Наталя Тисовська : Останній шаман : Роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Журнал "Натали" (джерело: НАТАЛИ, ИЮНЬ 2009)

Культовые "Властелин колец" и "Гарри Потер", построенные на основе кельтской и англо-саксонской мифилогии, сделали свое доброе дело - спрос на национальное фэнтези существенно возрос во многих странах мира. Не обошел он и Украину.

Возможно, кто-то скажет: "Нам ли быть в печали", ведь в анналы всемирного фэнтези уже вписаны шедевры Олеся Бердника и наших современников – супругов Марины и Сергея Дяченко и Генри Олди (тандем Дмитрий Громов – Олег Ладыженский). Первые признаны Европейским конвентом научной фантастики лучшими фантастами Европы 2005 года, а вторые – 2006 года. Кстати, в мае нынешнего ... [ Показати всю рецензію ] Дяченки стали обладателями главной награды (в полтора миллиона рублей) премии "Заветная мечта" в Москве.

А вот этническим фэнтези Украина не избалована. Национальным колоритом отмечены разве что некоторые русскоязычные произведения Г. Л. Олди, А. Валентинова, супругов Дяченко и повесть В. Аренева "Заклятый клад". И хотя этнофэнтези появилось еще в пору Советского Союза, сегодня массовый читатель вряд ли знаком, к примеру, с замечательной повестью Андрея Дмитрука "Сон про Лісове озеро".

Но если время пришло – герой появится, и украинское этническое фэнтэзи обязательно войдет в круг современных информационных брендов. Чтобы это произошло, нужен не только литературный материал, но и продуманная культурологическая программа: популяризация этногероев в кино, театре и на эстраде, создание фан-клубов, анимационных игр и т. п. В конце концов персонажи Гоголя, Леси Украинки и герои книг современных авторов станут культовыми для нашей молодежи. Хочется верить, что грандиозные планы осуществляться. По крайней мере, литературная часть проекта уже запущена. Несколько лет назад появилась серия "Нове українське фентезі" издательства "Наш час". Она представлена двумя именами – Наталья Тисовская ("Останній шаман") и Тарас Завитайло ("Зброя вогню", "Діти пралісу", "В тіні янгола смерті", "Coma.ua"). Отличительная особенность этих книг – не просто выход за грань реального, это путешествие в мир украинской мифологии – волшебный и таинственный, в котором переплетаются история и выдумка. Боги, духи, русалки, ведьмы, вурдалаки, домовые и другие "потусторонние пришельцы" сосуществуют с людьми обычными и наделенными сверхъестественными способностями: казаками- характерниками, которые умели проходить сквозь стены, превращаться в зверей, слышать и видеть на расстоянии... Словом, Украина реальная и мифическая.

Трудно быть первыми – с одной стороны многое прощается за отсутствием конкуренции, а с другой – желающих пропиарится на критике тоже немало. Так уж повелось – своим гордиться не умеем. Пока. Надеюсь. Конечно, планку, заданную "Ведьмаком" Анджея Сапковского и "Волкодавом" Марии Семеновой, мы еще не преодолели, но очень хочется верить, что аромат украинской мифологии обязательно обретет высокохудожественную бестселлерскую "упаковку".

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: ВІЖІЧАНІНА Л.М. (джерело: Віртуальный бібліограф. ХОУНБ ім. О. Гончара)

Художня література завжди виступала своєрідним віддзеркаленням свого часу, епохи. Її світ, хай пропущений крізь призму вигадки, душі своїх творців, все одно вміщає іноді більше правди, ніж історичні чи документальні дані. Кожна доба може побачити себе в літературі, що, мов дзеркало, показує всі її невдачі, похибки, деякі риси гіперболізує, над дечим іронізує, щось замовчує, щоб згодом краще показати, щось витягує наверх, а згодом приховує. Саме тому те, що воно показує і як воно це робить, буває іноді таким болючим, гострим і різко реагує на найменші зміни всередині суспільства, особливо негативні.

