В українському літературному процесі традиційно виділяються окремі літературні покоління. Так, характеризуючи українську літературу ХХ століття, згадують про «Розстріляне покоління», про шістдесятників, сімдесятників, покоління 90-х років. Уже склалася традиція розмежовувати окремі покоління поетів десятиліттями. Тому з початком ХХІ століття виникла проблема становлення літературного «покоління-2000» – так званих «двотисячників».

«Двотисячники» – це молоді поети, які почали писати й оприлюднювати свої твори з 2000-го року. Точиться дискусія щодо самого існування покоління: чи є підстави вирізняти групу молодих митців як окреме і вагоме явище в літпроцесі. Тим більше, що «двотисячники» не мають чітких спільних ознак, засад творчості. Навпаки, однією з особливостей наймолодшої генерації митців називають повну їх несхожість між собою. Отож, актуальність теми дослідження зумовлюється потребою в сучасних оцінках «покоління-2000», яке ще не остаточно сформоване, але перебуває у стадії розвитку.

Об’єкт дослідження – сучасні українські ЗМІ. Предмет дослідження – форми висвітлення в ЗМІ творчої діяльності літературного покоління «двотисячників».

До теми діяльності літературного «покоління-2000» зверталися І. Бондар-Терещенко, В. Даниленко, однак комплексного дослідження ролі ЗМІ в популяризації поезії наймолодшого українського літературного покоління не проводилося.

Отож, проаналізуємо, як ЗМІ висвітлюють творчу діяльність «двотисячників» на матеріалі публікацій про антологію «Дві тонни».

У вересні 2007 р. у видавництві «Маузер» вийшла книга, позиціонована як «антологія поезії двотисячників «Дві тонни». Видавці назвали антологію першою фундаментальною спробою скласти список найкращих наймолодших поетів України: «Двотисячні роки, дві тисячі кілограмів живої ваги усіх поетів, представлених в антології, дві тисячі її примірників – все це не просто збіг – це хитре сплетіння сенсів, концепція мистецького захоплення влади над серцями любителів поезії».

Українські ЗМІ швидко зреагували на появу книги. Одна з причин такої швидкої реакції журналістів – продумана піар-кампанія «Двох тонн». Інформаційними спонсорами видання стали: радіостанція «EuropaFM», журнал «ШО», інтернет-видання «СУМНО», «АртВертеп», видавництво «Смолоскип», громадська організація «Мистецьке об’єднання «Остання барикада».

ЗМІ зустріли появу антології поезії «двотисячників» по-різному. Серед основних підходів до висвітлення події можемо виділити такі:

- нейтральний підхід: «суха» інформація;

- позитивний підхід: схвальні відгуки про книжку, аналіз діяльності «покоління 2000», конструктивна критика;

- негативний підхід: критика без елементів конструктивності.

Розглянемо кожен підхід окремо.

Так, нейтрально подав інформацію «Кореспондент»: «В Киеве прошла презентация антологии современной Украинской поэзии - Две Тонны. Название символическое, говорят организаторы акции. Сборник поэзии включает в себя произведения современных украинских молодых поэтов, которые, по мнению авторов сборника спустя некоторое время войдут в историю украинской литературы под именем поэты-дветысячники» [4]. Також беземоційно про вихід антології розповів Б. Логвиненко (інтернет-видання «СУМНО»): «Усього 32 автори. Їм було запропоновано надіслати свої найкращі твори за всю творчу «кар’єру», отже, маємо проміжний підсумок їх діяльності. Кількість сторінок - 304, з післямовою Ростислава Семківа. Упорядники – Горобчук і Романенко» [8].

Автори інших публікацій привертають увагу читачів до певних проблем: аналізують творчість покоління «двотисячників», оцінюють концепцію антології. Журналісти суперечливо сприймають акцентування упорядників книжки на вимірюванні фізичної ваги поетів: поряд із критичними зауваженнями, мовляв, «...субстанцію можна вимірювати лише кілограмами. Тому учасників антології ретельно зважили, – весь гурт затягнув рівно дві тонни. А тих, хто в ці 2000 кг не вмістився, вивели за межі антології та найкращої молодої поезії як баласт, котрий цю поезію тільки обтяжує» [10] бачимо і схвалення мовної гри з фізичними термінами: «Не менш вдалим видається обрання найголовнішим показником саме ваги, адже наразі тільки позахудожній, позаестетичний критерій може стати об’єднавчим для огрому (не побоюся цього слова) всього, що могло б бути названим «сучасною українською молодою поезією». Не випадково на обкладинці «Двох тонн» зображено сітку, напхом напхану рибинами: саме на такі рибинки скидаються численні молоді митці, які безжально забивають своїми юними тілами приміщення, де кояться всілякі літвечори, і, штовхаючись, тиснучись, мов шпроти в банці, очікують на свою чергу нарешті щось почитати зі сцени» [6].

