|
Не для продажу
Мірек Боднар
— Лілея НВ,
2010.
— 76 с.
— м.Івано-Франківськ. — Наклад 1098 шт.
Жанр:
— Збірки лірики
— Піксельні книжки
— Пропонується видавцям
Анотація:
(...)
У випадку Мірекової поезії ми маємо справу з якимось клінічно і хронічно загостреним проявом хвороби, яку можна назвати «ліричним невтриманням». Тобто, все вказує на те, що Мірек перетворився на медіума певної сили, яку люди називають по-різному – хтось «божевіллям», хтось «віковою забавкою», хтось «мистецтвом». Річ, як завжди, в тому, що правда – посередині. І поезія – це завжди забавка, в якій ми впорядковуємо власне божевілля за допомогою мистецьких методів. Але у випадку з Міреком невідомо, навіщо він це робить – з автотерапевтичною метою чи, навпаки, задля ще більшого загострення? Чогось середнього між історією любові та історією хвороби. Історія любові – це рівень Мірекового життєвого досвіду. Історія хвороби – це запис, фіксування цього досвіду. І сьогодні найменше хочеться казати йому: «Візьмися за голову, хлопче…», «Попустись…», «Переростеш…», бо не хочеться, щоб він брався за голову, попускався і переростав. Бо стан, у якому він на цей час перебуває як людина і як поет, не може не приносити щастя – всім навколо і йому передусім.
(...)
Андрій Бондар
|
Лінк із зображенням книжки:
|
* * *
Забиваюсь у куток,
тихо їм, тихо сплю.
Враз – закинув хтось гачок.
Я клюю.
Пропливаю рибою і порпаю намул.
Може, короп, може, сом.
Я на дні, а зверху мул
воду п'є і западає в сон.
Зверху мул і спека, й літо.
Я тримаюсь глибини.
Видатний актор, не Чаплін – Кітон,
дивиться про мене сни.
Повноводна Міссісіпі.
Пропливає пліт, а на плоту
індіанці,
гіпі
влаштували танці,
ставлять тіпі,
шкіру мають золоту.
Діти квітів, всі яскраві,
і свідомість всіх – розширена до меж.
Он Ісус передає косяк Варавві,
і лунає «Бітлз» з вавилонських веж.
Ну а я – я просто риба,
пропливаю, ... [ Показати весь уривок ]
порпаю намул.
Зверху чути танці, співи, крики, хрипи,
зверху чути шум і гул.
Раптом стало тихо. Цсс, мовчок!
Я принишк, застиг і удаю,
ніби спокій у собі кую.
Враз – закинув хтось гачок.
Я клюю. [ Згорнути уривок ]
|