Термін ... [ Показати всю рецензію ] «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Це пов’язано з тим, що зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році відпав загальнообов'язковий для СРСР стиль соціалістичного реалізму та було скасовано радянську цензуру. Українська література отримала свободу, відкритість для іноземних впливів та можливість контактів з літературами інших країн. У цей час формуються своєрідні риси художньої літератури України, а саме: звернення до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використання нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті, транснаціональний характер, тобто спроба письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми, розмаїття та змішання жанрів і стилів, (детективна, фантастична, містична, історична, філософська проза, що представлена есеями, оповіданнями, новелами, повістями, романами). Тому для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст являє собою поєднання різностильових елементів. Це також розмаїття тем і проблем, які піднімаються у творах. Окрему увагу слід звернути на мову сучасних художніх творів: це або використання вишуканої, надінтелектуальної мови, або свідоме використання суржику, зниженої, часто нецензурної лексики. Можна сказати, що мова сучасних художніх творів багато говорить про авторське «я». Таке свідоме використання таких мовних елементів свідчить також про спроби авторів звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі. У віковому зрізі сучасна українська проза представлена творчістю митців різних поколінь.
<...>
Сьогодні активно розвивається популярний жанр української фантастики, в першу чергу пов’язаний з іменами Марини та Сергія Дяченків. <...> Молоді, але дуже яскраві імена сучасного українського фентезі – це Тарас Завітайло і Наталя Тисовська. У книжці Тараса Завітайла «Діти Праліса» читач може зануритися у світ фентезі й зустріти Пташку, Андрія з Гапкою, Упиря та іншу братію. Потрапляючи у світ чаклунів і мавок, долають перешкоди і відкривають таємницю дітей Праліса – демона, який створив усю погань на нашій землі. Чи під силу буде тендітній Пташці та її друзям протистояти силам темряви? На це питання дається відповідь у творі. Це історія про вічну боротьбу світла й темряви, добра і зла. Книжка «В тіні янгола смерті» – це захоплива подорож, під час якої дізнаємося про історію знайомства козаків-характерників і білої нечисті. Присутні у творі і пригоди, відвага, щира дружба і прекрасні почуття... «Останній шаман» Наталі Тисовської – також типовий приклад сучасного українського фентезі. Молодий журналіст Юрась Булочка давно мріяв про справжнє відповідальне завдання. Але подорож у районне містечко Рябокінь стала для нього випробовуванням і в прямому, і в переносному значенні слова: розплутати загадкове подвійне убивство. У розслідуванні йому допомагають химерні істоти.
<...>
Цей невеликий і далеко невичерпний огляд сучасної української художньої прози покликаний дати уявлення про основні тенденції її розвитку і викликати інтерес до творчості сучасних українських письменників.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: А. Трокай (джерело: БІБЛІОТЕЧНА ПЛАНЕТА, 2’2010 (48) 29)

Я покажу вам безліч світів —
Оригінальних і капризних...
Михайль Семенко

Соціологічні дослідження, що їх проводять великі публічні й обласні універсальні наукові бібліотеки України, свідчать про неабиякий інтерес користувачів до такого жанру, як фантастика, та її піджанру — фентезі. Особливо цей потяг простежується в молодіжному середовищі. Це підтверджують і дані вивчень читацьких практик українського соціуму, які проводяться в рамках здійснюваного з 1994 р. Інститутом соціології НАН України моніторингу «Українське суспільство». Він дає змогу дослідити місце читання в житті українців, їхні ... [ Показати всю рецензію ] літературні уподобання залежно від віку, освіти тощо. Так, інтерес до фантастики в цілому висловили 10% читаючих українців, особливо чоловіки. Та найбільшу захопленість цим жанром проявляє молодь віком 18–29 років (майже 20%). У рейтингу літературних видів і жанрів фантастика та фентезі, за уподобаннями населення, випереджають усю класичну та сучасну літературу (українську, російську, зарубіжну), поезію, мемуари, публіцистику. У чому ж секрет популярності жанру?

