|
18.06.2010
Я, власне, не стільки про книжку, читав я її давно, скільки про свої намагання "підсадити" когось ще на Івченка :)
Кожного разу доводиться пояснювати, що автор дуже класний, але починати читати слід зовсім не з тих необов'язкових оповідань, які автор чомусь розмістив на початку, а з "Ракетників", "Співочого Василька", "Не люблю зрадників" чи з "Дикої Ганни". Справа навіть не в двомовності книжки, гарні й слабкі оповідання трапляються в обох мовах. Тобто попри засилля гарних оповідань в збірці, на всяк смак, хочеш тобі пафос, хочеш - іронія, що переходить у цинізм автор чомусь вирішив почати з абсолютно невиразних, які взагалі невідомо чи варто було включати у збірку.
І досить часто повторюється все та ж історія. Бере людина почитати книжку і до перлів не добирається, заглядає в перші оповідання, бачить вже набридлі всі жахастики і повертає зі словами "ні, це не для мене, я такого останнім часом і так перечитався, бо скдив "Коронацію слова" :)
Тщатєльнєй надо, пане Івченку :)
І попри все, раджу Івченка читати. Бо те що йому вдалося із запасом відшкодовує невдалі сторінки.
Ну і поліграфічні вибрики Растворцева багато коштують, звичайно. Кожен український видавець має поставити в своєму кабінеті на полиці цей "самвидав", щоб стало соромно за якість своїх "промислових" книжок.
|
