Олександр Апальков, Крым Анатолий, Свенцицкая Элина : журнал "Склянка Часу*Zeitglas", № 75 : літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas" : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Краля Анастасія (джерело: сайт СЧ)

Вдячна за можливість ознайомитися з 75 номером літературно-мистецького журналу Склянка Часу, котрий за роки свого існування лише становиться більше доповненим, яскравішими фарбами художників, злетами поетів, думками журналістів, фантазією письменників, що дарують можливість читачу поринути у світ філософії, знайомитись з творчістю, спогадами, думками, порадами видатних митців сьогодення. Вітаю Вас з таким «юним» ювілеєм, а саме з 20-річчя журналу Склянка Часу.
Сподобались рядки Вячеслава Пасенюка:
Сиротская льгота : две шляпы, три кепки,
А більше ни-ни, остальные плати.
... [ Показати всю рецензію ] С конечной нас взяли, в затылок закем-то,
Кто убыл, кто отбыл. Теперь взаперти –
до страшних судов, до скончания века,
неясно какого, под. грифом каким.

Ты думаєш, что это ключ, а это даже не отмычка:
Как закорючки ни корючь,
в конце проявятся кавычки.
Поступит, то-то и оно,
Сомнительность всех наших штучок.
Хватает слов, и букв полно,
И мир, как целое, прижучен,
А глянеш сбоку на сюжет
И видиш до чего вторичны
И потемне вший белый свет,
И в нём разбросанные спички.

Под коркою земной, под. хлипким полом
Бугрится глина, ставшая плечём,
Теперь найти б, кто бы взглянул, и понял,
И летопись сквозь клинопись прочёл.

Бадьорить настрій Анатолія Крима вилитий на папері в п’єсі «Остання любов Гетьмана». Особисто від себе хочу висловитись, що отримала задоволення від читання п’єси.
«Відпочиваючи» на присадибній ділянці, мала змогу ознайомитись з творчістю Володимира Самойленка. Непогані очерки в яких зображено життя сьогодення. Здається, що людина відкриває власний світ, демонструючи своє бачення.
Дуже подобається вірш Володимира Даника:
Полёт
Будни – то громко и звонко,
То… абсолютная тишь!
Жизнь – это жуткая гонка…
Даже когда не спешишь!
Только и в жизни, и в книге
Столько стремительных нот:
Скорость – ведь это… не прихоть,
Скорость – ведь это полёт!
Ясность улыбчивой сини,
Неба стревоженный лик.
Жизнь – это старт… А не финиш!
Если к победам привык.
Небо бывает и звёздным,
Вдумчивым, словно прицел.
И ощущение – поздно…
Даже когда ты успел!
Только и в жизни, и в книге
Столько стремительных нот:
Скорость – ведь это… не прихоть,
Скорость – ведь это полёт!



Також до вподоби слова Ілони Буц з вірша «Трансформації», що увійшов до конкурсу «Намалюй мені ніч» : «… Та варто лише забажати і я вся вміщуся на одній лиш твоїй руці, що зручніша за будь-яке ліжко.» Досить цікаві слова і кожен їх розуміє по своєму.
Також хотіла взяти у конкурсі «Намалюй мені ніч» участь, але трішки спізнилась.
Та все-таки можу показати роботу:
******
Такий багряний зорепад
Не кожному побачити вдається,
Як зорі плещуться по хвилі,
Чи це мені лиш так здається.

Зорі немов пронизані на ниточці,
Лиш небо їх гойдає.
Такі дзвінкі в тісній калиточці,
Та хтось їх все-таки впіймає.

Пройма зимівника вся свіжість.
Чогось потрохи не хватає.
Кудись дівається вся ніжність,
Повітря холод навіває.

Така раптова втеча почуттів,
Уже не темно і не ясно.
Та порожнеча… Чи Бог цього хотів?
А зорі досі мерехтять так рясно.

Від вітру холодом проймає.
Чомусь так сумно і мокріють очі.
Немов все небо землю обіймає,
Такі прекрасні в Петербурзі білі ночі.

Попереду дорога у життя.
Та слово піснею хай л’ється.
Слова увійдуть в небуття.
Плаче Земля, а диявола душа лише сміється.

