українців – вища Таїна
Тож, нумо, всі на Канівськую гору –
Де вітер істини бентежністю пройма.
Також в книзі Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» розповідається, як в атмосфері бундючного першопрестольного міста поет особливо гостро відчув, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є провинницею бездержавності України, насаджування в Українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність.
Саме рута є символом привабливості, тож московська отрута була підступно – запаморочливою, притупливо – дурманною. Не піддатися спокусі «запить з московської чаші московську отруту міг тільки геній».



Подобається вірш Торон Вікторії «Якби себе ми шанували»:
Якби себе ми шанували в дорожній куряві років,
То нині б очі не згасали з війною вкрадених синів.
Не було б вражої навали під грім цинічної брехні
Й братів би наших не вбивали на власній з прадідів землі.
Якби ми справді пам’ятали замучений пташиний глас,
Вони б вказали нам дороги, якими в світі ходить зло,
І шепотом перестороги охолодили б нам чоло.
Не догоджаючи сильнішим, мов недоучене дитя,
Ми не ховалися б у ніші напівсвідомого буття.

І ті, що стали ворогами, нас пізнавали б у лице…
Якби себе ми шанували… Й платили віддано за це.
Чудовий вірш Туровської Лесі Олегівни «Мой дом – на улице в конце»:
… Мой дом на улице в конце,
То с гневом, то с пристрастьем,
Менялся окнами в лице,
При виде новой власти.

У домика была мечта -
Поднять себя неслышно,
И в прошлое сбежать, туда,
Где каждому есть крыша.

Он помнил дивную страну
С бесплатной перекраской,
Где встретил башенку одну,
Где что ни домик – сказка!..

Мечту не повернёшь назад –
Рискнуть? Пойди, попробуй!
И некуда бежать – следят
За этим небоскрёбы…

На домик – домики собрал,
И молвил страстно, веско,
И на борьбу их всех поднял
Под красной занавеской.

Он подал нам простой пример:
Ну, чем не революционер?!

Досить емоційний вірш Утки – Отки Володимира «Журавли» :
Стынет солнышко за буераками
И змеёю ползёт река,
Журавли, пролетая над танками,
Озираются на вожака.



Опускается темень вечерняя.
Стая крыльями бьёт по воде.
И танкисты в накидках кочевников
Что-то жарят на сковороде.

«Нас уроды лишают родины –
Позолоты на серебре.
Мы теперь журавли на «вроде бы»,
Чужаки на своей земле».

Вот летим, будто сходим сходнями
В преисподнюю, крик стеля:
- Это наша, уроды, родина!
- Это наша, уроды, земля!
Дуже подобаються рядки Цизмана Юлiя Ігоровича у творі «Світлом» : «Навіть, якщо пустуватиме творчості первісна ринка, ти не наповнюй грошима чи листям лавровим перлину, попелом ніжності вкрий, і це буде наступна сторінка. Більше за світло з любов’ю в надію у пам’яті глини.»
Хороший вірш Черешньвської Марії Ігорівни:
«Війна зломила наші душі»
Війна зломила наші душі.
Війна ввійшла в наші серця ,
Мов дивний погляд нетямущий
Чому нема цьому кінця?

Чому загинули ці люди?
Розплата за чиї гріхи?
Чому лиш постріли повсюди?
Чому вчорашні браття – сьогодні наші вороги?

За що ж воюємо, скажіть нам?!
І що ми ділимо скажіть?!
У відповідь лиш дощ по вікнах
І зірка в небі мерехтить…

Подобаються рядки з вірша Шиманського Віктора Дмитровича «Вічна пам'ять» :
«… А тому ми благаємо Бога:
«Дай нам розум, терпіння і сили.
Покажи ти нам вірну дорогу,
Бо скількох вже забрали могили…»
Загалом, себто воно нічого особливого у віснику немає, але не байдужим оком можна помітити, як український народ намагається пом’якшити свої бурхливі емоції серед сумних рядків, але ще досить наляканий і зацькований. Навіть не знаю, як краще висловитись чи це західна Україна не готова до таких пережитих емоцій східної України, чи східна Україна не готова ділитися пережитим з західною Україною. Сподіваюсь, що зв'язок між людьми налагодиться, адже в нашій країні є справді відважні чоловіки, котрі десь на сході грохотають за наше майбутнє, перед яким хотілося б скинути капелюха і передати, які вояки відседжуються на західній Україні, доки гинуть українські діти на сході. Та попри все є дійсно не байдужі, які справді чекають повернення українських солдат до рідних домівок, до рідних, до дружин, до коханих та друзів. Для кращого знайомства з моєю творчістю, хотіла б попередити, що основну порцію моїх віршів займає філософія, тому мене подеколи важко зрозуміти, але людина котра намагається мене зрозуміти, а не насміхатися і пройти повз, заслуговує моїх пояснень і моєї уваги.
Прикро, що багато хороших творiв просто губляться серед iнтернет сторiнок, автори яких так i лишаються невiдомими. Коли дитина в сiмi хоче стати письменником це мусить тривожити батькiв, котрi повиннi хоч чимось розрадити i допомогти. Напревеликий жаль я такоi пiдтримки i розумiння в civi не отримала. Хотiла Вас познайомити з талановитою художницею в нашiй сiмi, але судячи з усього Ви вже знайомi.
З повагою Краля Анастасiя

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Іздрик І. (джерело: Погляд СЧ)