І. Самохін (інтернет-видання «СУМНО») вважає за необхідне уточнити термін «двотисячники»: «Тут слід було б надати невелику дефініцію, аби далі не плутатися в поняттях. Отож, двотисячники – це автори, які почали активну творчу діяльність у 2000-их роках. Далі, це – лише поети; прозаїків у нас взагалі не прийнято ділити саме на покоління (частіше – на «школи» чи навіть «феномени»). Нарешті, двотисячники – означення суто формальне, воно не означає певної поєднаности їхніх представників стилістично/тематично/метрично чи якось іще. Тому двотисячником може стати будь-хто з нас, треба тільки написати вірш чи краще декілька. І тому можливо, що дехто з нас – згідно з цими критеріями – вже є двотисячником. Але досі про це не підозрює» [9]. Автор відмічає посилену увагу до антології з боку ЗМІ: «...тут книжка підкріплена аґресивною піар-кампанією (не факт, що грамотною, не факт, що ефективною, але аґресивною – а отже помітною), цю книжку вже добре знають. І це робить не тільки можливим, але і необхідним про неї говорити – про неї і про покоління двотисячників узагалі. (Хоча про двотисячників мовиться вже вельми давно, і мовиться переважно самими двотисячниками.)» [9].

Подібний позитивний підхід бачимо у статті В. Жежери («Газета по-українськи»): «Про саму цю книжку можна сказати кілька хороших слів ще навіть до її прочитання. По-перше: серед нас завжди є певна кількість людей, яким хочеться знати щось про сучасну поезію. Але сучасна поезія — це та, якої не вивчають у школі. Отже, ця книжка втішить тих, кому завжди мало шкільної хрестоматії. По-друге: кажуть, поет вимірюється не окремими віршами, а цілими книжками. Так само — і поетичне покоління. Отакі антології здатні показати поезію однієї генерації як певну цілісність. /.../ Компанія «двотисячників» у ній постає як певна мистецька очевидність, різні голоси тут перегукуються й взаємодоповнюються. Зрозуміло, не всі вони згодом увійдуть до шкільних хрестоматій — але саме це надає книжці додаткового драматизму. У цьому сенсі молодість завжди драматична — ніхто не знає, де згодом опиняться багатообіцяючі імена. Коли вони поважчають — поезія полегшає...» [5].

Своє особисте враження від поезії молодих поетів висловлює А. Захарова («Новости Украина : ОБЗОР»): «Это вне сомнения талантливо и красиво. Не все, конечно, но очень многое. Но это уже было. Много экзистенционализма, потоки сознания, сплетение несплетаемого, свободное построение стиха, не зажатого в рамки. Все это было, и было именно в украинской поэзии. О чем можно говорить, так это о гипертрофированной взрослости стихов. Когда: вы же только вот жить-то начали, а уже безумно устали. Сразу от всего. Много презрения, много боли. Эти поэты не пытаются поднять общеполитические и социальные темы. Не пытаются играть правилам и против правил. Ведь против правил – тоже догма, только наоборот» [7]. Журналіст також висловлює сподівання, що покоління «двотисячників» – це одне з нових культурних явищ, які творять історію.

Журналіст «ТелеКритики» О. Алексєєв навіть певним чином допомагає видавцям поширювати книгу, зазначаючи в статті: «Купити «Антологію» після презентації можна буде у мережі «Книжковий супермаркет», у книгарнях «Знання», «Смолоскип», «Абзац», «Науковій думці». /…/ Плануються тури-читання поезій у містах України, зокрема, у Харкові, куди «двотисячників» запросив «дев’яностик» Сергій Жадан» [1].