Чудові слова Євгенії Більченко:
«… Таможня Московского патриархата
На блок посту между адом и раем.
Крутые коттеджи, святые хаты…
Страна, в которой мы умираем…

Подобається вірш Вадима Карлова:
Печаль
Наконец, разрешилась печаль,
И от бремени прежних забот
Отделяет надежды вуаль.
Как от ереси чистый синод.

Затухает и пам'ять в углях,
Выгорающих в сполохе снов,
Только мудрости праздный Плутар
Стережёт от проклятий любов.


И поять начинается день,
Одевается в юную плоть,
Торопясь чередою недель
Обрывать искушения гроздь.

А печаль – только оклик любви,
Расстаёмся мы с ней навсегда,
Провожая в ушедшие дни,
Только падает ночью звезла,
Рассыпаясь кусочками льда...!

Досить гарний вірш «Вечерние огни»

Занедужилось, праздничный сплин
Загостился в вечерних огнях,
Как загадочный праведник Трин
С Убежавшей в полночных волнах.

Выпал дождь многозвучной тоской
На ладони раскрытые крыш,
Нарушая уснувший покой,
Будто Карлсон и милый Малыш.

А в черёмухе вырос фонарь,
Раскаляясь меж листьев свечой
И листвы пенноснежный февраль,
Опыляя лучом и дождём.


И дорога в промокших шелках
Отражала гуляющий сплин,
И Бегущую в вышних волнах,
О которой печалился Грин…
Сподобалась коротенька оповідь Маргарити Шеверноги про книгу Вашу книгу «Колючі дерева». Трішки згодом обов’язково ознайомлюсь з цією книгою , так як з Вашою творчістю вже знайома і продовжую знайомитись. Сподіваюсь, що у майбутньому Ви ще не раз порадуєте слухачів, читачів і глядачів. Всього Вам найкращого і нехай Вам щастить!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: В. Наслунга (джерело: Zeitglas)

IV – й міжнародний конкурс на краще коротке оповідання «Zeitglas – 2015»
Короткі відгуки на короткі оповідання
1. Антоніна Остролуцька. «Блакитний будинок».
Невелике оповідання – короткі спогади про життя в будинку Лесі Українки, просто два-три епізоди з філософським закінченням і подякою будинку. Подяка і нам, що були з авторкою на протязі однієї сторінки.
2. Віола Віхлевщук. «Афганістан».
Фантастичне оповідання, читаючи яке розумієш, що мова йде не про Афганістан, бо авторка, яка народилась в часи закінчення афганської війни, не могла його знати. Якщо б вона назвала оповідання «Донбас», ... [ Показати всю рецензію ] це було б ближче до істини. Зрозуміло, що вона в художній формі висловила своє ставлення до сучасних нам подій: «Сделать это в качестве отмщения тем, кто хотел бы забыть о случившемся. Возродить память о государстве, чья судьба была решена группой людей, не имеющих никакого права на подобные решения». Про кого тут мовиться? Кожний вирішує сам.
3. Микола Субота. «Божа рідня».
Щиро написане оповідання про дитячі роки, про помилки і розкаяння, про гарних людей, які вчили жити. Написано ніби простим сільським хлопцем, навіть з орфографічними помилками та місцевими виразами, що створює відчуття справжності. Гарне, світле оповідання з оптимістичним кінцем.
4. Александр Волков. «Аня и попугай»
Можна сказати: побутове оповідання. Мотивоване, правдиве, добре написане. Але чогось в ньому не вистачає. Який висновок можна зробити: дивись не на зовнішню красу, а на вчинки? Банально.
5. Эллина Свенцицкая. «Письмо к сестре».
Краще не називати цей твір оповіданням. Та і не відповідає він умовам конкурсу. Скажимо так: текст, написаний у стилю модного на заході напівмарення. Теж непогано, що примарилось – те примарилось. І вийшло щось подібне до есе. А як ще писати, коли Світ загубив розум, усе змінюється і невідомо, що буде?
6. Влад Наслунга. «Сумління».
Про свій твір писати не буду. Дякую, що надрукували.
7. Кристина Шевлякова. «Не размениваясь».
Це не оповідання. Роздуми, можливо – есе. Про життя, про кохання, про подружнє життя і навпаки. А висновок? Автор і досі не знає, що робити. Але ж майже усі не знають.
8. Таміла Чупак. «Дорога до храму».
Невеликий закінчений твір про потрібність людини у надійному, сталому, перевіреному часом і життям минулих поколінь.
9. Виктор Шендрик. «Калитка».
Не знаю, чому ця новела не є твором конкурсу “Zeitglas-2015”. Може помилка редакції? Навряд чи причиною є перевищення обсягу сторінок, текст Еліни Свенцицької такий самий. Легкий наліт потойбічного, чортівщини, дозволив автору новели як увійти в спогади про минуле, так і вийти з них. Було цікаво читати написане, бо я народився і жив в тому ж місті, що і автор. Тільки на 18 років раніше, коли автор народився, я вже поїхав. Але можу засвідчити: усе написано вірно. Не заважає декому згадати, як усе колись було, а також, що усі ми з минулого, яке спільне для нас.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: kanos (джерело: ДЗВІН)