Фантастика в перекладі з грецької означає «здатність уявляти». Це «дивно-незвичні образи чи уявлення, які не мають аналогів у дійсності, нереальний предмет або явище з високим ступенем умовності» [5]. Вона прийшла до нас у казках, епосах, алегоріях, притчах, утопіях, сатирах, де змальовано нереальні події, що видаються за реальні, правдоподібні. Першими літературними пам’ятками фантастики є «Одіссея» Гомера, «Махабхарата», «Рамаяна», «Тисяча і одна ніч». У ХІХ столітті фантастика остаточно виокремлюється в самостійний жанр і починає швидко розвиватись завдяки творам Ж. Верна, Г. Уеллса та ін.

Сьогодні класифікувати фантастику за жанрами досить важко. Наприклад, Вікіпедія пропонує такі напрями: таймпанк, фентезі, соціальну фантастику, наукову фантастику, бойову і пригодницьку фантастику, апокаліпсис і постапокаліпсис, альтернативну історію і географію, готику. Але це дуже умовні визначення, адже спостерігається взаємопроникнення жанрів, вони постійно переплітаються й утворюють щось абсолютно нове. До того ж в Україні фантастика та фентезі часто сприймаються як синоніми, хоча, як тлумачить «Літературознавча енциклопедія»: «Фентезі (англ. fantasy: ідея, вигадка) — жанровий різновид фантастики, в якому використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, поєднані з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями, нетехнічною психологією» [5]. Твори, написані у стилі фентезі, не підлягають логічному розумінню, а визначальними для них є фатум, етична позиція «добро — зло», винагорода за зусилля подолання перешкод, диво і т. д. Після появи роману Дж. Р. Р. Толкіна «Володар кілець» у 1954 р. термін «фентезі» остаточно приживається в літературі та поступово починає займати все більшу частину культурного життя людей: живопис, кінематограф, комп’ютерні та настільні ігри і т. ін.

Наразі склалися три основні напрями літератури фентезі: класичний, історичний та науковий, які, у свою чергу, поділяються на піджанри: містичний, героїчний, авантюрно-пригодницький, філософськопритчевий, пародій ний, гумористичний, фентезі паралельних світів, фентезі про сучасність, детективне та любовне фентезі. Але таку класифікацію також не можна вважати еталонною. Якщо скористатися все тією ж Вікіпедією, то до вже перерахованих різновидів додадуться темне та ігрове фентезі тощо.

Сучасний ринок книжкової фантастичної продукції пропонує все більшу кількість яскравих, звабливих і принадних видань про заморських ельфів, тролів, драконів, а також рідний продукт із русалками, домовиками та нявками. Українські видавці активно вживаються у фентезійний світ пересічних читачів. З’явилися серії: «Українська майстерня фантастики», «Нове українське фентезі», «Поза фокусом» тощо. Виходять окремі книжки талановитих авторів — М. Соколян, братів Капранових, В. Кожелянка, В. Арєнєва та ін. Є кілька об’єднань письменниківфантастів: комісія з пригодницької та фантастичної літератури Національної спілки письменників України, клуб любителів фантастики “Чумацький шлях» при НСПУ, творча майстерня “Второй блин» під керівництвом Дмитра Громова та Олега Ладиженського (Генрі Лайон Олді), творча майстерня Марини та Сергія Дяченків, літературна майстерня “Демосфера» та об’єднання фантастів “Літературна Палуба». Твори даного жанру друкуються на сторінках періодичних видань, виставляються в Інтернеті. Це ще не та масовість і широке розповсюдження, притаманні даному напряму за кордоном, але безперечне свідчення початку освоєння в Україні фентезійних глибин.

