|
Останній шаман : Роман
Наталя Тисовська
— Наш час,
2008.
— 392 с.
— (Серія: Нове українське фентезі).
— м.Київ. — Наклад 3001 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-8174-77-3
ББК: 84.4УКР6 Т44
Жанр:
— Містичний детектив
— Фентезі
— Українська міфологія
Анотація:
Молодий журналіст Юрась Булочка давно мріяв про справжнє відповідальне завдання. Але подорож у районне містечко Рябокінь стала для нього випробовуванням і в прямому, і в переносному значенні слова, адже розплутати загадкове подвійне убивство — це вам не кіт начхав! Та хіба упорався б Юрасик, якби у розслідуванні йому не допомогли химерні істоти, які буцімто живуть тільки у казках?.. — Овва! Ви не вірите ні в лісових духів, ні в домовиків? А може, вам просто боязко зазирнути у незнане? Бо насправді воно зовсім поряд — варто тільки прокласти місточок між світом реальним і світом химерним, варто тільки захотіти побачити невидиме...
Купити в електронному форматі:
http://store.kassiopeya.com/lastshaman.html
http://www.amazon.com/The-Last-Shaman-Ukrainian-ebook/dp/B007NCNMGM/
http://www.barnesandnoble.com/w/the-last-shaman-natalia-tysovska/1110282145?ean=2940014529815
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Юрась Булочка сумно глядів у стелю. В редакції столичної газети «Речовий доказ» було напрочуд тихо: сьогодні Юрасик примудрився припхатися на роботу несосвітенно рано — о пів на десяту і, звісна річ, виявився єдиним сумлінним працівником.
Самотність наштовхнула Юрася на навеселі роздуми. Новий рік минув, минуло й чарівне Різдво, на які романтичний двадцятидвохрічний журналіст покладав неабиякі надії, — а дива не сталося. Юрась так чекав на нього, так плекав у серці віру в неймовірне щастя, яке обов’язково прийде саме цього року, але минало свято за святом, вже й Водохреще позаду — і примарне ... [ Показати весь уривок ]
сподівання тануло.
Юрасик шумно зітхнув і заплющив очі.
Позаду вчулося шарудіння, тоді хрипкий чоловічий голос тихо і застережливо прогуркотів:
«Ти що робиш?»
«Тс-с-с!» — відгукнувся інший голос.
Юрась Булочка озирнувся — позаду нікого не було. Він протер очі — певно, заспав у кріслі, заколисаний смутними думками. Він іще раз зітхнув і клацнув двічі комп’ютерною мишкою. На екран вискочило вікно інтернет-провідника. Журналіст заглибився в читання.
«Уперше в житті встрягаю в таку авантюру!» — зізнався перший голос за спиною в Юрасика.
«Усе колись буває вперше», — по-філософському відізвався другий — як виявилося, жіночий і зовсім юний.
Юрась іще раз квапливо озирнувся. Робочі столи колег, завалені паперами, словниками, примірниками газети «Речовий доказ», нечітко вимальовувались у півсутіні сіренького січневого ранку. Дев’ята година добігала кінця — скоро на роботу прийде головний бухгалтер, за нею потягнуться інші працівники, й на одинадцяту кімнати редакції заповняться гамором.
Юрась Булочка потрусив головою й повернувся до екрану.
«А-а-апчхи!» — гримнуло в нього над вухом.
«На здоров’я», — миттю відгукнувся чоловічий хрипкий голос.
Юрасик здригнувся й зазирнув під стіл. Крім учорашньої обгортки від шоколадки та чиєїсь сріблястої ручки, нічого цікавого під столом не було. Юрась нахилився, підняв ручку й завбачливо сховав її собі до кишені.
«Ти не смій мені тільки чаклувати!» — вигукнув раптом чоловічий голос.
«Чаклунки чаклують! — пхикнуло у відповідь. — Ми живемо у вік комп’ютерних технологій, і я, так би мовити, за науковий підхід до справи...»
«Ага, особливо замовляння твої звучать по-науковому...»
«З іншого боку, — напутливо відгукнувся голос жіночий, — не можна відмовлятися від старовинних традицій... кхе-кхе, від здобутків, напрацьованих поколіннями...»
Юрасик утупився в екран, але не бачив жодного рядка, які чорніли перед очима. Якщо він збожеволів і почав у голові чути голоси, як Жанна д’Арк, то ще півбіди. Зрештою, Орлеанська Діва, хоч і закінчила трагічно, прославилася на весь світ, а хіба ж не слави так прагнеться юному Юрасикові? Набагато гірше, якщо голоси ці реальні, а не плід його хворого мозку — Юрась не дуже вірив у всілякі потойбічні штуки, словом, не любив він такого... незрозумілого.
«Що скажеш стосовно київської журналістки? — тим часом поцікавився жіночий голос. — Гідний вибір?»
«Ну... не знаю...»
«Ох, що за кара небесна! Все самій доводиться вирішувати!»
Юрась Булочка міцно стулив повіки, тоді повільно-повільно обернувся всім тілом — і різко розплющив очі.
У сіренькій мряці мигнула світла сорочка якоїсь дивовижної зеленокосої істоти, а поруч із нею з тіні виступило чорне кудлате чудовисько.
— Ой! — не стримався Юрасик.
«Нас засікли, — муркнув жіночий голос. — Пора вшиватися».
Напівпритомний Юрась сидів у порожній редакції і механічно жував бутерброд, який призначався йому на обід. Обіду чекати він не мав сили — Юрасеві нагально треба було підкріпитися. Упорядкувати думки. Відігнати нав’язливе видіння.
Годинник над столом редактора відділу новин, безпосереднього Юрасикового начальника, показував рівно десяту. Журналіст зробив кілька дихальних вправ, порухав руками, підвівся з-за столу, щоб ще й поприсідати...
Погляд його ковзнув по стільниці.
На краєчку столу лежала свіжа соснова гілочка. Юрась Булочка приречено зітхнув і змирився з долею.
А ви ще й досі не вірите у дива? Тоді ми йдемо до вас! [ Згорнути уривок ]
|