Однак не всі поділяють радість із приводу виходу антології. О. Стусенко («ЛітАкцент») називає «Дві тонни» «братською могилою» і запевняє: «Про поетику та естетику мало б ітися там, де присутня поезія, там, де є не просто текст, а твір. Натомість упорядники антології – Богдан-Олег Горобчук та Олег Романенко – схарактеризували те, чим наповнили своє видання, як «2000 кілограмів (себто дві тонни) найкращої, найбільш яскравої та оригінальної поетичної субстанції України». Проте з цієї антології (якщо якому-небудь божевільному філологові стане снаги прочитати її всю) можна зробити висновок, що «двотисячники» – це такий собі натовп випадкових людей, які, варячись у власному соку, спроможні не на поезію та вже й не на її сурогат, а лиш на те, що інакше як субстанцією не назвеш» [10]. О. Стусенко критикує принцип добору авторів («більшість із них є лавреатами літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і бере активну участь у його ірпінських семінарах» [10]) і віршів («невідомо чий (авторів чи упорядників) суб’єктивний підхід до відбору текстів зіграв не на руку як першим, так і другим. Бо ж і в Катерини Калитко, й в Олесі Мамчич, і у Світлани Богдан є значно сильніші, яскравіші вірші, ніж ті, що представляють їх в антології» [10]). Насамкінець автор висловлює думку, що «...антологія поетичної субстанції «Дві тонни» буде цікава насамперед усім причетним до смолоскипівської тусівки, а також особам, які надто міцно зрослися з вітчизняною філологією» [10].

Звісно, антологію поезії «двотисячників» ідеалізувати не варто. Як стверджує у своїй публікації І. Самохін, «Потрібно бути маніяком, щоби полюбити все чи хоча б дві третини з того, що увійшло до антології. Але потрібно бути повним ненависником поезії, щоби не вподобати собі нічого й нікого» [9].

ЗМІ беруть участь у формуванні суспільної думки, отож, ставлення українського суспільства до поезії молодого покоління залежить не лише від творчості самих поетів, а й від висвітлення цієї творчості в мас-медіа. Тому необхідне достатнє інформування аудиторії про події культурно-мистецького життя України та світу.

Література

1. Алексєєв О. Ціла бочка поезії // ТелеКритика // http://www.telekritika.ua/daidzhest/2007-10-08/34254. – 13.03.2008.

2. «Бурлюк-літфест»: спроба культурного прориву. Суми пережили "нашестя" молодої української поезії та прози // В двух словах : Сумская областная общественно-политическая газета // http://www.2words.com.ua/index.php?id=100&no_cache=1&tx_ttnews%5Btt_news%5D=1128&tx_ttnews%5BbackPid%5D=100. – 13.03.2008.

3. Вийшла антологія молодої української поезії // Оглядач // http://oglyadach.com/news/2007/10/4/173158.htm. – 13.03.2008.

4. В Киеве презентовали Две Тонны // Корреспондент.net // http://korrespondent.net/kyiv/213039. – 13.03.2008.

5. Жежера В. ”Двотисячники” міряють поезію кілограмами // Газета по-українськи // http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=209675&rid=10. – 13.03.2008.

6. Зарудний Б. Дві тонни свіжого поетичного тіла // Майдан-ІНФОРМ // http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192014759.html. – 13.03.2008.

7. Захарова А. Символика нового искусства // Новости Украина : ОБЗОР // http://obzor.ua/ru/Afisha/2007/10/5/39781. – 13.03.2008.

8. Логвиненко Б. Видано «Дві тонни» молодої поезії // СУМНО : інтернет-видання // http://sumno.com/content/view/2265/1/. – 13.03.2008.

9. Самохін І. Ще раз про «Дві тонни» та надмірну жовч ІБТ // СУМНО : інтернет-видання // http://sumno.com/content/view/2378/1/. – 13.03.2008.

10. Стусенко О. 2 (дві) тонни субстанції // ЛітАкцент : Світ сучасної літератури // http://www.litakcent.com/index.php?id=169. – 13.03.2008.

11. Шевцова О. Книжка, що важить як маленький броневичок // Золота Доба : Літературно-мистецький журнал / Гол. ред. О. Максименко. – К., 2007. – Жовт. – С. 13.

Роль ЗМІ у популяризації поезії українського літературного покоління «двотисячників» (на матеріалі публікацій про антологію «Дві тонни»).