У той же час, виділяється ще один умовний розподіл фантастичного жанру, який є характерним для вітчизняного ринку:
- фантастика, написана українськими авторами;
- фантастика, написана українськими авторами українською мовою;
- фантастика, написана українськими авторами російською мовою.
А що ж читач? Він настільки втомлюється від буденності свого життя, від несправедливості та сірості, що суто літературознавчі моменти сучасної фантастики його не цікавлять. Він шукає в цих книжках яскравих героїв, ідеї добра і справедливості, моральність та мрію. Оця здатність мріяти, уявляти, фантазувати стає домінуючою. А головне, зовнішня нереальність і вигаданість сюжету, створені талановитим автором, здатні розказати про життя та його вічно хвилюючі проблеми більш реально, образно й влучно, ніж життєво правдива книга.

Приємною несподіванкою для любителів фантастичного жанру стала серія видавництва «Наш час» під назвою «Нове українське фентезі». Вона є яскравим прикладом того, що Україна має великий потенціал у даному напрямі. Основну ідею серії видавці визначили так: «Україна — найцікавіша, найромантичніша і наймістичніша країна у світі. Ми маємо глибоку і багату історію, міфологію, нам є чим пишатися, є що показати світові. Ми намагалися про це розповісти. І ще — допомогти доторкнутися до України романтичної, загадкової і прекрасної» [4]. На сьогодні в рамках серії побачили світ чотири книги під спільною темою «українська міфологія»: «Зброя вогню», «Діти Праліса», «В тіні янгола смерті» Т. Завітайла та «Останній шаман» Н. Тисовської.

У трьох книгах молодого автора Т. Завітайла головними героями є козаки-характерники, болотяник, конюший, красуня-відьма, опир… Герої вражають своєю образністю та колоритністю. «На сторінках повісті вони безперестанку піддаються складним випробуванням, долають анциболотів, вурдалаків і перевертнів, рятують одне одного і помщаються за полеглих товаришів» [7]. І тут у пригоді стає глосарій, передбачливо розміщений у першій частині трикнижжя. Адже, мабуть, не кожен читач може одразу розібратись в розмаїті так званої білої і чорної нечисті, яка зустрічається на сторінках книг. Інтригою залишається остання частина під назвою «В тіні янгола смерті», яка хронологічно має бути першою. Саме в ній розповідається історія знайомства та перших подвигів цих сміливців.

Хоча автор і описує побут козаків та селян без історичної точності, і не завжди текст є стилістично досконалим, та для юного читача, а саме на нього книжки й розраховані, присуди літературознавців не матимуть жодного значення. Йому набагато важливіше бачити героїв, які здатні на справжню дружбу, любов, самопожертву, готові боротися зі злом до останнього. Ці повісті виховують повагу до минулих поколінь, розмальовують історію кольорами фентезі. Незважаючи на молодий вік автора, перша книжка Т. Завітайла «Зброя вогню» вже була відзначена дипломом конвенту фантастів «Єврокон–2006».

Книга Н. Тисовської «Останній шаман», яка продовжує серію, є складнішою. Вона захоплює вже з перших сторінок. Хоча назвати її фентезі можна дуже умовно. «Тут немає ні супергероя, який із мечем у руках бореться і рятує всесвіт, ні персонажів із важкими найменнями..., ні абсолютного зла, яке обов’язково буде поборене в останньому розділі... Натомість тут є звичні українські реалії, серед яких... цілком комфортно живуть знайомі нам з дитинства нявки й хованці, а ще — якутські шамани, бо ж у якутській міфології, виявляється, чимало спільного з давніми українськими віруваннями» [1].

Сюжет роману побудовано на цілком реальній детективній історії. В районному містечку сталося подвійне вбивство. Невдатникжурналіст і його старша колега розслідують загадкову смерть звичайного лікаря та його пацієнтки. І це розслідування приводить героїв до істини, яка для кожного виявляється своєю: хтось знаходить втраченого батька, хтось — справжнє кохання, а хтось — віру у власні сили та можливості.

