Відгуки читачів на книжки.

Дуже класна книжка. Прочитав на одному диханні! Всім рекомендую! Відгуки на книжку

Мені пощастило - у мене в руках "Концерт.". з автографом Сергія Лазо.
Читаю книгу - і в пам'яті спливають картини мого дитинства, студентських років - того, що пішло безповоротно - і в той же час завжди з нами.
Автор оповідає про свою юність легко, з гумором, самоіронією. Талановито! Щиро!
Не могла відірватися, поки не була дочитана остання сторінка. Відгуки на книжку

шикарна книга, читається на одному диханні, деякі фрази хочеться цитувати наліво і направо, а найголовніше- іскрометний гумор! я буквально ржала над деякими моментами, текли і сльози і сомплі: "Ян вагітний", о боже! не можу дочекатися продовження. Відгуки на книжку

Читаю Романенка, як і радили на презентації, в метро, а оскільки їхати мені всього лише одну зупинку, то навіть не в вагоні, а переважно на ескалаторі. Формат оповідань, які автор позначив, як анекдоти, - відповідає ескалаторному читанню. Якраз встигаєш прочитати оповідання без заходу на друге коло ескалатора.

Ще не дочитав, але вже не згоден з прискіпливими критиками Романенкового прозового експерименту. Читати варто. До речі, заглавне оповідання, чи то-пак анекдот, збірки можна теж прочитати за наведеним вище лінком і погодитися чи не погодитися зі мною чи моїм уявним опонентом. Може й трохи затягнуте для анекдота, але з цілком О'Генрієвським фіналом. Тож читатиму й далі.

Зараз же напишу про одну рису цього експерименту, яка кидається у вічі ще до прочитання. Оповідання не мають назв. Для поета це може й звично, цитувати вірші за першим рядком тексту, для прози - незручно. Ну да, це ж не оповідання, а анекдоти, анекдоти назв не мають, їх називають "про поручика Ржевського, який хотів накласти в рояль, але утримався. Бо не зрозуміють. Провінція-с."

Саме так виглядає зміст цієї збірки прозових текстів. Автор пропонував ще один варіант цитування, за сторінками, як у класиків марксизму-ленінізму, але я вирішив зачекати до 50-томового зібрання творів Романенка, тоді мабуть скористаюсь. Може я й провінція-с, але не розумію такого новаторства.

На презентації автор жалівся на брак уяви для вигадування назв, на що я йому порадив скористатися "Гальманахом" Жолдака, який має щось із сотню альтернативних назв. Мабуть Жолдак на брак уяви якраз не скаржиться. Підступом примусив Романенка пообіцяти на презентації, зо якщо йому зможеться написати роман, назву для нього він все ж таки придумає.

Однією з переваг збірки на презентації чомусь називалася намальована лівою ногою обкладинка, яка не кидається в очі в метро, бо замаскована під "вокзальну" літературу. А за обкладинку "Сновид", мабуть можуть і в морду, краще загорнути в газетку СПІД-інфо.

Запрошена на презентацію група ХЗВ також грала лівою ногою. Мабуть щоб відповідати загальній стилістиці збірки.

І попри все, цікаві анекдоти таки трапляються. Автору не вдалося мене переконати, що він теж не знає нот і не вміє в них потрапляти, коли співає. Не панк, однозначно.

До закінчення читання мені треба проїхати ескалатором ще декілька раз, тож усе це - попередні висновки.