Поштовхом до написання статті став ВІСНИК. У поглядах на молодих українських письменників - вони всі розширили тематичні обрії нашої літератури та концепцію художнього новаторства. Вони , зазначу навмисно виділиним УСІ, цілком побудували свої твори на ґрунті розпучливої нужди і безвихідного положення української людності і страшного сучасного економічного положення народу в нашій зрадженій політиками (і новими й старими) державіі, чому нібито майже виключно присвячені усі твори. Та у принципових моментах – а такими є наскрізна тема віршів: або головна відміна між попередньою літературною традицією ... [ Показати всю рецензію ] і творчими пошуками записних, себто вже визнаних українських поетів Києва та його провінцій СПУ. Цікаво, щодо внутрішньої кризи, що її пережила українська література на рубежі XIX – XX століть, а відповідно і проведена демаркаційна лінія між старим і новим у нашій літературі вийшла хибною. Провину за її надмірно засоціологізований та в основі своїй неправдивий погляд на українську літературу слід покласти на наш безголовий, впродовж 20 років уряд, обраний нами самими.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Оксана Щ. (джерело: Репліка)

Щиро дякую за велику роботу, результатом якої є можливість друкуватися авторам, можливість винести свою поезію на суд читача і, звичайно, можливість позмагатися з колегами-однодумцями і не тільки. Такі конкурси дають поштовх до творчості, підтримку моральну і розуміння, що результатом праці (для мене особисто - відпочинку)люди цікавляться. Вісник читала з захопленням і радістю, з почуттям щирого трепету і, не боюся цього слова, гордості за наших українців. Звичайно, кожен вірш - це окрема думка, своєрідна позиція автора і майстерність спілкування з людьми без поглядів, звуків, але з доторком. Так,так, ... [ Показати всю рецензію ] так! Доторком до душі і мозку. Важко визначитися з трьома найкращими творами авторів. Їх, на мою думку, значно більше у Віснику. Але це - конкурс, перемога - кращим поезіям. Вибирати серед цього розмаїття надамо можливість журі, оскільки ці люди більш досконало розуміються в тонкощах справжньої поезії, в майстерності використання літературного слова. Як на мене, то перевагу надаю таким поезіям:
1. Іськова (Миклащук) ОленаВолодимирівна. 1983 р., с. Вербівці,Хмельницька область. "Яблука"
2. Копачинська Богдана Василівна. 1971 р., с. Сільце, Волинської області. "...Змиває ніч...."
3. Нізовцов Михайло Ігнатович. 1951 р., м. Котовськ, Одеська область. "До Тараса"
А ще відзначила:
Підвисоцку Лідію Володимирівну. 1963 р., м.Івано-Франківськ. "Брати"
Дякую всім за приємні хвилини спілкування.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Мальва (джерело: Коммент)

Дуже богато творів з лонг- листа не відповідають повністю вимогам конкурсу, а саме тематиці про братерське єднання і обсягом - або менші, або більші, тому мені здається, що якими би твори не були, винятки не чесно робити, бо навіщо тоді було створювати правила? Дивуюся як тут люди себе пропихають через коментарі, але хіба ж це справжня перемога буде (надіюсь, що журі не тільки по коментарях оцінюватиме)! Щодо прізвищ, які тут вихваляються, то я згідна, що вірші непогані та патріотичні, проте я не про всі ж звичайно. Мені видалися достойними та відповідними саме наступні автори і їх твори ( пишу ... [ Показати всю рецензію ] по-порядку, як трапляються в книзі): Абравітова Н.І.; Бендеберя Л.Є.; Майорова Г.Г.; Смолянська А.Є.; Судус Ю.В.; Твердохліб М.; Федчишин І.М.; Яремчук В.П. Нехай переможуть дійсно достойні!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: perohanych (джерело: Жінка-УКРАЇНКА)

Оприлюднено лонг-лист III-го міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора»
Червень 26, 2015 - 15:02 — perohanych

Шановні друзі!

Інформуємо Вас про те, що нині Оприлюднено Лонг-лист III-го міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора».

З 1 лютого 2015 року до 30 травня 2015 року відбувався прийом робіт на Конкурс. Загальна кількість поданих заявок — 1225 творів.

Більшість з них відхилено через невідповідність темі.
До участі у конкурсі долучено 120 творів сучасних авторів з України,
Росії, США, Канади.
Пишіть нам Вашу думку про конкурс, ... [ Показати всю рецензію ] та назвіть прізвища трьох,
за Вашими міркуваннями, кращих авторів. На цій підставі буде сформовано
список претендентів заключного туру конкурсу.
Записи лишайте на сторінці КОНКУРСУ у розділі КОММЕНТАРІ:

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: И.Кузьменко (джерело: Сайт журнала "Склянка Часу")

Автор рецензії: М.Петренко (джерело: Сайт журнала)

До сих пор в Украине болтались заказные и чисто конюнкктурные стихотворения патриотического направления. Их сочинять горазды сонмы пошляков и хамов от литературы. Тут ничего удивительного нет. Но, вот, совершенно незаангажированное издание какого-то вестника, какого-то конкурса. Вроде, старая песня о дерьме... Ан нет, совершенно разноплановые и разнохарактерные творения. Прочитал предыдущий комент, потряс он меня. Верен!!! Как прпала вкусная колбаса, так исчезает смачная поэзия... Тут только кровавые рошикизамазывают всё коричневым. А литературный процесс в тесном переплетении с жизнью идёт в своём ... [ Показати всю рецензію ] времени именно в узком смысле этого слова, поскольку наше общество расслаивается всё больше и больше на классы бедноты, нищих, рабов, бомжей и олигархов. И, тут, мы сталкиваемся опять-таки с явлением взаимодействия стихов подлых и высоких, которые могут и имеют самые различные формы уровня полёта мысли. Голосую за ВЛАЩИК, ТОРОН, ДЖУЛАЙ, УТКИ-ОТКИ ( вот где фамилия так фамилия).... В ряде случаев есть стихи. Но, в массе своей - сьогодення.

[ Згорнути рецензію ]