Авторка описує реальність, яка може бути поряд із кожним. Фентезійний світ існує, переплітається з людським життям, допомагає або, навпаки, шкодить. І все має причину, пояснення. «Добро» у Н. Тисовської зовсім не героїчне, воно незграбне і кумедне, але дуже щире й світле. «Зло» творять реальні люди — через заздрощі, гроші. По суті, все, як у нашому житті. Тому таке «фентезі» є дуже зрозумілим і, на жаль, абсолютно не фантастичним.

Серія «Нове українське фентезі» — перший паростоку вітчизняному фентезійному світі. Ми маємо можливість читати своє. Фольклорні, національні мотиви є явним продовженням літературних традицій М. Гоголя та Лесі Українки. От тільки мавки, чугайстери, відьми — сучасніші. Вони живуть у близькому нам світі. Ще не зовсім пристосовані, часто безпорадні, але готові діяти.

Чому ж ми читаємо літературу даного жанру? Можливо, тому що герої фентезі творять дива своїми руками. Вони сильні, розумні, надійні, вірні, благородні, з почуттям гумору. Фентезі не зображає факти, а ідеалізує можливості людини, захоплюється нею, незважаючи на всі її недоліки та слабкості. Читацькою аудиторією фантастики та фентезі переважно є молодь, якій притаманне бажання змінювати, перебудовувати. Тому тут головне правильно розставити наголоси, щоб не втратити межу між реальністю та фантазією. Адже дуже важко бути героєм між двох світів.

А як думаєте Ви?

Список використаної літератури
1. Бойко О. Незграбне добро і людяне зло [Електронний ресурс] / Олексій Бойко. — Режим доступу : www.URL: http://www.bukvoid.com.ua/ reviews/books/ 2009/10/20/ 074758.html.
2. Завітайло Т. В тіні янгола смерті / Тарас Завітайло. — К. : Наш час, 2007. — 128 с. — (Нове українське фентезі).
3. Завітайло Т. Діти Праліса / Тарас Завітайло. — К. : Наш час, 2007. — 120 с. — (Нове українське фентезі).
4. Завітайло Т. Зброя вогню / Тарас Завітайло. — К. : Наш час, 2007. — С. 137 с. : іл. — (Нове українське фентезі).
5. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. — К. : Академія, 2007. — (Серія «Енциклопедія ерудита» : ЕЕ). Т. 2 : М (Маадай-Кара) — Я (я-форма) / авт.уклад. Ковалів Ю. І. — 622 с.
6. Тисовська Н. Останній шаман : роман / Наталя Тисовська. — К. : Наш час, 2008. — 392 с.
7. Тулумбас Н. Фентезі.ua // Книжк. клуб плюс. — 2007. — № 12. — С. 19.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Оксана Онищенко (джерело: Поступ)

...У здвоєному п'ятому-шостому числі за 2003 рік часопис "Світ пригод" надрукував містичний детектив Наталі Тисовської "Під знаком шаманського бубна". Цей роман -- антинауково-науковий, в якому реальність і казка тісно переплетені й не завжди їх можна розділити. Дія роману відбувається у двох вимірах -- фентезійному, де живуть міфічні істоти з українського пантеону язичницьких богів, і реальному, де живуть звичайні люди. Містком між двома вимірами стає шаманство -- "антинаукова" наука про людину. Перегортаючи останню сторінку роману "Під знаком шаманського бубна", читач замислюється: а який твір ... [ Показати всю рецензію ] я щойно прочитав? Так, сюжет детективний, присутня інтрига, є навіть два вбивства, але що виходить на перший план після прочитання, коли всі загадки розгадані, зло покаране, а герої готові з усмішкою зустріти завтра? Чи не був твір написаний заради гіпотези, яка висувається в розв'язці: людина є носієм як свого минулого, так і майбутнього, а тому може реально на майбутнє впливати і, якщо послуговуватися термінологією роману, моделювати його? Ще один твір на межі жанрів. Ще один приклад того, що українська гостросюжетна література вийшла з підпілля саме тому, що їй було з чим виходити.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: БарабОлька (джерело: Журнал "Однокласник", №5, 2010)

Книжка, про яку я розповім у цьому номері, має незаперечний плюс: вона сподобається вам незалежно від того, як ви ставитеся до славетного автора "Володаря перснів" Джона Толкіна.