http://barcaroly.livejournal.com/143698.html Відгуки на книжку

Якщо хтось із читачів, що не мають часу, але люблять почитати книжечку, збереться читати "Калейдоскоп" Олега Романенка в звичний для таких людей спосіб – тобто, за їжею, то краще не треба такого робити. Краще почитати "Калейдоскоп" в туалеті. Повірте мені – я сам спробував.
Олег Романенко, наскільки мені відомо – поет, і ця книжка – перша його "спроба" писати прозу.
Спроба дуже своєрідна.
Книжка має в собі 27 коротких оповідок – точніше їх назвати я не можу, бо вони дуже різні, деякі схожі на справжнє оповідання, деякі не схожі, хоча в кожній є сюжет, іноді і не простий. Автор називає їх "анекдотами".
"Анекдоти" авторства Олега Романенка здались мені слизькими і холодними. Якби вони могли пахнути то запах у них був би як у тісному, недоглянутому під’їзді.
Крім запаху, в книжці присутній Герой.
Тобто, герой оповідок, ким би він не був, має загальну незмінну сутність, а професії, вік, стать і соціальний статус на ньому – десь так, як різні сукні на дівчині, з якою ти бачишся щовечора. Його звуть по різному – Володимир, Тамара, Омелян, Василь або просто "я", але це все одна особистість, незмінна, з одним світоглядом, мовою і похмурим світоглядом.
Герой Романенка - обов’язково невдаха. Навіть якщо він – мер міста, то в кінці оповідки муситиме їсти власне лайно, і не образно кажучи, а насправді, на площі, перед усім містом. А якщо герой – директор полігону, то полігон в кінці розстріляють атомними боєголовками.
Герой ніколи не радіє і не сміється – йому нема чого сміятись, у його життях ніколи не буває щастя й успіху. На героя нападають таргани, котрі розмножуються від того, що їх душити, герой не має часу на кохання, а якщо герой і закохується, то тільки в якихось потворних тіток і дівчат, котрих усі вважать коровами, або зовсім божевільних.
Шукаючи причину таких бід, які чатують на нього, він винуватить своїх батьків – в одній з оповідок з героя все життя кепкують, що він схожий на швабру, тому, що його матір в юності зґвалтували шваброю. Винуватить травми дитинства – власне, той самий калейдоскоп, позичений хлопчику в дитячому садку, котрий стає причиною невдач героя, перекреслює все його життя. Взагалі, герою здається, що добре йому буде тільки десь, де немає оцих нормальних людей – у божевільні, наприклад.
І навіть повсюдний натужний стьоб і деякі справді смішні повороти сюжету не затирають загального важкого враження від книжки.
Книжка ще має одну особливість. Кожна оповідка тут – ніби не закінчена, вкаменована скульптура, а щось динамічне, що швидко твориться, показується читачу, і так само швидко зминається.
Тільки ліплення світу щоразу відбувається не з кольорового і яскравого, а з сірої глини з неприємним запахом.

http://gr-kruk.livejournal.com/12899.html Відгуки на книжку

Я не дуже розбираюся у віршах, а надто у верлібрах, але цю піксельну книжечку Назара раджу скачати по вказаному автором лінку і хоча б погортати, настільки вона класно зроблена. Як то кажуть, з любов'ю :)

Вірші теж сподобалися, але не вважаю себе за спеціаліста, щоб виносити оціночні судження.

Назаре, дякую, ти зробив мій день. Відгуки на книжку

Оце дійшли руки прочитати "Мед з дікалоном" Камаєва. Враження, що й казати, неоднозначне - море приємності й гиготіння впереміж зі здивуванням і відвертим розчаруванням.

Приємності - бо це завжди вправна розповідь, захоплива, без зайвого, з мальовничим відтворенням історичної епохи. І це смішно, дуже смішно. І гумор ховається не стільки в тих анекдотах, що майже завжди лежать в основі оповідань і новел Камаєва, і не в очевидних історичних паралелях, скільки в іронії, мові, а це - пілотаж уже певного рівня.

Разом з тим не могло не дивувати... хоча ні, після Забужко таке вже не дивує. Скоріше, не могло не розчарувати, що автор з усім своїм умінням і напрацюваннями не спромігся на щось серйозніше, ніж травити байки про злих москалів і хоробрих відчайдушних українців. Примітивне попускання одних і тупе возвеличення інших.

У післямові Антон Санченко написав, що Камаєв нагадує йому Панька Куліша з Інтернетом. Мені ж Камаєв більше нагадує Сенкевича з Інтернетом. У того теж було чітко розписано, де хороші, а де погані дяді. Розписано свідомо, з метою виховання "юного покоління". Та я б застерегла виховувати дітей на такій сумнівній картині світу, якщо тільки ви не хочете "мати в дітях" Поліграфів Поліграфовичів. Кажуть, собаки теж не сильно бачать відтінки.

http://panivzdu.livejournal.com/209232.html Відгуки на книжку

Чудова книга, яка недарма користується популярністю. Написано цікаво, незвично, харизматично. Відгуки на книжку