Канівський журнал «Склянка Часу» оголосив про початок IV-го міжнародного конкурсу на краще коротке оповідання «Zeitglas-2015», пише «Kanos».

Як зазначається у повідомленні, головною темою змагань літераторів стане висвітлення проблем сьогодення та ознайомлення читачів з найкращими зразками нинішньої художньої літератури, котра не знає кордонів та утисків цензорів.

Умови конкурсу: мова написання — українська або російська; обсяг — до 16000 знаків. Вік учасників — не обмежений. Кількість творів — один. Термін подання творів до 30 листопада 2015 року.

Відзначимо, що редакция журналу приймає ... [ Показати всю рецензію ] до розгляду авторські тексти за обов`язкової наявності: – «короткого листа» (що надсилається, чітко зазначивши назву конкурсу, твору та авторства) – короткої біографії автора ( із зазначенням року народження, поштової адреси, телефон).

Тексти слід надсилати на електронну адресу: zeitglas@ck.ukrtel.net із позначкою «Конкурс оповідання».

Пересилка роздрукованого тексту оповідання на папері із підписом автора обов‘зкова за адресою: «Склянка Часу*Zeitglas» Вул. Шевченка, 31/32, м. Канів, Черкаської обл. 19003

Автори трьох найкращих оповідань будуть відзначені нагородами. Відзначені роботи, за рішенням конкурсного журі, будуть опубліковані на сторінках журналу та літературного альманаху «Скіфія».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Л.Исаева (джерело: Себеж)

с подачи Вячеслава Васильевича, пришло приглашение из города Канева Черкасской области от украинско-русско-немецкого журнала «Склянка Часу» опубликовать прозу Геннадия Кононова. При жизни автора ни одной повести из более полутора десятка нигде не были напечатаны.
На настоящий момент в журнале «Склянка Часу» вышло десять повестей Г.Кононова. Готовится к изданию прозаический сборник. Там же регулярно печатаются воспоминания о поэте и подборки стихов Геннадия.




И вот совсем недавно, украинско-русско-немецкий международный литературный журнал "Склянка Часу" отметил свой 20-летний юбилей! ... [ Показати всю рецензію ]

Ура! Дорогие мои сотоварищи по перу и литературным интересам, уважаемые Александр Владимирович, Вячеслав Васильевич и все-все-все, кто сопричастен журналу, миру, дружбе и сотрудничеству между странами и народами - с праздником!

Выжить в эти трудные годы издательству и сохранить любовь и интерес читательский удаётся далеко не всем. Сколько труда и сил надо было приложить Александру Апалькову во сохранение детища - оставим за кадром... Одно ясно - вы живы, нужны и любимы. А мы - имеем площадку, и, в меру своих талантов и возможностей - можем рассказать о том, что нас тревожит и вдохновляет.

С 20-летием!!! Дорогие СКЛЯНКОВЦЫ, - друзья мои, писатели, поэты, художники, спонсоры, читатели и творческие почитатели "СКЛЯНКИ ЧАСУ"!!!...

Желаю этот красивый расцвет сделать базовым, а прибавление по годам - считать не старением, а восхождением к новым вершинам мастерства, к новым именам и открытиям! ЗУБРАМ журнала - особо крепкого здоровья и жизненной стойкости. Очень рада за всех, кто добрался, кто собрался на Юбилей в таком значительном и любимом составе. Мне жаль, что в эти торжественные дни я не могла быть с ВАМИ за общим столом, по-хорошему завидую, и очень надеюсь - Господь милостив, /темни...ГРАНИЦЫ ...рухнут - и свобода НАС примет радостно у входа! (...)(с).

Здоровья Вам всем, сил и благополучия по всем направлениям и на все времена!!!

[ Згорнути рецензію ]