Я, наприклад, вважала, що просто-таки терпіти не можу фентезі. Тож, природно, побачивши напис "Нове українське фентезі", подумала: бе-е-е-е, і тут Толкін! Та, на щастя, в назві книжки було значно миліше, як на мене, слово – "шаман". Річ у тім, що я давно переконала себе, буцімто щиро цікавлюся шаманами й шаманками.

Подивилася страшний фільм польського режисера Анджея Жулавського, підчитала прецікавої теорії відомого ... [ Показати всю рецензію ] дослідника Мірчі Еліаде… Одне слово, на очі трапилася трилогія Наталі Тисовської "Останній шаман", і мене наче струмом прошило: доля! Отже, про шаманів я знала кілька речей: по-перше, це водночас і маг, і знахар, і навіть дещо більше. По-друге, шаман має особливе становище в суспільстві, адже він – "покликаний". По-третє, шамани – великі спеціалісти з людських душ. І, нарешті, традиційне ім’я для пристойного шамана – Мічилла. Уявіть, так шамана в книжці Наталі Тисовської й звали! Однак Мічилла – не єдиний шаман у книжці: є ще місцевий психоаналітик Святослав Пилипович Шапка, колишній дисидент, який написав у своїй дисертації щось таке, за що його хочуть убити. І таки вбивають, однак диска з дисертацією вбивці не знаходять, тому вбивають іще й колишню дружину Шапки – Мар’яну Омелянич. Проте і в неї диска нема! Відтак у небезпеці син Мар’яни – Орест, який тільки після смерті Святослава дізнається, що колишній дисидент і мамин друг насправді є його батьком! Як бачите, сюжет закручено незгірше, ніж у відомих "інтерівських" серіалах.

Заждіть, я геть забула про найцікавіше! В "Останньому шамані" йдеться зовсім не про звичайних людей, "хороших" і "поганих", а про одвічну боротьбу "світлих" і "темних" сил. І борються проти всесвітнього зла не "люди в чорному", а наші українські міфологічні істоти – лісова Нявка й Хованець. Хованець – Орестів домовик, який одного разу "необачно" врятував пустотливу Нявку від бридких кровожерних вампірів, і відтоді вона в прямому сенсі пришита до нього своєрідною зеленою волосинкою: мусить бути з ним, як то кажуть, і в радості, і в горі. Однак Нявка й Хованець – не єдина в книжці закохана пара, й це, безперечно, величезний плюс роману Наталі Тисовської. Є ще молодий Орест і мініатюрна руда журналістка Ліна (підозрюю, між ними щось таки є!). Хай там як, а читати про кохання я люблю не менше, ніж про шаманів і про всілякі таємниці.

До речі, про таємниці. Звісно, в романі є таємниця, та й не одна. Кому і для чого потрібна інформація з диска? Про що дисертація, за яку безжально вбили її автора? Де понад двадцять років пропадав Святослав Шапка? І, зрештою, навіщо на стіні в його кабінеті висить старий шаманський бубон? Адже в театрі є правило: якщо на стіні висить рушниця, то вона має вистрілити… Слід віддати належне авторці: і з погляду інтриги, і з погляду персонажів, і – ніде правди діти – в моральній площині роман практично ідеальний.

А ще, знаєте, моє серце просто-таки полонив один персонаж із "Останнього шамана" – кумедний Юрась Булочка, милий журналіст-невдаха з нереалізованими письменницькими амбіціями й такими ж нереалізованими закоханостями. Спочатку Юрась без тями закохався в Ліну, потім так само без тями – у місцеву відьму… Втім, усе в Юрася буде добре!