Нарешті книга про долю народу, написана настільки майстерно, що не згадуєш замовні радянського періоду "шедеври"... Як не шкода, та рідко зустрінеш такої високої проби прозу про найболючіші історичні періоди України. Ця книга - вищий пілотаж аса. Та не вправність головна у тексті, а те, що через душу авторки пропущено долі всіх героїв: не лише Матусевич чи ГГ, а й Бухалова, наприклад... Аплодую пані Оксані, не мені стверджувати, але чомусь упевнена, що "Музей..." залишиться не просто в українській, а й у світовій літературі. Спасибі Вам, пані Оксано, за цю книгу (ще за "Калинову сопілку" дозвольте подякувати).
З повагою,
Наталка Ліщинська Відгуки на книжку

Дякуємо панові Мирославу за надання скану обкладинки цієї книжки, якої в нас не було. Відгуки на книжку

Здоров був, друже. Спробую вгадати, що привело тебе на цю сторінку. Шукав відгук на Робінзона Крузо?
Не червоній, усім давно відомо, що читають книжки і зарубіжної літератури й самі пишуть відгуки тільки тюхтії й ботани, правильні пацани швиденько знаходять усе в Гуглі, роздруковують і здають вчительці, навіть не прочитавши. Саме таким ліньком, як ти, і показує Даніель Дефо нам свого героя Робінзона у першій "нецікавій" частині твору.

Що може бути цікаво в батьківських нотаціях? Старий Робінзон довго й нудно, сторінках на десяти, наставляє свого нерозумного сина-Робінзона, що справжню вартість і стабільність мають лише статки, нажиті сумлінною щоденною працею, а не манімейкерством в інтернетах колоніальною торговлею, хоча на перший погляд ця ненадійна справа і видається шляхом до швидкого збагачення. Між тим, розмірковування цього старого мораліста, записані паном Дефо для нащадків ще у 17 столітті, є маніфестом середнього класу, і показують нам, скільки століть поспіль треба поливати й підстригати траву, щоб вона перетворилася на англійський газон. Звичайно ж, такий метод не для нашої країни. Бо наше гасло - все й одразу. Зовсім як в молодого Робінзона. Газони нам привозять з Англії, вже скрученими в килим і розгортають перед хатинками в Конча Заспі за якусь добу. А квіти завозять з Голандії. Вирощувати траву самому - то для ботанів.

Звичайно ж, першу частину ти пропустив, ти не один такий. Усі сценаристи й режисери, скільки їх бралося того Крузо екранізувати, також пропускали цю "нудну" частину і починали одразу з кораблетрощі біля безлюдного острова. Між тим, на шляху до цієї кораблетрощі, як було модно писати в часи Дефо, з великої літери, Провидіння не один раз шле юному пройдисвітові недвозначні попередження. Почнемо з того, що перший корабель, на якому Робінзон вирішив тікати від сім'ї й школи, затонув просто на рейді під час неймовірного шторму в гирлі річки Темзи. Питання на чотири - на якій пачці чаю ту річку намальовано?

Поміркована дитина до такого попередження долі неодмінно дослухалася б, та не такий наш Робінзон. Він тут-таки сідає на інше судно, що вирушає до Африки, і вкладає усі свої кишенькові гроші, які батьки дали йому на сніданки у школі, на колоніальні товари. Ну знаєш, що там тоді в туземців було популярне - буси, дзеркальця й брязкальця, які вони охоче міняли на золоті самородки, перлини та діаманти. Буси й брязкальця тоді ще виробляли не в Китаї, а в самій Англії.

Але в Африці Робінзон замість прибутків знаходить ще одну халепу: він потрапляє в заручники до сомалійських берберійських піратів, які забирають усі брязкальця задарма. Це район сучасного Марокко, але тоді там ще не було п'ятизіроквих готелів і перегонів на джипах по пустелі. Самі мінарети й верблюди. Жодного мільйонера, який викупив би екіпаж в африканських піратів, Робінзон на прикметі не мав, тож мусив потім тікати з полону на маленькому човникові вздовж дикого узбережжя, яке нечасто відвідували кораблі європейців. При чому тікав він не на північ, як було б логічно, а в бік екватору, щоб ввести в оману можливих переслідувачів. Вже біля Гвінеї його підібрало судно європейців, якщо не зраджує пам'ять - португальців.

Неважко уявити, якою саме комерцією ті португальці там займалися. Оскільки українці тоді ще на будівництва Португалії в таких кількостях не їхали, бо були зайняті визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького, потім Велико Руїною і братанням з москалями, які потім не схотіли відпускати українців у Португалію, бо мали незаселений Сибір, португальці на своїх рабів полювали на Гвінейському узбережжі і безкоштовно перевозили до Європи.

