Варто було писати саме так, варто було так довго чекати на саме такий текст. Варто було чекати на появу поета, який має однаковий шанс на визнання й невизнання. Про що я подумав, читаючи Мірека Боднара: це вірші, яких я ще не читав, яких я так довго чекав. Пил доріг, аморфність матерії, непослідовність і алогізм – завдяки простим засобам поетові вдалося відчинити двері до поетичного мислення, приватного, потенційного.
Вірші, що довго чекали свого рейсу, вже мають місце в літературному просторі, і не варто суперечити порядкові речей, бо Мірек Боднар зі своєю книжкою мандрів і споглядань необхідний і неминучий. Та й наближається до особливого засобу вираження мовлення персонажа; ось він такий, у кедах, говорить так і так, курить сиґарету, кохає.
Хороші вірші, бо написані не заради чогось, погані вірші, бо надто хороші. Якісні вірші ніколи не будуть масовими, очевидно. Вихваляючи своє власне читання Мірека Боднара, хочу додати, що почуваюся впевнено: текст цієї книжки є тривалим і водночас фраґментованим документом людини, який обов'язково знаходитиме собі місце в читацькому досвіді. Книжку можна розрізати на шматки, але вона надалі буде. Ця книжка може це робити, а це означає, що вона зроблена належно.