На відміну від того-таки "Володаря перснів", у романі "нашого Толкіна" Наталі Тисовської в усіх усе складається добре. Звісно, якщо не брати до уваги "поганих хлопців" – вампірів, покидьків та іншу нечисть. Та й книжка помітно тонша за толкінську. Особисто для мене це ще один грубезний плюс на користь "нового українського фентезі".

То що, є вже два-три плюси? Так отож. Лишається тільки чекати, поки за "Останнім шаманом" знімуть повнометражну стрічку й нагородять її "Оскаром" за найкращий іноземний фільм, а потім з виглядом усезнайка порівнювати, що краще – кіно чи книжка, і чи спочатку треба читати книжку й тільки після того дивитися фільм, чи "немає жодної різниці", як сказав би один мій знайомий поет із Житомира… У будь-якому разі ми з вами маємо повне право гордо посміхнутися, коли на телебаченні вкотре крутитимуть епопею з перснем: мовляв, Тисовська – наша відповідь Толкіну!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Бедрик (джерело: Друг читача)

Чесно кажучи, я не вважала себе великою прихильницею фентезі, хоч і «нового українського», однак ця книжка, мабуть, і справді містить у собі щось шаманське, щось, що перетворило мене, літературознавця, на підлітка, який не може випустити з рук грубий томик якогось-там фентезі… Хоча насправді зовсім не «якогось-там», а дуже навіть науково достовірного, написаного з очевидним покликанням на хрестоматійну розвідку Мірчі Еліаде про шаманів «Шаманізм: архаїчні техніки екстазу».

Справді, книжка напрочуд добре виписана – зокрема, в плані форми, техніки, сюжету, ретельно продуманих деталей та імен… ... [ Показати всю рецензію ] Авторка вміє тримати читача в напрузі, змусити його співпереживати й симпатизувати одним персонажам, ненавидіти інших… Письменниця добре виписала не тільки центральні образи, але й другорядних персонажів. Хоча своїм магнетизмом книжка завдячує не тільки улюбленому серед підлітків жанрові фентезі, але й вічній для літератур усіх народів моделі авантюрного роману із його погонями, стрілянинами, коханнями і милими блазнюватими персонажами. Таким є, зокрема, молодий журналіст і полюбовник-невдаха Юрась Булочка, навіть прізвище якого викликає усмішку.

Назагал я нарахувала як мінімум п’ять сюжетних ліній, які авторка майстерно й ненав’язливо переплітає, зшиваючи загальний сюжет «Останнього шамана» так, що акуратні письменницькі шви помітить хіба що досвідчений літературознавець. По-перше, це «шаманська» лінія, де трапляється просто-таки позичений зі сторінок еліадівського «Шаманізму…» якутський шаман Мічилла, який навчає «сучасного» шамана-психоаналітика Святослава Пилиповича Шапку, а також тут є і головний злочинець, виписаний за всіма канонами жанру – Горбань. По-друге, «історична» лінія, яка найтісніше зв’язана із першою, «шаманською», адже зустрічаються Слава Шапка і Мічилла в той час, коли дисидент Шапка (а разом із ним і Горбань) перебуває на колимських таборах. Зрештою, є і любовна лінія – кохання Святославового сина Ореста й рудоволосої журналістки Ліни Оверченко. У свою чергу любов виростає із лінії детективної – журналістського розслідування двох пов’язаних між собою смертей, що трапилися в тихому й на позір нецікавому містечку Рябоконі… Крім того, є найцікавіша, як на мене, «міфологічна» сюжетна лінія, яка цікаво дублює попередню, любовну. Адже в просторі фентезі поряд із реальними людьми й напівреальними шаманами мають право діяти питомо українські міфологічні істоти – нявка й домовик-хованець! А міфологічних нявку й хованця своєю чергою дублюють ще дві пари персонажів із «любовної» лінії – кошеня Нявка й великий кудлатий пес породи ньюфаундленд на ім’я Хованець, а також їхні господарі – Орест і Ліна. Утім, як полюбляють казати критики, фабулу переказати можна, а сюжет – зась!