Розкажи це зараз якомусь негру-нелегалу, який змушений ще й платити новим торговцям людьми грубі гроші за квиток до Європи, а його підступом завозять лише до України, й він співає своїх мелодичних пісень на ринку секондхенду на Шулявці, він не повірить. Ще в ті часи чомусь вважалося, що рабами можуть бути лише чорношкірі, тож Робінзона після того як підібрали з човника навіть нікому не продали, і він завершив цю пригоду з таким-сяким прибутком. Принаймні, залишився при своїх і збирався у новий вояж.

Усю цю історію теж можна вважати за попередження долі. Але Робінзон і до нього не дослухався. Ось тут і почалася та вже, мабуть, відома тобі історія з незалюдненим островом, П'ятницею, людожерами й усім іншим, яку ти вже бачив по тєліку. Хочу нагадати лише, що тягнулася вона щось із 27 років, якщо ти почнеш її повторювати саме зараз, тобі буде вже під сорок, коли вона завершиться. Старий беззубий дядько - ось яким став Робінзон на завершення цієї вже відомої тобі історії. А все почалося з того, що він шукав Гуглем відгуки на прочитані влітку книжки замість читати книжки самому й чесно записувати до читацького щоденника свої враженні й думки від них. Подумай, чи варто повторювати його помилки. Думки мають бути власні.

З іншого боку, добрі люди нам підказують, що якби не такі відчайдухи, як молодий Робінзон, Англія ніколи б не панувала морями усього світу.
І мені важко з цим не погодитися, бо я й сам колись був такий. Відгуки на книжку

Ця книга Вам сподобається, якщо Ви:

а) чоловік,
б) знаєте у чому полягала різниця між Першим і Другим Зимовими походами військ УНР,
в) не будете читати перших двох оповідань, а почнете одразу з третього.

До речі, респект видавництву, що книги з цієї серії "Фієста" траплялись мені у Дніпропетровську (!) в дуже багатьох магазинах, і навіть в таких, які як правило укрсучлітом взагалі не торгують.

http://dmytro-bond.livejournal.com/7293.html Відгуки на книжку

Маю сказати, є книги і автори, до яких я ставлюся дуже сентиментально, іноді даремно сентиментально. Зазвичай це тексти, які якось так дуже вчасно попали до рук і залишили по собі приємні спогади.
Такі книжки я люблю перечитувати більше всього, і інші книги цього ж автора я швидше за все витягну почитати. Але часом буває і так, що раптом виявляєш, що в той раз тобі трапився простенький фокус, яксрава кулька. що встратила принадність.
Десь так у мене вийшло із Захарченко. Її дві перші книги я читала ще в школі (а може й брешу - другу може навіть вже на першому курсі), тоді вони прийшлись дуже до місця і часу. А нещодавно знайшла у себе другу (першу я дала комусь почитати і втратила), і зі здивуванням зрозуміла, що авторський голос там дуже натужний, що діалоги дещо незграбні, а від персонажів віє картоном.
Але я не здалася - по причинах, викладених спочатку - і відібрала в сестри нову книжку.
І розчарувалася ще більше.
Мабуть, річ в тому, що я подорослішала.
А може - у тому, що подорослішала я недостатньо? Може, якби я була старша, і була в свідомому віці в тих самих 90-х, по яких так люблять ностальгувати, вона здалася б мені іншою, кращою.
А так - переді мною дивна (а не химерна, саме дивна) історія з обірваними, що бовтаються, і просто провисаючими сюжетними ходами, персонажами-одноденками, які з'являються на секунду, щоб сказати героїні-школярці-домашній дівчинці-не-то-що-всі-ці-сучасні-дівчата якусь капость і канути в паперову Лету. Там до речі, була персонажка з моїм прізвищем, і я так сподівалася, що вона з"явиться ще десь - та ні ж бо, не судилося, вочевидь. Часом ще нагадувало першу частину Добла і зла Карпи - тільки навпаки - те, як пише Карпа про дівчинку того часу - практично ілюстрація до захарченківського варіанту "поганих" дівчат.

