|
Японські історії
Галина Ів
— КМ БУКС,
2016.
— 192 с.
— (Серія: Відкрий світ).
— м.Київ. — Наклад 1500 шт.
ISBN: 978-617-7409-40-2
ББК: 84.4УКР
Жанр:
— Пригодницьке
— Мандрівне
— Цикли різножанрових оповідань
Анотація:
«Японські історії» - третя книга нової серії «Відкрий світ». Книги серії розповідають про подібне чи відмінне від нашого життя, розкривають особливості побуту та менталітету корінного населення, показують народні традиції та культурну спадщину різних країн. Кожна збірка серії – ніби подорож із доброзичливим провідником-українцем, котрий веде читача за руку у відкритий ним самим світ і щедро ділиться власними враженнями.
Книга письменниці Галини Ів являє собою збірку оповідань, які занурюють читача в різні ситуації і розкривають особливості життя в далекій Країні вранішнього сонця. Авторка щиро і небайдуже проведе вас стежками і автострадами загадкової далекої Японії, серйозно, а подекуди з гумором, поділиться тим, що дізналася за останні роки про цю країну та її мешканців. Це не та інформація, яку можна вичитати в путівниках чи в інтернеті, вона підслухана, підглянута, особисто відчута і пережита автором зі сльозами чи зі сміхом.
Для широкого кола читачів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Дівчина взяла до рук чашку з кавою. Та ніжно віддавала своє тепло її завжди холодним пальцям. Джейн примружилась, зробила ковток. Приємний і насичений смак кави розбурхував спогади. Як вона, зовсім замерзла, пила каву з термоса незнайомої раніше японки на верхівці гори Фудзі. Або як, сидячи в гамірливому «Starbucks» у центрі Токіо, спостерігала за школярами, що робили там домашнє завдання. Їй нестерпно захотілося записати це. Ось так, чесно і чисто, як вона відчуває ці спогади саме зараз. Але ноутбук залишився вдома.
«Так шкода втрачати момент. Коли пальці аж чешуться, так хочуть тихенько стукати ... [ Показати весь уривок ]
по клавішах», – подумала дівчина.
– Стоп, а якщо, як раніше, від руки? – вголос промовила сама до себе Джейн і заходилася щось шукати в сумці.
За кілька секунд на столі вже лежали старенький, але майже не доторканий блокнот та ручка, подарована подругою «для натхнення». Дівчина схилилась над чистими сторінками, на яких літера за літерою почали з’являтися слова. Текст народжувався, наче не з голови, а з самого серця Джейн. Вона писала швидко, спрагла до цього відчуття. Змахувала руками над блокнотом, посміхалась, супила брови, жувала кінчик ручки. Ковтала вже холодну каву. Знову писала, відчувала таке полегшення, наче із затуленого фонтанчика для пиття прибрали перешкоду, і він з повною силою б’є струменем угору. Але писати ручкою – то не по клавішах тицяти. Рука втомилась і затерпла, пальці боліли, а ручка не хотіла більше рухатись так, як треба. Джейн глибоко вдихнула, відкинулась до стіни і з задоволенням гортала дрібно списані сторінки. Це був прорив! Той самий, якого вона так чекала, блукаючи містом.
Дівчина роззирнулась. Вона не розуміла, скільки часу минуло, але всі відвідувачі закладу помінялися. Лишився тільки її натхненник у темно-зеленій сорочці. Він теж був чимось зайнятий. Чоловік змахував у повітрі руками, рухав пальцями, завмирав, робив півоберта зап’ястям, наче диригував невидимому оркестру. Чоловік довго дивився на стіну, заплющував очі. Зрештою схопив зі столу олівець і щось записав у великому зошиті. Джейн витягла шию і придивилась, що саме. Від несподіванки у неї перехопило подих.
«Ноти! Музику! Авжеж! Він композитор! Звичайно! Такий чоловік не міг бути ніким іншим, як композитором!» – кричали думки у її голові.
Це було неймовірно. Дівчина, вже не стидаючись, дивилась прямо на нього. А чоловік не помічав нічого, крім музики, яку чув тільки він один. Композитор ніби ловив своїми тонкими довгими пальцями ноту за нотою, а потім швидко записував, щоб нічого не згубити.
Джейн замовила собі ще кави і дбайливо сховала свій скарб, блокнот, назад до сумки. Нарешті вона стала насолоджуватись вишуканим тортиком, нишком споглядаючи містичний процес створення музики. Дівчина ніколи не могла зрозуміти, як музиканти відтворюють мелодії з тих майже однакових закарлючок нот, написаних на папері. Як ті ноти оживають під пальцями піаніста або смичком скрипаля? Але про те, як хтось створює музику, вона навіть думати боялась. Композитор – то ж майже як небожитель. Він уловлює те, чого не чує ніхто інший, перекладає на ноти і записує на папері. Містика! [ Згорнути уривок ]
|