Що й казати, я би хотіла, щоби підлітки читали саме такі книжки – захопливі, розумні, дотепні, а ще – не без старої віри в те, що «добро завжди перемагає зло». І хоч авторка не аж така наївна, щоби безапеляційно стверджувати оце «завжди», її письмо лишає по собі хороший присмак, після якого з’являється нехороше бажання поритися в бібліотеках-інтернетах у пошуках наукової літератури про шаманізм. А ще – підібрати на вулиці безпритульного кудлатого пса породи ньюфаундленд і назвати його… а може, Хованцем?

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олексій Бойко (джерело: Буквоїд)

Якби мене запитали, яку книжку мені б хотілося прочитати, я б відповів: ту, яку закортить погортати вдруге. Останнім часом зовсім мало потрапляє до рук книжок, що їх захочеться не те щоб перечитати, а бодай подумки повернутися до тексту, посперечатися з автором, згадати якусь яскраву сцену, всміхнутися на вдалий зворот. Такою для мене стала книжка Наталі Тисовської «Останній шаман», яку я днями купив у книгарні, випадково випорпавши на найвищій полиці найдальшого кутка.

Попри те, що книжка вийшла у серії «Нове українське фентезі», до жанру власне фентезі вона належить хіба що умовно. Тут немає ... [ Показати всю рецензію ] ні супергероя, який із мечем у руках бореться і рятує всесвіт, ні персонажів із важкими найменнями, які складаються з самих голосних, ні абсолютного зла, яке обов’язково буде поборене в останньому розділі (щоб повстати із мертвих у сиквелі, приквелі тощо). Натомість тут є звичні українські реалії, серед яких — виявляється — цілком комфортно живуть знайомі нам з дитинства нявки й хованці, а ще — якутські шамани, бо ж у якутській міфології, виявляється, чимало спільного з давніми українськими віруваннями.

З таким самим успіхом ця книжка могла би бути зарахована і до жанру детективу, адже головні герої — невдатник-журналіст Юрась Булочка і його старша колега Ліна Оверченко — розслідують загадкову смерть звичайного лікаря, що здійснив незвичайне наукове відкриття. І це розслідування приведе героїв до істини, яка для кожного виявиться своєю: хтось пізнає втраченого батька, хтось знайде любов, а Юрась надбає... але цього я ліпше не розголошуватиму, щоб не розкривати інтриги.

У реальності, змальованій письменницею, «добро» зовсім не героїчне, а радше незграбне і навіть кумедне, яке тим не менше здатне своєю вірою та щирістю подолати найгірші труднощі. І для «зла», яке уособлює цілком реальна людина, письменниця теж намагається дібрати прості людські слова, здатні пояснити, звідки росте коріння слабкості, страху, зради і — врешті-решт — душевного зламу, коли душа стає чорною, здатною на найтяжчий злочин — убивство.

Та найбільше, мабуть, мене прихилило в «Останньому шамані» те, як письменниця поєднала реальний і химерний світи, аж десь глибоко в нутрі, на підсвідомому рівні, хочеться вірити: отой потойбічний світ «нав» таки існує, і ми не брехали, коли в дитинстві, сидячи в сутінках надворі в компанії шибайголів, гаряче переповідали одне одному страшні історії про полтергейст, який бешкетує поночі в хаті, та про мертвяків, які на Мертвецький Великдень встають на кладовищах із могил, щоб правити літургію...

І якщо вам до рук випадково потрапить старий шаманський бубон, вдивіться добре в намальовану на ньому стежку, яка веде з землі на небеса: можливо, вона виведе вас туди, де ви зможете краєм ока підглянути за завісу буденної реальності.

[ Згорнути рецензію ]