Ні, ні.
Моє старе захоплення розпорошилося десь поміж сторінок.
На щастя або на жаль?
Who knows, Virginia

Звідси: http://malasla.livejournal.com/53504.html Відгуки на книжку

На одному подиху, менш ніж за 24год прочитала "Життя попереду" Ромена Гарі. Якщо у когось є зайва доба - то запрошую і дуже рекомендую!

http://t-aska.livejournal.com/42753.html Відгуки на книжку

Книжка неперевершена, розумієш, чому вона ввела в оману журі Гонкурівської премії :) Польський емігрант, замаскований під француза (автор) пише від особи арабського хлопчика, якого виховує стара єврейка. Ніскільки не дивуюся тому, що журі сприйняло цього міфічного араба за автора. Тож Ромен Гарі став єдиним двічі володарем цієї премії заслужено.

Про що книжка розповідати нечемно, начебто. Для себе я охарактеризував її, як "Собор Паризької Богоматері" догори дригом, недарма автор весь час згадує Віктора Гюго устами своїх героїв, а один маразматичний алжирець навіть вважає ним хлопчика, плутаючи ім'я і називаючи Віктором. Втім, судження про те, хто в парочці мадам Роза - Момо, був Есмеральдою, а хто Квазімодо, залишу на розсуд наступних читачів.

І перекладач, звичайно, молодець. Хоча й не певен, що хрянцузькі матюки треба перекладати російськими :) Відгуки на книжку

Давно не потрапляла до рук така вишукано-аристократична книжка.

Після неї з'являється навіть певний оптимізм: її повинен був написати хтось із тих, із "розстріляного відродження". І щоб не залишилося навіки діри на тому місці – прийшов Камаєв.

І література незнищенна, як і Україна. Амінь.

http://mtoto51.livejournal.com/3321.html Відгуки на книжку

Найоригінальніша книжка сучасної української літератури принаймні на концептуальному рівні :)
Але й читається дуже й дуже добре :)
Владюшо, браво! Відгуки на книжку

Я, власне, не стільки про книжку, читав я її давно, скільки про свої намагання "підсадити" когось ще на Івченка :)

Кожного разу доводиться пояснювати, що автор дуже класний, але починати читати слід зовсім не з тих необов'язкових оповідань, які автор чомусь розмістив на початку, а з "Ракетників", "Співочого Василька", "Не люблю зрадників" чи з "Дикої Ганни". Справа навіть не в двомовності книжки, гарні й слабкі оповідання трапляються в обох мовах. Тобто попри засилля гарних оповідань в збірці, на всяк смак, хочеш тобі пафос, хочеш - іронія, що переходить у цинізм автор чомусь вирішив почати з абсолютно невиразних, які взагалі невідомо чи варто було включати у збірку.

І досить часто повторюється все та ж історія. Бере людина почитати книжку і до перлів не добирається, заглядає в перші оповідання, бачить вже набридлі всі жахастики і повертає зі словами "ні, це не для мене, я такого останнім часом і так перечитався, бо скдив "Коронацію слова" :)

Тщатєльнєй надо, пане Івченку :)

І попри все, раджу Івченка читати. Бо те що йому вдалося із запасом відшкодовує невдалі сторінки.

Ну і поліграфічні вибрики Растворцева багато коштують, звичайно. Кожен український видавець має поставити в своєму кабінеті на полиці цей "самвидав", щоб стало соромно за якість своїх "промислових" книжок. Відгуки на книжку

На вихідних вкотре перечитувала перший гаківський альманах... цікаво, коли його у вересні 2006-го випустили, я не могла нічого там читати, тільки переглядала подекуди вірші знайомих і їхні перші автографи (як це смішно звучить!) А цього разу найкумедніше було читати ланцюжок рецензій (особливо переписку між Кокою Черкаським і Олесем Бережним))) і лише нещодавно на лекції дізналася, що таке гіпертекст))) от. Гіпертекст - це круто)) імхо, треба видавати паперові ЖЖ-книжки з коментами й відгуками)) шкода, це цікаво обмеженому колу осіб, які знають хоча б автора.

Звідси: bedryk-is-dead.livejournal.com Відгуки на книжку

ну лічьно я ташюсь від Катерини Калитко (в неї, здається, тільки одна книжка прозова, "М.Істерії" називаєцця). а ще люблю Марину Соколян, вона пише в жанрі альтернативної легенди чи як би це ліпше назвати. наприклад в неї є книга "Ковдра сновиди", де за основу взята турецька легенда, ну і вона трохи переінакшує там все - виходить дуже круто й цікаво. а ще круті "Сторонні в домі" і "Новендіалія", то мої улюблені, там всьо закручено якось так детективно - читати дуж цікаво)))
а взагалі - тре читати Титаренко)))))))) Відгуки на книжку