Тимур Литовченко, Єшкілєв Володимир, Галина Вдовиченко, Чемерис Валентин, Рощина Наталя, Коломійчук Богдан, Мушкетик Юрій, Винничук Юрій, Вільчинський Олександр, Кокотюха Андрій, Степан Процюк, Бабкіна Катерина, Прохасько Тарас, Лузіна Лада, Курков Андрій, Ґабор Василь, Іваничук Роман, Загребельний Михайло, Положій Євген, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Ірен Роздобудько, Матіос Марія, Любко Дереш, Олександр Ірванець, Олена Литовченко : Історія України очима письменників : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Катерина Холод (джерело: "Друг читача")

Минуле залишило по собі багато запитань, сьогодення бентежить, а майбутнє здається хмарою на обрії, яка з часом зникне, відкривши сонце, чи навпаки збільшиться і подарує зливу. З цих трьох вимірів часу письменників, чиї оповідання увійшли до збірки «Історія України…», безумовно цікавить перший. Минуле, бо саме в ньому коріння сучасності. Охопити чималий шмат давнини, препарувати його художньо і наприкінці презентувати читачам як смачну страву – ось, чого прагнуть митці. Двадцять п’ять оповідань та уривків з романів, від 854 року до безкінечності. Саме це нас чекає в «Історії України очима письменників». ... [ Показати всю рецензію ]

Незважаючи на різноманіття історичних епох та художніх поглядів, є дещо спільне, те, що нібито цементує всі оповідання в єдиний блок. Це спільне – непевність. Україна непевна, аморфна, стражденна, злиденна, а втім – героїчна. Ось така, напрочуд важлива тема. Сировина митця-алхіміка, з якої може вийти що завгодно: від смертельної отрути до амброзії, тобто їжі богів. Письменники й далі чаклують. Вони поєднують язичницькі елементи з християнством, як у творі Галини Вдовиченко «Княгиня та вогняна саламадра» та в уривку з роману Валентин Чемериса «Ярославна».

Деякі продовжують плекати тему Роксолани у гаремі турецького султана, і це ми бачимо в оповіданні Наталії Рощиної «Моя Роксолана»: «Загадкова та водночас зрозуміла в своїх бажаннях, така собі Клеопатра шістнадцятого сторіччя – ця постать досі викликає суперечки». Та не лише Роксолана здатна до таких дій. Проста українська відьма теж може викликати ажіотаж. Приклад цьому — фрагмент «Рута і кат» з нового роману Юрія Винничука, який незабаром вийде у видавництві «Фоліо». Любко Дереш теж не уникнув язичницької теми у «Поверненні Світовиду».

Однак на українські землі повертаються не лише поганські ідоли, а й славетні герої: Петро Дорошенко з оповідання Юрія Мушкетика «Заступила чорна хмара за білу хмару», Олекса Довбуш, постать якого цікаво обіграв Андрій Кокотюха в творі «Довбуш. Постріл у темряві». «Звичаї вісімнадцятого сторіччя мало чим відрізняються від звичаїв століття двадцять першого. Принаймні тут, на наших землях», – каже герой Кокотюхи і хочеш-не хочеш, але й справді віднаходиш спільні риси між цими століттями.

Історію родинних перипетій розповіли Тарас Прохасько у «Ревакаціях» та Марія Матіос в «Тринадцять драм на хуторі Сірук». «Ми пережили стільки фальшивих міфів та гірких розчарувань, стільки картонних і несправжніх подвигів, які насправді виявилися витонченою брехнею; ми настільки зневірені в минулому і майбутньому, що не можемо дати ради навіть теперішньому», – такий песимістичний вирок звучить у оповіданні Євгенія Положія «Симон проти Семена». І це вже не тільки художня умовність, а суспільна думка.

Ця тема відчувається і у творі Василя Ґабора «Зустріч з Джойсом», де виринає постать маловідомої поетеси Дарії Віконської, яка раптово побачила у кав’ярні ірландського письменника Джеймса Джойса. Та не спромоглася до нього звернутися. Але насправді «вони мали б про що поговорити: і про поневолені народи та їх ущербну психіку, і про тих щасливих його представників, які досягли небуденних вершин у світі, як він, ірландець Джеймс Джойс, чи українець Олександр Архипенко, у той час, як їхні народи і далі не можуть позбутися комплексів меншовартості. Вони могли б далі поговорити і про біль, який живить їх творчість».

[ Згорнути рецензію ]